Саме таким дзеркалом і є для нас російська пропаганда. Проблем в Україні доволі багато, і це, зрештою, нормально. Але саме підсилення її мультиплікатором російської пропаганди робить наші проблеми на вигляд катастрофічними. Ми позбавлені свободи та можливості нормально дивитись на себе і нормально сприймати й оцінювати недоліки власної країни, бо збоку Росія тримає величезне дзеркало, яке ці проблеми перебільшує і спотворює.
І ми собі виглядаємо нездарами, пропащими та наскрізь русифікованими й корумпованими. Ця країна (с), та в цій країні (с), але що ж ви хочете, це ж Україна. (с) – це наші внутрішні епітети для оцінки власної країни під час обговорення будь-якої суспільної проблеми. Ми навіть не можемо публічно вголос обговорювати наші проблеми, бо одразу боїмось, щоб про це не почули в Росії й не перетворили на пропаганду: оце розвели с*ач на радість Кремлю.
У свіжому ролику Українера про дерусифікацію (подивіться, кльовий) звучить хороша фраза: в Україні національна ідея випереджає мовну. І це збіса точно. Здоровий і красивий кінь української національної ідеї 30 років віз на возі слабку ідею мовну, бо та була слабкою і йти власними ногами не дуже могла.
Посудіть самі: навіть маючи катастрофічні проблеми зі становищем української мови в СРСР, у 1991-му році всі області України проголосували за незалежність від СРСР і, відповідно, Росії. Навіть Крим, практично на 100% російськомовний, - 54% за.
Читайте також: "Мовний талібан", "драконівські мовні закони": маніпуляція, скроєна за лекалами Росії
Навіть маючи очевидні проблеми з мовою, українці все ж чітко усвідомлювали свою національну ідентичність. За ці 30 років Росія спробувала чимало інструментів — від шантажу до прямого підкупу, але нічого не спрацювало. Російськомовний Кучма не дуже хотів впроваджувати другу російську як державну, під пильним оком суспільства. Страшенно російськомовний Київ одразу охоче підтримував обидві революції й приймав людей зі всіх регіонів. Не діяла ні тотальна медійна окупація, ні величезні нафтодолари, закачані в радіо, телебачення і пресу. Пам'ятаєте, як перед самим Євромайданом Путін пішов на відчайдушний крок і спробував просто купити українців, надавши 15 мільярдів доларів позики Януковичу, забравши їх від російських пенсіонерів? Щоб той покращив умови економіки й знизив тарифи. Але мільярдна гречка не спрацювала. Цікаво, яка доля цього кредиту і чи віддала його Україна.
Путін спробував усе, але нічого не спрацювало. Тому він і витягнув на стіл "останній аргумент королів", яким себе уявив.
Читайте також: Спецоперація "Фаріон"
Ми не такі вже і пропащі та безнадійні, як пробує змальовувати нас роспропаганда через внутрішніх нагнітачів. Уявіть на секунду, що Росії не існує в принципі — якою стає тоді Україна? Нормальною пострадянською країною, яка прожила всього 30 років після окупації й русифікації. І вирішує букет спадкових проблем, які природні у таких випадках. Те, що ми сваримось, – це, зрештою, нормально. Ну отакі ми. Не можемо спокійно обговорювати щось, ну то будемо через істеричні сварки та крики. Але будемо обговорювати.
Росія, звісно, навряд чи кудись подінеться. Але якщо вдасться від неї відбитись і розбити величезне російське дзеркало — це і буде перемогою. Щоб могти нарешті реально дивитись на себе і бачити не тільки перебільшені недоліки й вади, а й цінні та сильні риси.
Це важливо для психіки та для нормальної самооцінки.
Про автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогер
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.