Детальніше про це розповість Еспресо.
У статті ви дізнаєтеся:
Після блискавичного контрнаступу на Харківщині та звільнення Херсона восени 2022 року в російсько-українській війні почався новий етап. Росія провела масштабну мобілізацію (за даними українського ГУР, лише восени 2022 було мобілізовано близько 350 тис. людей), розпочала ракетні атаки на українську енергосистему та готувалася до зимового наступу на Донбасі.
Україна та її західні союзники своєю чергою обдумували план дій на 2023 рік. Президент Зеленський здійснив поїздки до Вашингтона та європейських столиць, де отримав публічні обіцянки продовження підтримки України. А в грудні 2022 року в британському журналі The Economist вийшло інтерв’ю з Головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним, в якій генерал попросив у Заходу сучасні танки, бронетранспортери, бойові машини піхоти та боєприпаси.
"Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, я думаю, абсолютно реально вийти на рубежі 23 лютого", — заявив Залужний.
Одразу зазначимо: такої кількості озброєння Україна за минулий рік не отримала, та все ж таки Захід розпочав поставки сучасних зразків бронетехніки (до цього союзники "вишукували" по світу залишки радянської, мовляв, ЗСУ можуть використати її одразу, не витрачаючи час на навчання).
Американські військовослужбовці готують БМП Bradley до відправки в Україну; Фото: Oz Suguitan
Ще наприкінці 2022 року деякі представники влади почали "анонсувати" майбутній контрнаступ. Наприклад, радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк в ефірі загальнонаціонального телемарафону "Єдині новини" обіцяв за пів року вийти в ефір з набережної Ялти і розповісти "про вільний Крим". Оптимістичні прогнози давав і начальник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов. В інтерв'ю ABC News на початку 2023 року він заявив, що Україна готує "головний удар" навесні.
"Тоді [ми побачимо ще більше] звільнень територій та завдання остаточної поразки Російської Федерації. Це відбудеться по всій Україні від Криму до Донбасу," – розповів керівник ГУР.
Військові експерти з самого початку припускали, що головний удар буде завдано на Півдні в Запорізькій області. А ключовою ціллю контрнаступу стане якщо не вихід на адмінмежу з окупованим Кримом, то принаймні встановлення вогневого контролю за сухопутним коридором до півострова. "Щоб дістатися кордонів Криму, нам треба здолати 84 кілометри до Мелітополя. Цього досить, бо Мелітополь забезпечив би нам повний вогневий контроль над сухопутним коридором, звідти ми могли б уже обстрілювати Кримський перешийок", - писав у свої статті генерал Залужний.
Цю версію в червні підтвердило й американське видання The Washington Post. За його інформацією, під час візиту директора ЦРУ Вільяма Бернса до Києва на початку місяця українські посадовці повідомили йому, що метою контрнаступу є наблизитися до адмінмежі з Кримом, а потім примусити президента Росії Володимира Путіна до змістовних переговорів.
Директор ЦРУ Вільям Бернс, Фото: reuters
В інтерв’ю ABC News Володимир Зеленський не став заперечувати цю інформацію: "Це абсолютно зрозуміла, логічна риторика, що в той момент, коли Україна досягне адміністративного кордону з тимчасово окупованим українським півостровом Крим, дуже ймовірно, що Путін буде змушений шукати діалогу з цивілізованим світом, на відміну від того, як це було до повномасштабного вторгнення, тому що він буде ослаблений".
Гучні заяви політичних та військових лідерів розпалили високі очікування в суспільстві. Багато українців пов’язували контрнаступ з остаточною перемогою та завершенням гарячої фази війни. Ці сподівання в цілому не похитнула низка тривожних публікацій у західних ЗМІ, які з’явилися навесні на тлі масштабного витоку секретних документів Пентагона. У них, зокрема, йшлося про те, що Захід запізнюється з постачанням озброєння, рівень підготовки нових бригад ЗСУ недостатній, а американська розвідка вважає, що контрнаступ не виправдає сподівань.
Те, що очікування від контрнаступу були завищені, зрештою визнав і президент Зеленський за місяць до його початку. В інтерв’ю BBC він закликав реально дивитися на речі: "Не можна з упевненістю сказати, що цей контрнаступ повністю відновить суверенітет України. Очікування від нього — іти вперед та не допустити замороження конфлікту й повторення Мінських угод".
Український контрнаступ розпочався у неділю, 4 червня. Ключова спроба прориву, як і очікувалося, відбулася в Запорізькій області, на південь від Малої Токмачки, силами підрозділів 33 та 47 бригад. Вона виявилася невдалою і завершилася значними втратами, зокрема, й західної бронетехніки. Основною причиною стали великі мінні поля, які ЗСУ не змогли обійти чи розмінувати через їхні розміри та брак відповідної техніки. Росія також максимально використала свою перевагу в повітрі, знищуючи українські танки й БТРи з гелікоптерів Ка-52. Ворог також активно застосовував дрони "Ланцет".
Фото: з соцмереж
Як стверджує The Washington Post, яке нещодавно опублікувало великий матеріал про підготовку та хід українського контрнаступу на основі інтерв’ю з десятками українських військовослужбовців з передової, а також високопоставленими українськими та західними чиновниками, у перші дні операції ЗСУ втратили 20 бойових машин Bradley та шість танків Leopard 2. На четвертий день головком Залужний вирішив відмовитися від ідеї стрімкого прориву й переглянути тактику наступу. Розпочалося позиційне протистояння з акцентом на контрбатарейну боротьбу. ЗСУ продовжили наступати невеликими групами піхоти по 10 людей. Це мало зберегти людські життя та техніку. У підсумку, за пів року контрнаступу ЗСУ змогли просунутися на близько 20 км, звільнивши декілька сіл.
Ще в червні Сили оборони "зрізали" так званий Времіївський виступ, звільнивши села Нескучне, Сторожеве та Благодатне. Наприкінці липня ворога було вибито зі Старомайорського – важливого оборонного пункту російської армії. Однак підійти до Старомлинівки, звільнення якої теоретично відкривало б для ЗСУ широкі можливості наступу в кількох напрямках (Маріуполь, Бердянськ) – не вдалося.
На Токмацькому напрямку ключовим успіхом стало вклинювання в позиції російських військ у районі сіл Роботине та Веробове. Але дійти до самого Токмака, з якого б прострілювалися автомобільні та залізничні траси на Крим, ЗСУ не змогли. Нині від передових позицій Сил оборони до Токмака "по прямій" залишається близько 20 кілометрів, але на цих кілометрах зосереджені серйозні сили росіян, великі мінні поля та мережа фортифікаційних споруд.
У підсумку можна констатувати: якщо військово-політичне керівництво й справді ставило собі за ключову мету контрнаступу встановлення контролю за сухопутними шляхами на окупований півострів, то досягти її не вдалося.
Якщо розмірковувати про контрнаступ в категоріях звільнених територій, то підсумки кампанії 2023 року наочно ілюструє карта The New York Times, опублікована наприкінці вересня. На ній видно, як змінилася лінія фронту з початку року. Червоним позначено території, які захопив агресор (532 кв. км, в основному йдеться про район Бахмута). Синім – території, звільнені ЗСУ (302 кв км).
Фото: The New York Times
Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, Фото: zsu.gov.ua
А вже через місяць і президент Зеленський визнав, що контрнаступ не приніс очікуваного прориву.
"Ми хотіли швидших результатів. З цієї точки зору, на жаль, ми не досягли бажаних результатів. І це факт…" - заявив глава держави в інтерв’ю AP.
Західні та українські воєнні оглядачі називають низку причин, через які Україні не вдалося досягти своєї мети. Як об’єктивних, так і суб’єктивних. Перелічимо ключові:
"Самі б ми ніколи не відправили американських солдатів у такий наступ, якби спочатку не забезпечили повну перевагу в повітрі і не направили величезну кількість техніки, інженерних танків тощо", – розповів генерал виданню ERR.ee.
Окрема проблема – боєприпаси, яких так само не вистачало. З обіцяного мільйона артилерійських снарядів ЄС досі спромігся поставити Україні лише 300 тисяч. (У вже згаданому матеріалі The Washington Times про хід контрнаступу стверджується, що Південна Корея опосередковано передала Україні більше боєприпасів, ніж усі європейські країни разом узяті). Тоді як Путін, за даними південнокорейської розвідки, зміг отримати від КНДР той самий мільйон боєприпасів… Лише в липні, коли в Україні закінчилися артснаряди, США ухвалили рішення розпочати поставки касетних боєприпасів, які пожвавили наступ, але не допомогли досягти очікуваного прориву.
Попри невдалий контрнаступ на Півдні, під час літньо-осінньої кампанії у Сил оборони, втім, були й відчутні досягнення. Одним із ключових стало витіснення Чорноморського флоту РФ з окупованого Криму. І це при тому, що власного флоту Україна де-факто не має. В результаті низки успішних атак на ворожі кораблі морськими дронами (у серпні було підбито десантний корабель “Оленегорский горняк” та танкер SIG, у вересні –десантний корабель “Минск” та підводний човен “Ростов-на-Дону”) росіяни були змушені вивести з Севастополя особливо цінні кораблі в Новоросійськ Краснодарського краю. Саме це забезпечило можливість функціонувати тимчасовому морському коридору – критично важливому для української економіки. Цей здобуток відзначив, зокрема, й генсек НАТО Єнс Столтенберг. "У Чорному морі українці відтіснили російський флот і встановили маршрути для експорту зерна, зміцнивши глобальну продовольчу безпеку", - заявив він на пресконференції в штаб-квартирі Альянсу 29 листопада.
Морський дрон Сил оборони атакує російський танкер SIG, Фото: скріншот
Так само важливим досягненням стало й створення ЗСУ плацдарму на лівому березі Херсонщини. Хоча його значення на сьогодні – виключно тактичне. Як заявив в ефірі Еспресо Сергій Згурець, "Головною метою Сил оборони на поточному етапі - це внести нестабільність у дії противника, примусивши його смикати резерви. І це послаблює дії ворога на інших напрямках". Тобто про якісь масштабні операції на Лівобережжі Херсонщини не йдеться.До успіхів ЗСУ хотілося б зарахувати й активні дії на півдні від Бахмута, де, зокрема, силами Третьої окремої штурмової бригади було звільнено села Андріївка та Кліщіївка. Втім, нині ворог перейшов на цьому напрямку до наступу й особливо сильно тисне на північ від міста. Імовірно, його мета – прорватися у тактичну глибину оборони українських військ в напрямку на Часів Яр. Це може створити серйозну загрозу українському угрупованню на південь від Бахмута – в тій самій Кліщіївці. Військовий оглядач Костянтин Машовець, координатор моніторингової групи "Інформаційний спротив", навіть був змушений констатувати, що план ОСУВ "Хортиця" з обходу Бахмута з півдня "починає провалюватись". Тому підбивати підсумки Бахмутської операції щонайменше зарано.
В цілому, як і констатував Залужний, в російсько-українській війні почався новий етап. Час, коли ЗСУ володіли ініціативою на більшості ділянок фронту, вже в минулому. Росіяни нині наступають на більшості напрямків, і завдання ЗСУ – стримати їхній натиск.
У своїх вечірніх зверненнях Зеленський уже говорить не про контрнаступ, а про необхідність швидко будувати фортифікаційні споруди та мінувати території.
"Мін та бетону нашій державі точно вистачить", - заявив президент.
Колишній головком ЗСУ Віктор Муженко в інтерв’ю BBC заявив про необхідність перейти до "стратегічно активної оборони", яка б передбачала завдання контрударів. За його словами, нині нагальне завдання Збройних сил - створення добре підготовлених та високомотивованих резервів. "… Якщо командир чи командувач не має резервів – то хоч він ще не програв, але вже створені всі умови для того, що він може програти", - підкреслив генерал.
Те, що ЗСУ буде змушене провести в обороні принаймні перше півріччя 2024 року, визнає й Сергій Згурець. За його словами, темпи поставок озброєння й боєприпасів будуть нижчими, ніж у 2023 році. А вийти на виробництво такої кількості снарядів, яка була б співмірною з тим, що має Росія, зокрема, й завдяки поставкам з Північної Кореї, західні союзники зможуть лише наприкінці 2024 року. Втім, як зауважує Згурець, в обороні так само ефективно можна знищувати особовий склад та техніку ворога.
Тож поки активна оборона – найвигідніша стратегія для ЗСУ. З огляду, зокрема, й на імовірне посилення мобілізації в Росії після президентських виборів у березні 2024 року. Як стверджує Згурець, втрати РФ мають зростати, щоб створити у противника переконання: скільки б людей вони не призвали, українська армія знищить ці сили.