Український контрнаступ: на що сподівалися та чого (не) досягли ЗСУ під час літньо-осінньої кампанії. Пояснюємо

Детальніше про це розповість Еспресо.

У статті ви дізнаєтеся:

• Чого очікували від контрнаступу Україна та її союзники.
• Коли почався і як розвивався український контрнаступ.
• Які результати літньо-осінньої кампанії.
• Як вона вплине на подальший хід війни.

Контрнаступ: які цілі ставило військово-політичне керівництво

Після блискавичного контрнаступу на Харківщині та звільнення Херсона восени 2022 року в російсько-українській війні почався новий етап. Росія провела масштабну мобілізацію (за даними українського ГУР, лише восени 2022 було мобілізовано близько 350 тис. людей), розпочала ракетні атаки на українську енергосистему та готувалася до зимового наступу на Донбасі. 

Україна та її західні союзники своєю чергою обдумували план дій на 2023 рік. Президент Зеленський здійснив поїздки до Вашингтона та європейських столиць, де отримав публічні обіцянки продовження підтримки України. А в грудні 2022 року в британському журналі The Economist вийшло інтерв’ю з Головнокомандувачем ЗСУ Валерієм Залужним, в якій генерал попросив у Заходу сучасні танки, бронетранспортери, бойові машини піхоти та боєприпаси. 

"Я знаю, що можу перемогти цього ворога. Але мені потрібні ресурси. Мені потрібно 300 танків, 600-700 БМП, 500 гаубиць. Тоді, я думаю, абсолютно реально вийти на рубежі 23 лютого", — заявив Залужний.

Одразу зазначимо: такої кількості озброєння Україна за минулий рік не отримала, та все ж таки Захід розпочав поставки сучасних зразків бронетехніки (до цього союзники "вишукували" по світу залишки радянської, мовляв, ЗСУ можуть використати її одразу, не витрачаючи час на навчання). 

Американські військовослужбовці готують БМП Bradley до відправки в Україну; Фото: Oz Suguitan

Ще наприкінці 2022 року деякі представники влади почали "анонсувати" майбутній контрнаступ. Наприклад, радник керівника Офісу президента Михайло Подоляк в ефірі загальнонаціонального телемарафону "Єдині новини" обіцяв за пів року вийти в ефір з набережної Ялти і розповісти "про вільний Крим". Оптимістичні прогнози давав і начальник Головного управління розвідки Міноборони Кирило Буданов. В інтерв'ю ABC News на початку 2023 року він заявив, що Україна готує "головний удар" навесні.  

"Тоді [ми побачимо ще більше] звільнень територій та завдання остаточної поразки Російської Федерації. Це відбудеться по всій Україні від Криму до Донбасу," – розповів керівник ГУР. 

Військові експерти з самого початку припускали, що головний удар буде завдано на Півдні в Запорізькій області. А ключовою ціллю контрнаступу стане якщо не вихід на адмінмежу з окупованим Кримом, то принаймні встановлення вогневого контролю за сухопутним коридором до півострова. "Щоб дістатися кордонів Криму, нам треба здолати 84 кілометри до Мелітополя. Цього досить, бо Мелітополь забезпечив би нам повний вогневий контроль над сухопутним коридором, звідти ми могли б уже обстрілювати Кримський перешийок", - писав у свої статті генерал Залужний.

Цю версію в червні підтвердило й американське видання The Washington Post. За його інформацією, під час візиту директора ЦРУ Вільяма Бернса до Києва на початку місяця українські посадовці повідомили йому, що метою контрнаступу є наблизитися до адмінмежі з Кримом, а потім примусити президента Росії Володимира Путіна до змістовних переговорів.

Директор ЦРУ Вільям Бернс, Фото: reuters

В інтерв’ю ABC News Володимир Зеленський не став заперечувати цю інформацію: "Це абсолютно зрозуміла, логічна риторика, що в той момент, коли Україна досягне адміністративного кордону з тимчасово окупованим українським півостровом Крим, дуже ймовірно, що Путін буде змушений шукати діалогу з цивілізованим світом, на відміну від того, як це було до повномасштабного вторгнення, тому що він буде ослаблений".    

Гучні заяви політичних та військових лідерів розпалили високі очікування в суспільстві. Багато українців пов’язували контрнаступ з остаточною перемогою та завершенням гарячої фази війни. Ці сподівання в цілому не похитнула низка тривожних публікацій у західних ЗМІ, які з’явилися навесні на тлі масштабного витоку секретних документів Пентагона. У них, зокрема, йшлося про те, що Захід запізнюється з постачанням озброєння, рівень підготовки нових бригад ЗСУ недостатній, а американська розвідка вважає, що контрнаступ не виправдає сподівань. 

Те, що очікування від контрнаступу були завищені, зрештою визнав і президент Зеленський за місяць до його початку. В інтерв’ю BBC він закликав реально дивитися на речі: "Не можна з упевненістю сказати, що цей контрнаступ повністю відновить суверенітет України. Очікування від нього — іти вперед та не допустити замороження конфлікту й повторення Мінських угод".  

Коли почався і як розвивався український контрнаступ

Український контрнаступ розпочався у неділю, 4 червня. Ключова спроба прориву, як і очікувалося, відбулася в Запорізькій області, на південь від Малої Токмачки, силами підрозділів 33 та 47 бригад. Вона виявилася невдалою і завершилася значними втратами, зокрема, й західної бронетехніки. Основною причиною стали великі мінні поля, які ЗСУ не змогли обійти чи розмінувати через їхні розміри та брак відповідної техніки. Росія також максимально використала свою перевагу в повітрі, знищуючи українські танки й БТРи з гелікоптерів Ка-52. Ворог також активно застосовував дрони "Ланцет". 

Фото: з соцмереж

Як стверджує The Washington Post, яке нещодавно опублікувало великий матеріал про підготовку та хід українського контрнаступу на основі  інтерв’ю з десятками українських військовослужбовців з передової, а також високопоставленими українськими та західними чиновниками, у перші дні операції ЗСУ втратили 20 бойових машин Bradley та шість танків Leopard 2. На четвертий день головком Залужний вирішив відмовитися від ідеї стрімкого прориву й переглянути тактику наступу. Розпочалося позиційне протистояння з акцентом на контрбатарейну боротьбу. ЗСУ продовжили наступати невеликими групами піхоти по 10 людей. Це мало зберегти людські життя та техніку. У підсумку, за пів року контрнаступу ЗСУ змогли просунутися на близько 20 км, звільнивши декілька сіл. 

Ще в червні Сили оборони "зрізали" так званий Времіївський виступ, звільнивши села Нескучне, Сторожеве та Благодатне. Наприкінці липня ворога було вибито зі Старомайорського – важливого оборонного пункту російської армії. Однак підійти до Старомлинівки, звільнення якої теоретично відкривало б для ЗСУ широкі можливості наступу в кількох напрямках (Маріуполь, Бердянськ) – не вдалося. 

На Токмацькому напрямку ключовим успіхом стало вклинювання в позиції російських військ у районі сіл Роботине та Веробове. Але дійти до самого Токмака, з якого б прострілювалися автомобільні та залізничні траси на Крим, ЗСУ не змогли. Нині від передових позицій Сил оборони до Токмака "по прямій" залишається близько 20 кілометрів, але на цих кілометрах зосереджені серйозні сили росіян, великі мінні поля та мережа фортифікаційних споруд. 

У підсумку можна констатувати: якщо військово-політичне керівництво й справді ставило собі за ключову мету контрнаступу встановлення контролю за сухопутними шляхами на окупований півострів, то досягти її не вдалося. 

Якщо розмірковувати про контрнаступ в категоріях звільнених територій, то підсумки кампанії 2023 року наочно ілюструє карта The New York Times, опублікована наприкінці вересня. На ній видно, як змінилася лінія фронту з початку року. Червоним позначено території, які захопив агресор (532 кв. км, в основному йдеться про район Бахмута). Синім – території, звільнені ЗСУ (302 кв км).

Фото: The New York Times

1 листопада в британському журналі The Economist вийшла стаття та інтерв’ю головкома ЗСУ Валерія Залужного. У них генерал констатував: війна стала позиційною і "зайшла в глухий кут", а план дійти до Криму не спрацював. "Так само, як і в Першій світовій війні, ми досягли рівня технологій, який ставить нас у глухий кут… Глибокого і красивого прориву, найімовірніше, не буде", - підкреслив Залужний і закликав готуватися до нового етапу війни. 

Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, Фото: zsu.gov.ua

А вже через місяць і президент Зеленський визнав, що контрнаступ не приніс очікуваного прориву.

"Ми хотіли швидших результатів. З цієї точки зору, на жаль, ми не досягли бажаних результатів. І це факт…" - заявив глава держави в інтерв’ю AP.

Причини невдачі 

Західні та українські воєнні оглядачі називають низку причин, через які Україні не вдалося досягти своєї мети. Як об’єктивних, так і суб’єктивних. Перелічимо ключові:

•  Захід не надав Україні достатньо зброї для такої масштабної операції. Для успіху Україні гостро не вистачало бойової авіації та засобів ППО, а брак далекобійних ракет не дав можливості створити для російської армії суттєві логістичні проблеми на Півдні. Колишній командувач армії США в Європі генерал у відставці Бен Годжес вважає, що виділеної США допомоги вистачило лише на "виживання" України. 

"Самі б ми ніколи не відправили американських солдатів у такий наступ, якби спочатку не забезпечили повну перевагу в повітрі і не направили величезну кількість техніки, інженерних танків тощо", – розповів генерал виданню ERR.ee. 

Окрема проблема – боєприпаси, яких так само не вистачало. З обіцяного мільйона артилерійських снарядів ЄС досі спромігся поставити Україні лише 300 тисяч. (У вже згаданому матеріалі The Washington Times про хід контрнаступу стверджується, що Південна Корея опосередковано передала Україні більше боєприпасів, ніж усі європейські країни разом узяті). Тоді як Путін, за даними південнокорейської розвідки, зміг отримати від КНДР той самий мільйон боєприпасів… Лише в липні, коли в Україні закінчилися артснаряди, США ухвалили рішення розпочати поставки касетних боєприпасів, які пожвавили наступ, але не допомогли досягти очікуваного прориву. 

• Інші проблема – допомогу дали запізно. Якщо вірити американській пресі, Пентагон наполягав, аби контрнаступ розпочався вже в квітні. У відповідь українське керівництво скаржилося, що техніка приходить із запізненням і часто – в непридатному для бойових дій стані. Якби справні "Леопарди" та "Бредлі" з’явилися на полі бою восени 2022 року чи хоча б на початку 2023 року ситуація могла бути іншою. Натомість росіяни після болючих поразок восени минулого року отримали багатомісячну паузу, щоб збудувати фортифікаційні споруди й щільно замінувати український Південь. Так звана лінія Суровікіна, з якої дарма насміхалися українські ЗМІ та соцмережі, змогла стримати український контрнаступ. 

• "Фактор Бахмута". У професійному військовому середовищі тривають дебати, чи потрібно було ЗСУ витрачати стільки ресурсів, зокрема й боєприпасів, для оборони міста взимку-навесні 2023 року. Чи не було доцільніше відійти на вигідніші позиції в районі Часового Яру? І чи був виправданий контрнаступ в районі Бахмута влітку-восени? Зокрема, The New York Times повідомляло, що  під час відеоконференції 10 серпня голова Об'єднаного комітету начальників штабів США Марк Міллі, його британський колега Тоні Радакін та Крістофер Каволі, командувач силами США в Європі, закликали головкома ЗСУ Валерія Залужного зосередитись на південному напрямі й перекинути туди найбільш боєздатні підрозділи, зокрема й з Бахмутського напрямку. Втім, Сили оборони продовжили утримувати в районі Бахмута більше за розміром угруповання, ніж те, яке намагалося здійснити прорив на Півдні. В українського командування була своя логіка. Важка, але ефективна оборона міста на початку року дозволила де-факто нейтралізувати ПВК "Вагнер": найсильніший підрозділ російських сил втратив свою боєздатність через дуже високі втрати. Своєю чергою контрнаступ в районі міста влітку-восени 2023 зняв загрозу з підконтрольної Україні частини Донеччини і змусив росіян тримати поблизу міста велике угруповання в обороні. Як заявив у коментарі Еспресо Сергій Згурець, перекидання значної частини військ з Бахмутського напрямку на Південь не гарантувало прориву, натомість створювало ризики на Сході: "Логіка командування полягала в тому, щоб контролювати всю лінію фронту. Послаблення ділянки поблизу Бахмута могло створити серйозні проблеми, аж до загрози агломерації Слов’янськ-Краматорськ".

• Недостатній рівень підготовки в ЗСУ. Ще в березні The Washington Post опублікувало критичний матеріал щодо системи навчання новобранців в українській армії. На це виданню, зокрема, скаржився командир десантного батальйону підполковник Анатолій Козел (позивний "Купол"). "Або це буде різанина і трупи, або це буде професійний контрнаступ. Є два варіанти. Контрнаступ буде в будь-якому випадку", - розповідав офіцер. Після інтерв’ю, яке викликало значний резонанс в суспільстві, "Купола" зняли з посади. Американське видання наголошує: 70% військовослужбовців 47-ї бригаду ЗСУ, яка стала рушійною силою контрнаступу, не мали бойового досвіду. 

Чи були в ЗСУ успіхи

Попри невдалий контрнаступ на Півдні, під час літньо-осінньої кампанії у Сил оборони, втім, були й відчутні досягнення. Одним із ключових стало витіснення Чорноморського флоту РФ з окупованого Криму. І це при тому, що власного флоту Україна де-факто не має. В результаті низки успішних атак на ворожі кораблі морськими дронами (у серпні було підбито десантний корабель “Оленегорский горняк” та танкер SIG, у вересні –десантний корабель “Минск” та підводний човен “Ростов-на-Дону”) росіяни були змушені вивести з Севастополя особливо цінні кораблі в Новоросійськ Краснодарського краю. Саме це забезпечило можливість функціонувати тимчасовому морському коридору – критично важливому для української економіки. Цей здобуток відзначив, зокрема, й генсек НАТО Єнс Столтенберг. "У Чорному морі українці відтіснили російський флот і встановили маршрути для експорту зерна, зміцнивши глобальну продовольчу безпеку", - заявив він на пресконференції в штаб-квартирі Альянсу 29 листопада.

Морський дрон Сил оборони атакує російський танкер SIG, Фото: скріншот

Так само важливим досягненням стало й створення ЗСУ плацдарму на лівому березі Херсонщини. Хоча його значення на сьогодні – виключно тактичне. Як заявив в ефірі Еспресо Сергій Згурець, "Головною метою Сил оборони на поточному етапі - це внести нестабільність у дії противника, примусивши його смикати резерви. І це послаблює дії ворога на інших напрямках". Тобто про якісь масштабні операції на Лівобережжі Херсонщини не йдеться. 

До успіхів ЗСУ хотілося б зарахувати й активні дії на півдні від Бахмута, де, зокрема, силами Третьої окремої штурмової бригади було звільнено села Андріївка та Кліщіївка. Втім, нині ворог перейшов на цьому напрямку до наступу й особливо сильно тисне на північ від міста. Імовірно, його мета – прорватися у тактичну глибину оборони українських військ в напрямку на Часів Яр. Це може створити серйозну загрозу українському угрупованню на південь від Бахмута – в тій самій Кліщіївці. Військовий оглядач Костянтин Машовець, координатор моніторингової групи "Інформаційний спротив", навіть був змушений констатувати, що план ОСУВ "Хортиця" з обходу Бахмута з півдня "починає провалюватись". Тому підбивати підсумки Бахмутської операції щонайменше зарано. 

Що далі

В цілому, як і констатував Залужний, в російсько-українській війні почався новий етап. Час, коли ЗСУ володіли ініціативою на більшості ділянок фронту, вже в минулому. Росіяни нині наступають на більшості напрямків, і завдання ЗСУ – стримати їхній натиск.

У своїх вечірніх зверненнях Зеленський уже говорить не про контрнаступ, а про необхідність швидко будувати фортифікаційні споруди та мінувати території. 

"Мін та бетону нашій державі точно вистачить", - заявив президент. 

Колишній головком ЗСУ Віктор Муженко в інтерв’ю BBC заявив про необхідність перейти до "стратегічно активної оборони", яка б передбачала завдання контрударів. За його словами, нині нагальне завдання Збройних сил - створення добре підготовлених та високомотивованих резервів. "… Якщо командир чи командувач не має резервів – то хоч він ще не програв, але вже створені всі умови для того, що він може програти", - підкреслив генерал.

Те, що ЗСУ буде змушене провести в обороні принаймні перше півріччя 2024 року, визнає й Сергій Згурець. За його словами, темпи поставок озброєння й боєприпасів будуть нижчими, ніж у 2023 році. А вийти на виробництво такої кількості снарядів, яка була б співмірною  з тим, що має Росія, зокрема, й завдяки поставкам з Північної Кореї, західні союзники зможуть лише наприкінці 2024 року.  Втім, як зауважує Згурець, в обороні так само ефективно можна знищувати особовий склад та техніку ворога. 

Тож поки активна оборона – найвигідніша стратегія для ЗСУ. З огляду, зокрема, й на імовірне посилення мобілізації в Росії після президентських виборів у березні 2024 року. Як стверджує Згурець, втрати РФ мають зростати, щоб створити у противника переконання: скільки б людей вони не призвали, українська армія знищить ці сили.