Мовляв, чувак роками був на заробітках у Польщі, а хата бідна і без ремонту. Від себе додам, що їхня хата не просто бідна, а убога і неохайна.
Особисто для мене це було характеристикою героїв, яка додавала їм глибини й неочевидності. Начебто розумні, симпатичні люди, а живуть у такій срані. От сиди та думай чому.
Але пані Оксані йдеться ще й про те, що режисер загалом проказав Україну бідною та недоглянутою. Ну, село, в якому відбуваються дії, – це все ж не уся країна. У фільмі є будинок головного бандита і там якраз красота! Ціла кімната з опудалами тварин та люмінесцентною підсвіткою.
Біднота і недоглянутість – це більше про Росію і тамтешні полоскалки на річках у Вєрхніх Утюгах. Так ми думаємо упродовж останнього року, наслухавшись офігівших коментарів росіян про багатства Київщини. Це все так, звісно, але пропоную не впадати в ура-патріотизм.
Біднота і недоглянутість – це більше про Росію і тамтешні полоскалки на річках у Вєрхніх Утюгах. Так ми думаємо упродовж останнього року, наслухавшись офігівших коментарів росіян про багатства Київщини. Це все так, звісно, але пропоную не впадати в ура-патріотизм
Я живу в Бучі й це місто хоч і вважається заможним передмістям, та усе ж воно доволі контрастне з точки зору забудов. Найбільше я люблю шастати приватним сектором, якого у нас дофігіща. Будинки трапляються геть різні: від майже халуп до такого лакшері-сегмента, що мені здається, солдатіки мерли від психотравми одразу як заходили у двори.
І є певна особливість: зазвичай чим будинок бідніший, тим він менш доглянутий. На це не потрібно багато грошей, просто приберіть завали із мотлохом, посійте і поливайте газон, пофарбуйте ворота і т.д.. І таких хаток — валом. Навіть у нашому осередку багатого та офігєнно гламурного життя. У сусідів в Ірпені робиться те саме.
Читайте також: "Люди бідкаються". І кіно — теж бідкається
Але якщо що, то красива, мила, прибрана і заквітчана Україна у нас теж в кіно є – у всіх частинах "Скаженого весілля". Лол. Або ж у серіалі "Скажені сусіди". Я не жартую, там справді усе дуже красивеньке. Перекажіть пані Оксані, мо, най подивиться.
Але загалом я із нею погоджуюся, сама недавно писала схожий допис. Після того, як перед голосуванням на премію "Кіноколо" днями мусила дивитися десятки й, не побоюся цього слова, сотні наших фільмів. І коли переглядаєш ось так скопом, одне за одним, то легше фіксуєш якісь тенденції. І справді, убогі, неохайні інтер‘єри – це таки тенденція у нашому документальному та авторському кіні. Часто це працює на контрасті зі зйомками дуже красивої природи.
І, ясна річ, тут ти не можеш припертися до режисера/режисерки й почати змушувати знімать красіво. Мої улюблені вітчизняні стрічки – це взагалі найбільше візуальне убозтво. Але мені не подобається, що більшість наче застрягла у цьому зображенні бідноти. Дивишся на це в одному фільмі, у другому, у восьмому і двадцятому — і вже якось набридає. Вже покажіть шось інше. Але нє.
Якщо говорити про імідж України, який створюється за допомогою кіно за кордоном, то справді треба визнати, що формуємо ми образ країни, в якій переважно живуть бідні люди, дуже нехазяйновиті, неохайні
І це справді створює досить пласку та одноманітну картинку нашого життя, бо автори фокусуються на чомусь одному і топчуться на ньому роками, ігноруючи усе інше.
Читайте також: Нам потрібна не просто українська культура, а приваблива українська культура
Тому якщо говорити про імідж України, який створюється за допомогою кіно за кордоном, то справді треба визнати, що формуємо ми образ країни, в якій переважно живуть бідні люди, дуже нехазяйновиті, неохайні, квартири та будинки їхні декоровані старомодно, на зовнішній вигляд нам плювати.
Фактично образ, яким зараз ми активно наділяємо росіян.
Повторюся, хай би було і таке. Але проблема в тім, що існує переважно лише таке. І альтернативи майже немає.
Крім "Скаженого весілля".
Чому так відбувається? Я хз.
Про автора. Лєна Чиченіна – журналістка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.