Тому що "Нормандський формат" – це не тоді, коли зустрічаються керівники Німеччини, Франції та України. І не тоді, коли керівники Німеччини та Франції спілкуються із президентом Росії. А тоді, коли президенти України та Росії спілкуються між собою у присутності посередників – лідерів Франції та Німеччини.
"Нормандський формат" виник тоді, коли Володимир Путін ще потребував забезпечення хоча б видимості діалогу із європейцями. І коли була надія, що Захід допоможе йому у тиску на Україну. Фіналом "Нормандського формату" можна вважати жовтень 2016 року, саміт у Берліні. Путін переконався, що Порошенко не схильний до поступок, а європейці не мають наміру тиснути на українського президента. З цього моменту Кремль зосереджується не на переговорах, а на поваленні Порошенка, на кулуарних консультаціях з українськими олігархами, на пошуці кандидата, який зможе капітулювати перед Кремлем.
Саме тому саміт у Парижі у грудні 2019 року був не відновленням формату, а запрошенням до капітуляції. Коли капітуляції не відбулося, у Москві остаточно втратили інтерес до переговорів. Якщо ви раптом забули, учасники зустрічі у Парижі домовилися провести наступний саміт у Берліні вже у 2020 році. І як – провели?
Після того, як у Кремлі розчарувалися у черговому українському президенті, Путін зосередився на залякуванні України та Заходу. Можливо, російський президент після невдачі із Зеленським вирішив, що будь-який український лідер буде "боятися націоналістів" і без демонтажу Української держави йому не обійтися.
Питання тепер тільки у тому, чи Путін добиватиметься цього демонтажу політичними, економічними або військовими засобами. Або ж поєднанням всіх інструментів, які можуть опинитися у його розпорядженні. Що ж до війни, вона, зрозуміло ж, триватиме. Питання лише в тому, у якій формі – млявого конфлікту, як зараз чи широкомасштабного нападу та окупації нових українських регіонів. Втім, «Нормандського формату» все це вже не стосується.