В будь-якому разі, я готовий воювати решту всього свого життя, на сході й на заході, аби тільки війна відійшла з наших земель. Власне, в основному так це і працює: якщо не нав’язуєш бій деінде, то доводиться битися вдома. Ми пропустили Ічкерію, Грузію. Ми намагалися не битися в Криму – і отримали Донбас. Ми у Мінську спробували не битися на Донбасі – тож билися у Мощуні й під Броварами.
Плюс у глобалізації — тут у тому, що не страждатиме сама Україна. Мінус – що як тільки хоч трохи вщухне у нас вогонь, країна, що так страшенно хоче спати, як вона спала до лютого-22, негайно порине у свій звичний сон, розслабиться і знову хворітиме на лінощі та безпорадність.
Читайте також: У вірі в ЗСУ реалізм і прагматизм. Все інше — від лукавого
***
Сьогодні подумав, що війна мені нагадує тривалу відпустку. Власне, мої відпустки були часто далекими походами в екстремальних умовах, тож можна знайти схожість.
Мені з самого початку війни ще жодного разу не хотілося "відпочити" - навпаки, лише у пригодах війни можна знайти розраду від військової рутини.
Про автора. Ігор Луценко, журналіст, воїн ЗСУ
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.