Війна як піст

У кожного є свої улюблені автори. Один любить вірші Жадана, друга не може жити без романів Винничука, той удень і вночі не розлучається з томиком Рільке (до речі, нещодавно прекрасно виданим в "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ЗІ"), а та марить Оксаною Забужко... Гарно, коли в людей є свої літературні уподобання, зворушливо, коли вони роками не зраджують тих чи тих авторів, саме в них знаходячи найзаповітніші слова і найпотрібніші думки та сюжети. У мене теж є свої улюбленці, скажімо, той-таки старий і мудрий Герман Гессе, чию "Гру в бісер" в неперевершеному перекладі Євгена Поповича я перечитував уже незліченну кількість разів і продовжуватиму робити це аж до смерті, з кожним новим перечитуванням знаходячи в дорогому для серця творі щось нове й несподіване, непомічене раніше або ж призабуте, та від того не менш коштовне.

Або Микола Зеров. Або Ернст Юнґер. Або один з тих, хто додався в категорію улюбленців зовсім недавно, Кел Ньюпорт.

Саме Кел Ньюпорт виявився для мене найбільш актуальним співбесідником, який добре розуміє тонкощі письменницької праці і її загроженість численними спокусами нашого чудесного нового світу, переповненого дивовижними технологічними винаходами, всюдисущими соціальними мережами та дедалі повсюднішим проникненням штучного інтелекту. Як у своїх книгах, так і в напрочуд цікавих блозі та подкасті Ньюпорт намагається шукати й не раз знаходить відповіді на пекучі питання, сформовані новою інтернетною ерою. Скажімо, такі: "Як навчитися зосереджуватись? Як не відриватися на смартфон? Як подолати залежність від фейсбуку, твіттеру, інстаграму, тік-току і далі за списком?"

Читайте також: Не забути про сніг

Пропонуючи вдатися до цифрового мінімалізму, Ньюпорт не раз розповідає про власний і чужий творчий досвід переборення цифрових спокус (хоча в нього немає акаунтів на жодній зі згаданих соціальних платформ). Він радо показує відео зі свого робочого кабінету, методи роботи в програмі Scrivener і скриншоти з неї, зроблені під час написання чергового розділу книжки про переваги повільної продуктивності, ділиться роздумами про самообмеження і дисципліну, покликаючись на самітницький досвід Генрі Дейвіда Торо, практики амішів або на чудову книжку несправедливо призабутого, хоча вкрай цікавого французького томіста, отця Антоніна Сертійянжа... Він також знаходить і ділиться несподіваними часом способами усамітнення серед сучасних письменників і науковців – одні з них працюють у комфортних бомбосховищах, побудованих за фантастичний гонорар, інші задовольняються наметом на задньому дворі й облаштовують цілком комфортні кабінети у кабіні старого автомобіля, декому ж, от як Енн Патчетт, для зосередження на творчих ідеях достатньо двадцяти хвилин медитації на зеленій софі.

Ньюпорт знаходить і ділиться несподіваними часом способами усамітнення серед сучасних письменників і науковців – одні з них працюють у комфортних бомбосховищах, побудованих за фантастичний гонорар, інші задовольняються наметом на задньому дворі й облаштовують цілком комфортні кабінети у кабіні старого автомобіля

Читаючи або дивлячись і слухаючи Кела Ньюпорта, я не раз знаходжу поживу та підтвердження для власних думок, сумнівів, здогадів і текстів. Проте з початком війни ми всі відчули, що зіткнулися з речами, які знаходяться в зовсім іншому регіоні буття, ніж ті, про які йдеться авторам із щасливих країн. Виявилося, що фейсбук або телеграм часом залишаються єдиними способами налагодження зв'язку з близькими людьми, які раптово стали далекими, бо ж мобільні мережі зникли або працюють із поважними перебоями. Виявилося, що значно катастрофічнішою за наслідками, ніж інтернет-залежність, є цілковита відсутність інтернету. А коли з'являється електрика після багатогодинних відключень, ми демонструємо просто-таки дива продуктивності, за лічені години встигаючи попрати, написати колонку, почитати, перевірити електронну пошту і ще й приготувати їсти, бо як же без їжі! Ми розучилися гаяти час, ми навчилися фокусуватися на найпотрібніших наразі справах, ми за лічені секунди входимо у стан потоку. Ми навчилися цінувати час, електрику, воду, повітря. Ми полюбили життя, ми благословляємо техніку.

– Напиши про це листа Ньюпорту, – жартома радить дружина, читаючи книжку з ліхтариком, як колись у дитинстві.

Ми розучилися гаяти час, ми навчилися фокусуватися на найпотрібніших у даний момент справах, ми за лічені секунди входимо у стан потоку. Ми навчилися цінувати час, електрику, воду, повітря. Ми полюбили життя, ми благословляємо техніку

Ну й от, пишу. Кел, коли ми переможемо прокляту російську орду, у нас знову буде багато вільного часу і світла. Але теперішній досвід письма в темряві залишиться з нами як один із найцінніших здобутків нашої перемоги. Ми більше не будемо марнувати час на дурниці. Війна – це не тільки "завала смертей" (Свідзінський), не тільки руйнування будівель і втрата й повернення загарбаних територій. Війна — це ще й наука, якої неможливо вивчити іншим, ніж війна, способом. Війна - це перехід, преображення, після якого все буде по-іншому. Ми прокинемось у містах, вулиці яких носитимуть українські назви, а не імена окупантів і їхніх поетів. Ми більше ніколи не відповідатимемо на звертання їхньою мовою. Завдяки аскетизмові війни ми, Келе, нарешті навчимося бути собою, а не смиренно мімікрувати під сусідній, одвіку ворожий нам народ. Заради цього не страшно відмовитись на певний час від численних благ цивілізації. Після тривалого посту все смакує у сто разів більше, ніж перед ним. Після безпросвітного лихоліття війни кожен новий, світлий день миру буде п'янким, Келе, як молоде, золоте, неповторне вино. Тож будьмо!

Спеціально для Еспресо

Про автора.  Костянтин Москалець, письменник

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Слідкуйте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.