Ми поки не виграємо цю війну, але доволі успішно стримуємо навалу, - офіцер ЗСУ Матяш

Де ми зараз, на якому етапі війни перебуваємо? Чи можна це мультиплікувати на досвід світових воєн, умовно кажучи, на 1943-1944 роки, бо дуже люблять проводити якісь паралелі? Ви є прихильником такої методології?

Ні, поясню чому. Ми порівнюємо з попередніми періодами, з іншою війною, з іншими правилами та з іншими умовами. Якщо подивитися ретроспективу поточної війни, з 24.02 по сьогоднішню дату, вона дуже сильно змінилася. Наприклад, змінилися найбільш пріоритетні роди військ. Зараз є СБС (Сили безпілотних систем), без дронів загалом нікуди. А 24.02 було трохи інакше. Тому я не знаю, в якій точці ми перебуваємо.

Ми точно не виграємо поки цю війну, ми стримуємо навалу доволі успішно, але давати якісь прогнози - це давати людям надію, що ця війна якось виграється без їхньої участі. 

Тому я б не став бути людиною, яка дає свій особистий погляд на ситуацію. Ми в війні й цього достатньо. Вона не закінчилася.

фото: www.facebook.com/matiash.alex

На вашу думку, чи достатньо ми станом на зараз, як суспільство, як держава економічно та політично з урахуванням кон'юнктури, яка складається за нашими межами, відповідаємо тим викликам, які ставить перед нами ворог?

Ні, не відповідаємо. Тут я б провів паралель. У 1938 році Чемберлен підписав питання з Гітлером щодо Судецької області, анексії певної частини Чехословаччини й сказав, що привіз мир на довгий термін. А після цього почалася велика війна. Я думаю, що ми є десь там.

У нас недостатньо мобілізації суспільства і розуміння у суспільства того, що до перемоги в цій війні має бути залучений кожний. 

На жаль, я цього тут не бачу. Я вважаю, що наше суспільство досі інфантильне, тому що коли ти приїжджаєш в Київ або в інші великі міста, які не перебувають під щоденними ударами, як, наприклад, Харків, то я не бачу розуміння того, що ми у війні, серед звичайних, пересічних громадян на вулиці.

Чому, на вашу думку, відбулася нормалізація серед звичайних громадян, навіть тих ракетних ударів, які відбуваються в більш-менш далекий тил?

Я вважаю, що це полягає в площині некоректної політики щодо комунікації із суспільством. Якщо ви подивитесь актуальні новини, то у нас постійно - "Трамп сказав", "ми домовилися", "ми у стані перемовин", "чекаємо якогось перемир'я". Я не бачу посилу, в якому було: "Шановні громадяни України, ми будемо воювати в цій війні доти, доки ми не переможемо і Росія не перестане зазіхати на нашу територію". Тому, коли говорять про перемогу, то критерії цієї перемоги дуже розмиті.

А якою буде перемога? Ніхто не знає. Підійдіть до 10 людей і буде 10 різних відповідей. 

Дуже часто люди, які недотичні до цієї війни, кажуть про кордони 1991 року. Я всім їм зичу докласти зусиль для того, щоб ці кордони повернути. 

фото: www.facebook.com/matiash.alex

На сьогодні це нереалістичне завдання за умови того, що наше суспільство не є мобілізованим в повному обсязі. І я це бачу по зборах. До речі, тому що всі військовослужбовці, які перебувають на лінії бойового зіткнення або виконують певні завдання на лінії бойового зіткнення, постійно потребують допомоги з боку суспільства. І от так, як було два роки тому, і так, як зараз,- це дві різні речі. Люди розслабилися.

Ви маєте на увазі допомогу з боку суспільства?

Донати. От, дивіться, - ремонт однієї машини - це понад 100 тис. грн. А люди часто кажуть: "Ви ж там отримуєте сотку ".

Вам таке кажуть люди?

Зараз вже ні. Я доволі різко реагую на це, знаючи потреби військовослужбовців. Наприклад, штани на війні живуть одну задачу, а потім тобі треба купувати нові. Там дуже багато витрат: EcoFlow, які ми купуємо, генератори, які ми собі заправляємо, машини, які заправляємо та ремонтуємо. І це видно, як люди долучені. Ви можете спитати в будь-кого, хто займається волонтерською діяльністю, щодо ситуації з допомогою війську - стає ще гірше з кожним днем.

Ситуація з допомогою стає гіршою, тут я з вами абсолютно згодна. Багато зборів - на плато, хто б як не старався, навіть у найбільших фондах. Але разом з тим є певне розуміння того, що держава теж робить недостатньо. У нас не вистачає ні ресурсів, ні, напевно, грамотного менеджменту для того, щоб надати все необхідне. Я собі дозволю все-таки сказати, - коли мова йде про передачу якомусь військовому підрозділу, наприклад, автомобіля, то дуже часто волонтери впираються в прохання військових: "Не вимагайте від нас поставити на баланс частини, бо потім ремонт, паливо та інші речі. Враховуючи величезну бюрократію, це все лягає на наші плечі".

Я це знаю, тому що в мене є машини на обліку частини, є машини, які передані безпосередньо бійцям. Я вважаю, що це все частина однієї великої ланки. На мою думку, у нас є серйозна проблема з управлінням і з розумінням, що ми - по стандартах НАТО. Я дуже часто чую такі речі, як стандарти НАТО.

фото: www.facebook.com/matiash.alex

На сьогоднішній момент ми єдина армія з поточним бойовим досвідом серед інших країн НАТО і нас не можна вставити в стандарти НАТО. Скоріш за все, стандарти НАТО будемо підганяти під нас.

Тому що реальна війна дуже сильно відрізняється від звичайної служби. І це стосується всього - і машин, і управління, і бюрократії, і такого іншого.

Щодо актуальної ситуації на лінії, якщо ми можемо говорити, хоча б про процеси та тенденції. Росія - в наступі, їхня літня кампанія продовжується. Бачимо, що вони мілітаризували свою економіку. Для російського внутрішнього споживача це б мало бути поганою новиною, бо мілітаризована економіка - гроші в прірву. Вони постійно, як у м'ясорубці, фактично перемелюються. З іншого боку, це дає їхньому війську певний ресурс, на який поки що ми не можемо розраховувати в таких об'ємах. Які наші економічні спроможності? Ви сказали, що наші люди постійно дивляться, що скаже Трамп, що відбудеться за кордоном, і недостатньо запитують з себе. Разом з тим, ми з вами починали розмову з того, що без підтримки наших партнерів, ми б вже давно були невідомо де.

Все так. Я думаю, що без підтримки наших партнерів нам було б значно складніше, перш за все,  щодо зброї, екіпірування і техніки.

Люди дивляться, що скаже Трамп. Це почалося ще спочатку війни, коли казали про два-три тижні. Всі, хто в темі, розуміли, що не буде два-три тижні. І наш перший успіх - під Києвом, а другий - Харківська та Херсонська операції надали крила людям.

Люди подумали: "Вау, ми перемагаємо", - але вони не врахували того, що ми воюємо з другою армією світу, тоді це був факт. Зараз вона вже знову друга, але тільки після нас. 

Тому що рівень підготовки та рівень вмотивованості з нашого боку, не дивлячись на всі проблеми, вищий за російський, і це факт.

Ситуація на лінії бойового зіткнення є складною. Лінія бойового зіткнення рухається - це Покровський напрямок, Суми, Харківський напрямок. Дуже складно давати якусь оцінку, перебуваючи тут. Тому що солдат, який безпосередньо перебуває на вістрі цієї війни, тобто він саме в тій, перепрошую, дупі, і йому там страшно, і неважливо,  на якому напрямку - Сумський, Покровський або якийсь інший. Коли ти на нулі, там - погано. І так по всій лінії бойового зіткнення.

фото: www.facebook.com/matiash.alex

Повертаючись до питання спроможностей противника і наших, знову ж таки, вони ведуть чергову кампанію без включення повальної мобілізації. Їм вдається якось викручувати цю історію.

Є така російська приказка: "Не жили багато, нечего и начинать". Зрозумійте, що їхня основна маса людей, які воюють, - непотріб. Тобто для них це єдиний шанс, бо війна - краща за їхнє буття.

І я вам скажу, за останній час ті полонені, яких ми брали, навіть не знаю, з чим це порівняти. Зекі в них вже скінчилися, просто звичайні бічі, хоча іноді попадаються, але дуже рідко. У них ще є мобілізаційний ресурс серед тих, хто погано живе десь там на Камчатці або в інших депресивних регіонах РФ.

Росія дуже велика, але дуже неоднорідна. І я не бачу там людей з Пітера чи Москви, чи Єкатеринбурга, з великих російських міст, в яких нормальна економічна ситуація. Там нема мобілізації, їм поки не треба. 

Я не думаю, що у РФ буде повальна мобілізація, її не буде. У них зараз достатньо ресурсу для того, щоб набирати людей.

Плюс - цей ресурс, в принципі, підкріплюється окупованими територіями, тобто територіями та людьми.

О, це моя улюблена історія, коли кажуть: "А що нам буде?". Це помилка євреїв під час Другої світової війни, коли вони казали: "Я в Першу світову війну воював з німцями - нормальний, інтелігентний народ, нічого нам не буде". А потім був Аушвіц та інші табори смерті. От, це та сама ситуація й у нас - "ми ж браття", "ми всі російською мовою колись розмовляли в Херсонській області".

Я вам скажу, що буквально два тижні тому моєму корешу, який перебуває на Покровському напрямку, в полон потрапив колишній громадянин України з окупованої території, якого було мобілізовано, до речі, зі школи. Він був шкільний вчитель з тимчасово окупованої території, саме з Василівки. І прийшли з розрядкою, сказали: "Шесть чоловек под ружьё!", - і вони пішли. Він один єдиний, хто лишився живий і потрапив до нас у полон. Все.

Яким є морально-бойовий дух нашого війська станом на зараз?

Не готовий сказати. Це треба дивитись кожний окремий підрозділ. Все дуже залежить від командира.

Криза командування. Я пам'ятаю 2023 рік, багато хто казав про те, що середня і низова ланка у росіян сильно просідають. Але потім почалися повідомлення про те, що й у нас з цим складно у зв'язку з об'єктивними причинами. Як зараз у нас з цим паритетом?

Я не знаю. Можу казати тільки про те, з чим я особисто стикався. 

Ми працювали з 3-ю ОШБр, ще до того, як вона стала 3-м корпусом. Як на мене, це майбутнє українського війська. 

При тому, що я не є там, в мене нема ніяких формальних причин хвалити їх, але вони - найкращі з тих, з ким я воював. Ще мені дуже сподобалося, я колись воював з тактичною групою "Адам", з Женею Меживікіним, - все дуже круто з управлінням.

Євген Межевікін, фото: suspilne.media

Знову ж таки, ми повертаємося до того, що у нас є брак людей, з яких можна створити цю середню ланку. І це селекція, яку треба проводити. Це велика робота, не на 5 хвилин. Тобто люди ростуть у війську. 

Я прийшов на цю війну солдатом. Півтора роки провоював солдатом, маючи вищу військову освіту. 

І вже після цього отримав первинне офіцерське звання. Потрібен якийсь час для того, щоб вирости і стати керівником певної ланки.

На вашу думку, в чому секрет успішності таких структур, як 3-тя ОШБр, наразі 3-й армійський корпус?

У них є правила, ідея, ціль і вони згуртовані навколо цього. Плюс - відношення. 

Я вам скажу, що мені сподобалося в 3-й ОШБр, - у них всі воювали. Всі! Навіть, якщо це тилова посада, людина все одно виходила на бойові та виконувала завдання.

Навіть, якщо це офіцер і потрапив в 3-тю ОШБр, то ходив на еспешку (СП - спостережний пост). Він розуміє, що відчуває солдат на лінії бойового зіткнення. І коли цей офіцер робить щось для солдата, то розуміє, що йому потрібно. На жаль, не у всіх наших армійських підрозділах є такий досвід.

До слова, про найуспішніші наші частини в війську. Ми довший час перебували в стані, коли найбоєздатнішим і перспективнішим нашим з'єднанням були недоступні певні типи озброєння, думаю, для вас це також не секрет. У 2023 році ми мали розмову з представниками тої ж 3-ї ОШБр, які кажуть:"О, нам би трошки того, що дали бригаді, яка південніше, то ми б наробили двіжу". Чи є зараз така проблема у війську?

Я б теж хотів мати Bradley, але їх мало. Зрозумійте, розподілення зброї відбувається трохи іншим чином. Визначення пріоритетів щодо наповнення зброєю та іншими видами забезпечення відбувається на найвищому рівні, виходячи з розвідданних, з стану на лінії бойового зіткнення. Тому, звісно, було б непогано, якби у нас у всіх були "бриляки" і все, що нам подобається, але так не працює. Є обмежена кількість ресурсу і величезна кількість потреби.

Це, знаєте, як коли ти працюєш на трьох роботах, а тобі вистачає тільки на оренду твого житла і трохи попоїсти. Що робити? Або шукати іншу роботу, або ще додаткову роботу. На жаль, не буває нормальної кількості ресурсів. 

Ніхто не готувався до такої війни. Я вам скажу, навіть Росія до такої війни не готувалася.

На тому етапі, на якому зараз перебуваємо, ми згадали про певні військові машини, а чи є сьогодні в них сенс?

Звісно, ББМ (броньовані бойові машини) потрібні. Дуже змінилася ситуація на лінії бойового зіткнення. От, є так звана сіра зона, яка раніше була дистанцією між двома лініями, нашою та ворога. Зараз "сіра зона" збільшилася до 15 км від нашої лінії бойового зіткнення, тому що є дрони на оптоволокні і таке інше.

Є комплекс заходів, які треба використовувати задля того, щоб забезпечити свій особовий склад. Це і РЕБ, тому що дрони не всі оптоволоконні, це і обрешітка машин, це і бронемашини. Знаєте, як сказав один мій друг Льоня Остальцев: "Я зроблю все, що потенційно може зберегти життя моїх людей, а далі все вже в руках Господа". Тобто ББМ надає більше шансу вижити.

Щодо питання керованості нашими військами, яке теж в певний момент стало питанням руба. Піднімав його і Юрій Бутусов ще за своєї цивільної іпостасі, казав, що саме в цьому полягає слабке місце, з цим потрібно щось робити. І якщо уявити наше військо цілісним організмом, то іноді права рука не знає, що робить ліва. Не беруся вас навіть запитати, як станом на зараз справи, але коли ми бачимо інфоприводи, наприклад, про впровадження системи DELTA з боку міністра оборони Дениса Шмигаля, то нібито позитивна новина. На вашу думку, наскільки вона покращить ситуацію?

Це питання взаємодії. 

Ми протягом 2,5 років не мали втрат саме тому, що перше, чим ми займалися, - входили у взаємодію. 

Якщо ми, наша команда - тактична група "Медоїд", заїжджаємо на ЛБЗ (лінія бойового зіткнення), то перше, що робимо дві доби - збираємо розвідінформацію. Ми уточнюємо поточну лінію бойового зіткнення, тому що вона може відрізнятися від тієї лінії, яку бачить собі твоє керівництво: хто де стоїть, ми входимо в взаємодію з усіма сусідами, розбираємося, що у них там є, наскільки достатньо їх сил та засобів.

DELTA - це круто, але насправді не є панацеєю, тому що може не відображати актуальне. 

Я був тоді, коли DELTA тільки створювалася  у Києві, інша команда нею займалася. DELTA, "Кропива" - допоміжні інструменти.

Але перше, що має зробити командир, коли приїжджає на лінію бойового зіткнення, -  уточнити конфігурацію лінії бойового зіткнення, сили та засоби сусідів, логістику, тобто там треба проводити певну роботу. У нас є вишкіл капітанів, які свого часу ініціював фонд "Повернись живим", це доволі круте навчання. Зараз вони вчать в основному на базі територіальної оборони. Цей вишкіл зроблено і він крутий. Просто треба зрозуміти - ми вчимося.

Я Юру Бутусова знаю особисто. Він - крутий розслідувач і класний журналіст. Але треба взяти до уваги, що війна достеменно змінюється в певних аспектах раз на три місяці. Цьому треба вчитися і ми вчимося, вже воюючи. Це трохи інакша історія, у нас не було часу підготуватися до цього. Три роки тому ніхто не мав уяви, якою ця війна буде. Маша Берлінська тоді казала, що це буде війна дронів, її ніхто не слухав, а вона попала в точку.

До речі, зараз вона каже про те, що є певний інструмент, не уточнює який.

Я бачуся з нею, розмовляв, але не уточнював.

За певних умов це може реально змінити на нашу користь багато що.

Ми заходимо у війну технологій: хто буде швидшим, хто буде швидше впроваджувати інновації, керування, той виграє цю війну. Кількість особового складу задіяного, на мій погляд, у війні технології є вторинною, це моя особиста думка.

Щойно ми говорили про ситуацію по лінії і ви кажете, що саме людський фактор забезпечує тотальне розуміння, що відбувається?

Абсолютно, тому що на цей момент ми воюємо в певних моментах в ручному керуванні. Є певна субординативна ланочка. 

Зараз роблять корпуси. Чому? Тому що це зменшує ланку управління. Раніше це було ОСУВ, ОТУВ, тактична група, бригада, батальйон, рота, взвод і далі. Зараз кількість оцих передаточних ланочок менша. Це має вплинути позитивно.

Але треба зрозуміти, що на сьогоднішній момент, на поточну дату воюють певні люди за допомогою технологій, а не технології за допомогою людей. Тобто ми - десь там близенько. Хто перший відкриє цей ящик, той і виграє війну.

Росіяни теж усвідомлюють, що в цьому ящику?

Не треба знецінювати нашого ворога. Вони вміють воювати, швидко вчаться, дуже швидко імплементують новинки. З оптоволокну вони поки перші, хоча з дронами це була наша ідея.

Якщо не помиляюся, жовтень 2022 року, оптоволокно як ідея виникла саме у нас. Як вони потім це намацали?

Була така російська фраза:"Голь на видумку хитра". Оскільки ми маємо брак інструментарію, то знаходимо нові можливості, щоб залучати якісь технології. Так, ми перші, але у них поки краще виходить масштабуватися.

От, і зараз є інформація про те, що їхня група "Рубікон" вже освоїла технологію морських дронів. Це будуть, ймовірно, і занурювальні історії, і що їхня фішка може бути в масовому одномоментному застосуванні.

Є момент - якщо ми кажемо про беки, то у нас флоту нема, щоб нам завдавати там якоїсь шкоди. Хай вони вкладають туди бабки.

Але в нас є порти.

У нас є, окей. Але будь-яка дія породжує протидію. Варіантів нема, значить, ми будемо реагувати. Такі умови війни.

Щодо того озброєння, яке зараз нам найбільш потрібно, виходячи з вашого актуального досвіду.

Я не можу сказати, тому що я є піхотним офіцером і можу думати виключно про те озброєння, яке потрібно мені на тактичному рівні. А якщо ми кажемо про оперативний або стратегічний рівень, звісно, що всього не вистачає.

Основний масив все-таки від волонтерів, від громадянського суспільства чи все-таки держава забезпечує?

На мій погляд, від держави. Основне - від держави. Зауважмо на тому, що ми все ж таки живемо в державі, яка не є дуже багатою. І значна кількість бюджету, кажучи дуже м'яко та дипломатично, використовується на якісь поточні потреби. Я не знаю, як вони там використовуються правильно чи неправильно, не беруся це оцінювати, але основна маса забезпечення йде все ж таки від держави.

Якість цього забезпечення – це друге питання. Але певні речі, які держава не може надати, надають волонтери, які насправді дуже допомагають. У нас є волонтери, які на постійній основі допомагають виключно нашій команді. І я дуже вдячний цим людям. Тобто, якщо у мене якась проблема, наприклад, мені треба полагодити машину або купити машину, або Ecoflow, або генератори, або Starlink, я просто дзвоню людям і вони це роблять.

Зараз почалася дискусія на тему того, як має виглядати український військовослужбовець. Є розуміння того, що треба прийняти реальність як є та усвідомити, що багато хто носить мультикам на перевагу пікселя.

Подивіться на мене.

І оце насправді цікавий момент. Це, напевно, більше про цивільних, які дискутують на цю тему, але що про це думають військові?

Я про це загалом не думаю. Я купив всю форму за свої особисті кошти.

Мені, здається, це звучить навіть трошки як діагноз всім нам.

Чому? Мені так зручніше. Дивіться, держава не може надати форму, яка буде відповідати запиту всіх військовослужбовців. Наприклад, я ношу штани виключно з інтегрованими наколінниками, тому що я отримав поганий досвід. Ще у 2022 році я був не в тих штанах, в яких треба, і дуже сильно вдарив коліно. Я з того часу ношу саме такі штани, а держава такі не робить. І це нормально.

Щоб ви розуміли, я з першого дня служби, з 2022 року, жодного разу не отримав від держави однострій, просто не брав його. Нащо він мені потрібний, якщо я ходжу в тому, що купую. Так, у мене є бронежилет, який мені видала держава. Я маю каску, яку мені видала держава, хоча я її не ношу. Тобто моя безпека – це моя відповідальність. Я вкладаю в себе, тому що моє життя для мене важливе. Я купив собі машину, витратив величезні кошти на це. У мене є своя зброя, просто свій аппер підставляю на Colt М-4А1 і воюю з тим, що мені дала наполовину держава, наполовину - я. Нормально.

Коли ви чуєте історії як, наприклад, буквально нещодавно привідкрили завісу в бригаді "Рубіж" про те, як вони витягали бійця за допомогою транспортування йому дронами електровелосипеда.

Я бачив. Крута історія.

Це виглядає просто як якийсь екшн, але ми розуміємо, що багато подібних історій евакуації з пекельних точок, можливо, не всі такі видовищні.

У нас був подібний досвід.

Ви можете трохи про нього розказати?

Так, у нас був спостережний пост (СП), я не буду казати, як він називався. Там загинула певна кількість військовослужбовців. У той час це була найгарячіша точка на лінії, де ми перебували. Там був важкий бій і ми втратили зв'язок з позицією. Тоді ми подумали, що особовий склад знищено. Через півтори доби один з виживших людей з перебитими ногами виповз на сусідню еспешку. А у нас якраз підірвалася машина, коли ми евакуювали іншу групу, теж були поранені. І два сержанти, самі маючи поранення, взяли жорсткі ноші та пішли до сусідів за 1,5 км, забрали й поверталися ще 1,5 км, вивезли його. Така історія була.

І інші історії були чудові. У мене було таке, що ми втратили позицію, з ними дві доби був втрачений зв'язок. Ми бачили, і сусіди доповідали, що там був стрілецький бій. 

А за дві доби вони вийшли на зв'язок, всі живі, ушкоджені, але тактична ситуація змінилася - вони вже перебували в оточенні. Ми їх вночі виводили через посадку на сусідів, супроводжуючи дроном, і звідти вже забирали транспортом. 

Дуже багато історій. Це насправді звичайна ситуація. Історія з електровелосипедом - прикольна тема, але вивід з позиції саме так десь виглядає.

Щодо виводу з позиції, на ваш погляд, чи нормальним є те, з якою частотою стаються саме такі операції? Чи можна було б цього уникати?

Ненормально. Тут ми знову повертаємося з вами до того, що у нас брак людей, які могли б їх поміняти. Якби у нас була можливість замінити людей на лінії бойового зіткнення, ніхто б не сидів 200 днів на позиції в оточенні або хоча б 40 днів, або не заходили б на позицію на два тижні, а заходили на п'ять днів і було б ким замінити. У нас, об'єктивно, брак людей у війську. Людей не вистачає.

На ваш погляд, які плюси та мінуси "програми 18-25"?

Не вірю в неї. Я бачив цих пацанів, їх називають "мільйонниками".

До вас уже потрапляли ті люди, які прийшли з цією програмою?

Так. Вважаю, що кардинально це не може вплинути на ситуацію. По-перше, кількість людей, яких ми наберемо за цей час, не буде відповідною до нашої потреби. По-друге, що робити з тими, хто в цьому віці по мобілізації воює з 2022 року? Наприклад, у мене є боєць, позивний "Фокс", якому зараз 22 роки. Він починав війну у віці 18 років, сам мобілізувався у ТрО. Після цього ми його звідти забрали. Він - один з найрезультативніших наших бійців, особисто знищив понад 200 російських солдатів. Чому він не може отримати від держави? Це не справедливо. Є люди, яким 45 років і більше, є 50 років, які воюють, які відсиділи на тих СП величезну кількість днів. Мені здається, це неправильне рішення, яке не спрацює.

Питання справедливості досі стоїть на руба.

Звісно. Дивіться, всі кажуть: "Ви отримуєте сотку", - окей, можна ще 70 отримувати. Якщо ти пробув безпосередньо на ЛБЗ, на СП 30 днів, тобі буде додаткове відшкодування - 170 000. 

Я вважаю, що люди, які штурмують, заслуговують на більше, тому що штурм - це 50/50.

На СП ти маєш можливість вижити. Якщо ти підготувався, зробив собі сховище, то шансів більше. А коли ти штурмуєш ворожу позицію, на якій вони закріплені, то це загалом інша історія. Тому, на мій погляд, штурмовики мають отримувати значно більше відшкодування.

В цей час ми згадуємо те, що відбувалося влітку минулого року і багатьох військових, які знають про ситуацію на землі, ми запитуємо: "Як ви ставитеся до тактики перенесення війни на територію ворога?". Питання про Курську кампанію.

Чудово.

На вашу думку, вона спрацювала?

Я про це казав ще у 2022 році - поки ми не почнемо знищувати стратегічні цілі та логістику на території Росії, наші шанси на те, що ми виграємо в цій війні, мізерні.

Я не можу оцінити ефективність Курської операції, тому що це операція стратегічного масштабу. Моя ланка управління - це тактичний рівень.

Однак, як людина, а не військовослужбовець, я вважаю це дуже класним досвідом, тому що ми показали, що можемо не тільки оборонятися, а й атакувати. На мій погляд, чим більше буде таких укусів з нашого боку за російську територію, тим краще. І я такий, що зносив би все у них, що можна. Чому ні? Ми в війні.

Морально-етичний момент - воювати на своїй території та на їхній. Багато хто романтизує і каже, що на своїй землі все тобі ніби сприяє і допомагає.

Нема ніякого морально-етичного моменту. Нема такого. Вийдіть на вулицю в Києві - хто тут сприяє і допомагає? Дуже маленька частка людей, які дійсно залучені до перемоги в цій війні. Я вважаю, що воювати з росіянами треба інакше, тобто добрий росіянин - мертвий росіянин. Все.

А як ви дивитеся на перспективу, рано чи пізно, зняття оцього red flag, появи на нашій території, можливо, іноземних військових? Чи можливо це взагалі?

Їх тут не буде.

Ви не вважаєте, що це можливо?

У нас є інтернаціональні легіони, в яких воюють, в більшості своїй - іспаномовні громадяни, які приїхали сюди заробити грошей. 

Я вважаю, що ані Європа, ані США на території України ні за яких умов свої війська не введуть. Вони бояться. 

Якби вони не боялись, ця війна була б вже виграна. Росія б втратила те, що має. Вони не хочуть долучатися до цієї війни. І я вважаю це стратегічною помилкою.
Якби вони зараз всі гуртом долучилися, думаю, що ми виграли б цю війну. І Китай не був би готовий долучитися. І це було б дуже класним сигналом щодо Тайваню. А так, на мою думку, Китай атакує Тайвань, і Америка нічого не зробить. Знову ж таки, це моя думка.

Приватні воєнізовані компанії в Україні, наскільки перспективна історія?

Прикольна тема. Цей світ нестабільний, тому потрібні люди, які готові за гроші продавати свій досвід. Я вважаю, це круто.

А чи ми маємо це фінансувати, чи можна звернутися до партнерів?

Неважливо фінансування.

Досвід, який ми можемо зараз масштабувати, не має жодна армія у світі.

Я вважаю, що незалежно від того, як завершиться ця війна, найбільш високооплачуваними позиціями в Європі та Америці будуть наші інструктори, які приїдуть ділитися своїм досвідом.

Тобто всі, хто зараз нас чують і роздумують іти у військо чи ні, просто згадайте про те, що це перспективно.

Можна бабок заробити.

Дозволю собі все-таки вас запитати про те, що відбувається довкола нас, про всі ці політичні питання. Ви сказали, що наші люди часто дивляться на те, що скаже Трамп, що скаже Європа. Хтось націлений більш прагматично і вже зараз виділяє кошти на оновлену ініціативу НАТО, яку вони пропонують щодо нашого озброєння. На вашу думку, що має і може статися в світі для того, щоб зламалась ситуація з війною у нас? Оці мита Трампа, чи вірите ви у них? Чи придивляєтесь ви взагалі до інформаційних приводів, які з цим пов'язані?

Нам не треба забувати - це наша війна, не Америки. Те, що вони нам всі допомагають, чи багато, чи мало, - дякуємо. Але воювати в цій війні, перемагати і не програвати, все одно будемо лише ми. Сказав так Трамп, нам від цього круто - вогонь. Сказав інакше Трамп, нам від цього не круто – ну, окей. Які питання? Чому всі вважають, що хтось буде воювати за них? Нам треба воювати за себе. І всі мають зрозуміти, що в цій війні будуть воювати всі.

Безумовно, це безапеляційно. Але, згадати 7 жовтня 2023 року, коли почалася війна в Ізраїлі і в Палестині, ми розуміємо, що акценти трошки змінилися, акценти наших партнерів були перефокусовані туди. У когось тимчасово, а хтось і досі там більше, ніж з нами.

Тому що кожна країна має свої особисті інтереси. Світ не зійшовся на Україні. Росія - регіональний лідер, доволі велика країна з величезною кількістю газу, нафти і інших природних ресурсів, які хоче купувати у них Китай чи хтось інший. Створюються нові альянси.

Світ ніколи не буде таким, як був до цього. Ми зараз перебуваємо в стадії нового суспільного договору серед інших гравців. І ми - отакі. Чому хтось має вирішувати наші питання? За Ізраїль питання вирішують лише тому, що розуміють, - якщо вони не втрутяться, Ізраїль знесе все.

Як сказала Голда Меїр, яка народилася в Києві, тут неподалік, на Басейній 5Б: "Ми не маємо ядерної зброї, але якщо на нас нападуть, ми її застосуємо". Маємо стати Ізраїлем, хоч Ізраїль - нерепрезентативна країна для нас, там теж є питання з мобілізацією і таке інше. Але все одно, згуртованість суспільства там більша, тому що вони завжди розуміють, - якщо вони не будуть відстоювати своє право на існування, їх просто не буде.

Я вам зараз трошки заапелюю - коли я дивлюся, що саме відбувається принаймні в соціальних мережах серед ізраїльтян, то теж бачу акції на підтримку людей, які намагаються ухилитися з різних причин від мобілізації.

Не все так однозначно, як кажуть. Не існує ідеальних картин. У них інші умови. Для них питання війни з сусідами - це питання їхнього виживання. Вони воюють з 1958 року, з моменту заснування. Протягом кожного року вони мають провести певні операції для того, щоб забезпечити своїх людей. Вони постійно перебувають під ракетними ударами. Ми також, але такої згуртованості суспільства, як у них, у нас немає. У них більша кількість людей усвідомлює, що від них особисто залежить майбутнє їхніх дітей. У нас, на жаль, ні.

Чи будуєте ви для себе плани після війни?

Ні, не будую. У мене є бізнес, який працює. Якби не цей бізнес, я б по світу пішов і був би тут на інтерв'ю в інших штанах. У мене є бізнес, я дуже сподіваюся, що колись знову ним займуся. Але ви знаєте, була така книга "Психолог у концтаборі" Віктора Франкла, який сказав: "Ті, хто очікували, померли першими". Тому я не очікую.

Я не вважаю, що ця війна закінчиться в найближчі терміни, в якомусь близькому майбутньому. А якщо закінчиться, то точно не на нашу користь. Я думаю, що ця війна буде тривати довго. І моє основне завдання - прожити сьогоднішній день, виконати своє завдання і бажано вижити, а далі - подивимось.