Я хотів, щоб мій син побачив війну, - польський волонтер Леваковський

Про це він розповів в етері Еспресо.

"Мій син їздив і досі інколи їздить. На початку, коли війна розпочалася, йому ще не було 18 років, тому він не міг поїхати. Він чекав, поки виповниться 18. І коли дочекався - поїхав.Перший раз він поїхав зі мною до дитячого будинку, який евакуювали із Краматорська. А потім я поїхав з ним в Бучу - після того всього, коли росіяни вийшли, - показати, як усе виглядає після війни, щоб він побачив ту картину. Там уже, умовно кажучи, було безпечно, але війну було видно.Я хотів, щоб він це побачив: щоб зайшов у зруйновані квартири, щоб побачив, як життя раптово просто перестало існувати в цих помешканнях. Десь у квартирі ще залишився кіт, який повернувся. Я хотів, щоб він побачив цю картину", - розповів Леваковський.

Волонтер розповідає, як поїздка на фронт і родинні спогади про війни минулого сформували усвідомлення того, що війна - це не абстрактна історія, а реальність, яка прийшла і в Європу та торкнулася вже наступного покоління.

"А наступна поїздка - це вже був фронт, і він поїхав зі мною до Лиману. Я думаю, що це формує світогляд. Мій дідусь багато розповідав про війну - про Першу і Другу світові війни, бо воював. І завжди, коли ми приходили до дідуся, змінювалися лише покоління, а розповідь завжди була про війну. І тоді я завжди думав: ну добре, в ті часи була війна, бо треба було воювати, але нас це вже не стосується. І я щоразу був у цьому свято переконаний - що нас це не стосується. Може, десь в інших частинах світу, але не тут, не в Європі. Тут, мабуть такого не буде. Якщо й буде якась війна, то, може, кібервійна або інтернет-війна - щось таке. Але війна почалася. І вона близько до нас, із загрозою і для нас також. Тому я хотів це показати. Бо деякі розповіді мій син, як онук, ще в дитинстві чув від дідуся, але не розумів, що таке війна насправді", - підсумував він.