"Доля Грузії залежить від того, чим завершиться війна в Україні": минає 17 років від початку російсько-грузинської війни

Тодішній президент РФ Дмитро Медведєв та прем'єр-міністр Володимир Путін ввели війська на територію Грузії, виправдовуючи це "захистом громадян Росії" і називаючи агресивну війну "змушення до миру". Війна тривала всього 5 днів, а її наслідком стала  втрата контролю владою Грузії над Абхазією та Південною Осетією.

Передумови війни

У 1991 році Грузія проголосила незалежність, що спричинило конфлікти з сепаратистами в Південній Осетії та Абхазії, яких підтримувала Росія. Після кількох воєн та заморожених конфліктів, у регіоні були розміщені російські так звані "миротворчі сили".

Напруженість між Росією і Грузією загострилася після прозахідної революції в Тбілісі у 2003 році. У серпні 2008 року бойові дії спалахнули з новою силою: 1 серпня сепаратисти обстріляли грузинські села, а 7 серпня Грузія почала операцію в Південній Осетії, з метою відновити конституційний лад на частині території Грузії, взявши під контроль Цхінвалі.

У відповідь Росія 8 серпня розпочала повномасштабне вторгнення під приводом "примусу до миру", атакуючи як Південну Осетію, так і інші території Грузії, Блокада Чорного моря, кібератаки й інформаційна війна супроводжували бойові дії. Конфлікт завершився 12 серпня після втручання президента Франції Ніколя Саркозі, який домовився про припинення вогню.

Еспресо поговорив з грузинським журналістом, який у ті дні висвітлював війну  – Темуром Кігурадзе. У перший день збройного протистояння він працював у епіцентрі подій – Цхінвалі. Там російські бойовики на очах Темо убили двох його колег. Сам він був поранений, а згодом полонений.

"Росіяни 24 години на добу поширювали брехню про грузинські танки, що чавлять дітей"

Чи розуміли особисто ви, що підвішений стан, у якому перебувають Абхазія та Осетія з початку 90-их, з так званими "російськими миротворцями" рано чи пізно призведе до війни?

Звичайно, всі знали, що заморожені конфлікти рано чи пізно вибухнуть.

Ні в кого в Грузії не було жодних ілюзій того, що так звані російські "миротворці", під якою б там егідою вони не були, СНД чи ООН зможуть запобігти конфлікту і щоб території були повернуті під юрисдикцію Грузії. 

Періодично напруження на кордонах цих регіонів, Цхінвальського регіону (так у Грузії називають Південну Осетію – ред.) та Абхазії загострювалося, з того моменту, як війна і закінчилася начебто формально.  І наприкінці дев'яностих, і на початку двохтисячних теж був невеликі конфлікти.

І вже навіть у 2006 році, ситуація стала напружуватися дедалі більше, коли Грузія чітко і ясно дала зрозуміти Москві, що ми обираємо прозахідну політичну орієнтацію, вступ в НАТО, вступ до Євросоюзу.

Було накачування зброєю, накачування артилерійськими системами, бронетехнікою, живою силою російських військових, щоб проводити військову підготовку з осетинскими збройними формуваннями. "Миротворці" ж не робили нічого, щоб присікти, а навпаки сприяли цим процесам. 

Ведуть дискусії, в який саме день почалась війна – 7 чи 8 серпня, то все ж коли?

2 серпня у Північній Осетії закінчилися великомасштабні російські навчання "Кавказ 2008" і Росія залишає війська, які нібито були стягнуті для навчань біля входу до Рокського тунелю, що з'єднує Північну та Південну Осетію. 6 серпня з баз Чорноморського флоту тепер уже в тимчасово окупованому Криму, у бік Грузії висувається військово-морський флот Росії, зокрема десантні кораблі. Отже, ми навіть не говоримо про 7 серпня, а за кілька днів до цього.

За іншою інформацією вже 5 та 6 серпня через гірські перевали до Південної Осетії перекинуто російські артилерійські системи. Розпочинається в'їзд добровольців на територію Цхінвальського регіону. Це ми говоримо знову ж таки до 7 серпня. Тому, коли мене запитують сьомого чи восьмого серпня розпочалась війна, я кажу – за кілька днів до цього розпочалася активна фаза конфлікту. А власне сам вогонь було відкрито в ніч з 7 на 8 серпня.

Наскільки ретельно РФ готувала цю війну? Якими були ознаки невідворотності?

За кілька днів до початку конфлікту, на території Цхінвальського регіону було розпочато евакуацію мирних жителів. За різними оцінками, від 40 до 60 тисяч. Це дуже маленький регіон і велика частина цього цивільного населення була вивезена спеціальними автобусами, що знову ж таки доводить, що Росія готувалася там до військової операції.

Але виїхали не всі цивільні. Ми побачили, що в місті залишається частина цивільного населення, яка не змогла, або ж не захотіла їхати.

обстріл російськими ракетами колони грузинських військ, фото: gettyimages

Ви, власне, були свідком початку війни, бачили все на власні очі. Розкажіть про поїздку в Цхінвалі, які тоді були емоції?

Я тоді був ще зовсім молодим репортером, працював у щоденній газеті у Тбілісі. Коли ми дізнались, що почалась війна, то на автівці поїхали у бік Цхінвалі. Нас було четверо – двоє грузинів, українець і американець. Заїхали в саме місто, де вже була чутна робота арти і виднілись сліди боїв.

Попри те, що у нас були маркування "Преса", російські військові двох моїх колег розстріляли. Вони по нас просто відкрили кулеметний вогонь. Мене поранили і забрали в полон. Приблизно за два тижні, після зусиль журналістів і міжнародних організацій, включаючи Червоний Хрест, мені вдалося виїхати.

За межами Південної Осетії було захоплено кілька грузинських сіл і міст, військові бази, на яких також були і грабежі, і мародерство, і ці знамениті кадри, коли в буквальному сенсі туалети знімали з різних установ і забирали з собою. Такий відомий випадок був, коли російські солдати викрадали кондиціонери, але не знали, що кондиціонери складаються з двох блоків внутрішнього та зовнішнього і крали лише те, що всередині.

Російську грузинську війну ще називають першою війною, в якій паралельно йшла кібервійна, атака хакерів, блокування сайтів. Що можете про це розповісти? Чи справді так було?

Це перша війна гібридного типу, напевно, в історії людства. Принаймні така повномасштабна агресія, коли використовувалися інформаційні, цифрові технології. Це та війна, коли вже були телеканали на кшталт "Росії 24", які передавали пропаганду 24 години на добу. Коли вони відкритим текстом заявляли про те, що грузини нібито вбили в Південній Осетії понад 2 тисячі мирних жителів за пару днів, чавили дітей танками, а вони були змушені були втрутитися. Звісно,  це була абсолютна брехня, яка не підтвердилась ні міжнародною спільнотою, ні навіть згодом росіянами.

Росія випробовувала нові технології на прикладі Грузії, тоді у 2008 році, що й допомогло потім їм готувати напад на Україну в 2014 році.

"Війна в Грузії стала репетицією вторгнення в Україну"

Якраз маю питання, чи можна вважати взагалі війну в Грузії репетицією війни в Україні? 

Я абсолютно певен, що так і є. Серпень 2008 року був полігоном тестування власних сил для Росії. Військових сил, пропагандистських сил, власних сил впливу в пострадянському просторі, а також, що дуже важливо, це була перевірка реакції західної спільноти. Чи буде відповідь на те, що Росія робить ось у такому маленькому регіоні? На жаль, як ми побачили у 2008 році на російську агресію не було адекватної відповіді ні з боку Сполучених Штатів Америки, ні з боку європейської спільноти. 

Були засудження, підтримка, особливо з країн Східної Європи, маю на увазі країни Балтії, Польщу, Україну, звичайно, але не було санкцій проти Росії. Не було жодної військової відповіді. Навпаки, вже через кілька місяців президент Обама а, вірніше, держсекретар США Гілларі Клінтон і міністр закордонних справ Росії Лавров запускають так зване перезавантаження відносин США і Росії.

Тоді грузинське вище керівництво кричало – наступною буде Україна, а далі Молдова. Однак тоді, у прямому значенні, з цих застережень сміялись.

Які, власне, уроки грузинської війни мали б почерпнути українці і навпаки уроки з теперішньої російсько-української війни можуть собі взяти грузини?

Російські солдати встановлюють російський прапор на своєму танку в місті Цхінвалі 11 серпня 2008 року, фото: gettyimages

Це настільки зараз важке питання… Уроки, думаю, швидше за все, повинен був весь світ винести. Адже не має значення – маленька чи велика країна, коли відбувається несправедливість, коли відбувається військова агресія, реакція має бути жорсткою та негайною від усіх країн, які вважають себе цивілізованими. На жаль, цього не сталося.

Ми тоді отримали величезну підтримку від України, підтримки на рівні міжнародного співтовариства. Це залишило великий слід на українсько-грузинських відносинах.

І ви зараз знаєте, що величезна кількість добровольців, грузинів, воюють у ЗСУ.

Усіма цими військовими рухає лише одне – це бажання воювати проти нашого спільного ворога. Росія показала своє обличчя і ще раз довела, це ворог грузинів,  українців, молдаван, жителів країн Балтії. Хоча в однієї країни, з якою межує Росія, від Фінляндії, до Японії, з ким у Росії не було війни? І ця історія повторюватиметься.

А як так сталося, що після таких болючих подій у Грузії таки прийшли до влади проросійські сили? 

Вони не прийшли одного дня. Саакашвілі залишив дуже багато людей у Грузії скривдженими, злими. Була якась несправедливість за його правління і люди вирішили обрати собі іншу владу. А особливо коли й побачили, що міжнародна реакція на агресію Росії проти Грузії не була такою жорсткою, як нам хотілося б.

У 2012 році пройшли парламентські вибори, де обрано партію "Грузинська мрія", яка в жодному разі не позиціонувала себе як проросійську партію, навпаки. Вони позиціонували себе (і досі, до речі, так кажуть), як партію, яка приведе Грузію до Євросоюзу.

Але вони говорили про прагматичний підхід, про те, що ми повинні мати хороші відносини із Заходом і не допустити війни з Росією. І народу, який розумів, що наступні війни проти Росії вже не витримає, принаймні частині населення така позиція імпонувала. 

З кожним роком "Грузинська мрія" ставала дедалі більше проросійською партією. З партії почали виходити прозахідні люди, які були її членами. Це тривало десь десятиліття, і вже після пандемії, після 2020-го, а особливо 2023-го року, грузинський уряд складався з проросійськи орієнтованих політичних діячів. І вони вирішили фактично повністю зараз привести Грузію під негласний контроль Росії, який зміцнюється російськими інвестиціями та торгівлею з Росією. Населення якось цього не помічало, але зараз частина протестує, зокрема воюючи з тією ж Росією у складі українських Збройних сил. Ситуація дуже і дуже важка.

Російський солдат пробігає повз тіло грузинського солдата на околиці Цхінвалі 11 серпня 2008 року, фото: gettyimages

Зважаючи на ці всі нюанси, яким бачите майбутнє Грузії?

Думаю, що все буде погано. У найближчий, принаймні, рік на Грузію чекають дуже великі потрясіння та події. Нікуди не зникне та напруга, і нікуди ця влада не піде за власним бажанням. Ми залежимо від того, що станеться в Україні.

Якщо ця війна закінчиться справедливо і Росія понесе заслужене покарання за свою агресію, злочини в Україні  – це позначиться і на Грузії. Якщо Росія вийде сухою з цієї води, якщо зусилля Трампа не призведуть до справедливого вирішення цього конфлікту, то я не думаю, що Грузію чекає на світле майбутнє в найближчій перспективі. 

У далекій перспективі я абсолютно впевнений, що все буде добре. Грузинській державі 2500 років. Ми пережили і монголів, і арабський халіфат, переживемо, звісно ж, і це. Але в короткій перспективі, на жаль, у мене тривожний настрій.