Але це певною мірою теж конспірологія.
Для мене обидві ці статті — про одне й те саме. Ми виходимо з вигаданої, як у компʼютерній грі, реальності, де можна за місяць звільнити Крим, за два – Донеччину, а за три розвалити Росію.
У нашій реальності ми маємо найвеличнішого лідера, якому аплодує світ, чарівника Головнокомандувача, який ще кращий, героїчну армію, у якій мають служити всі, крім наших дітей. Коли пишу "нашій реальності", маю на увазі, звичайно, не всіх, але більшість українців, за даними соціологів.
Справжня реальність інша. І Time, і Economist словами Саймона Шустера і Валерія Залужного констатують очевидне.
У нас іде позиційна війна. Вона вигідна Росії, бо агресор нарощує виробництво озброєнь. Нам не вистачає зброї для руху вперед.
Читайте також: Ми живемо в країні, де немає політики
Виходів з позиційної війни з таким гігантом, як Росія, три. Перший — програти й втратити державність. Другий — піти на перемовини й домовитися про щось з агресором з територіальними та політичними втратами. Нарешті єдиний гідний — отримати необхідне озброєння, кошти та вигнати ворога з України.
Але для цього в ЗСУ має піти ще більше українців, ми маємо відмовитися від владної корупції й некомпетентності, зусилля на міжнародній арені мають бути збільшені в сотні разів для переконання суспільств і політиків у країнах-союзниках. Бо не нам самим обирати шлях. Він залежить від донорів, які є союзниками.
Це легко написати. Сталося так, що народ наш прекрасний доручив на минулих виборах займатися цим теперішній владній команді. А в житті, як казав талановитий наш Ігор Валерійович, – як у супермаркеті. Перефразую його трошки: голосуй, як захочеш, але згодом за все заплатиш.
Попри це, вкотре закликаю владу створити уряд єдності та обʼєднати не всіх, хто хоче знімати серіали, а всіх, хто може допомогти переконати Захід і знайти зброю.
Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.