Ми живемо у країні, де немає політики

Перше: 19 місяців нас (і нашу владу) союзники, фактично, тримали в теплій ванні. Регулярні вимоги — але стримані й не як жорстка умова найменшої допомоги. Регулярна допомога — і навіть фінансова, попри всі корупційні скандали та загальновідому наскрізну корумпованість суспільства і влади. Нас відбивали від нападок недружніх урядів і міжнародних структур. Нас прикривали (бодай частково) від глобальних негативних трендів.

Ми не встигли до дедлайну. Ми не вмістились з перемогою за час максимального сприяння. Мабуть, в першу чергу через ту ж корумпованість, котра позначилась на роботі ВПК (так, хоча б власні дрони та власні 155-мм снаряди), на розподілі допомоги, в тому числі збройної, на розподілі гуманітарки, на побудові воєнної економіки, на мобілізації, на ефективності знешкодження ворожих агентів, на всьому.

І те, що ми не встигли, тепер передусім наша проблема. Про дедлайн нам було відомо, нехай і не з точністю до місяців (бо приводом стала непрогнозована війна в Ізраїлі), але ланка виборів в союзників не могла не позначитись на ситуації, а про вибори ми знали від найпершого дня складання планів.

Читайте також: Орден не поміг. Як Зеленський отримав у TIME ганьбу від улюбленого репортера

Друге: виступ Зеленського, за інерцією обурений і вимогливий, став "самострілом" в сприйнятті союзників і в подачі іноземними медіа. Команда Зеленського не встигла перепідготувати його, поміняти риторику виступів, поміняти все. Адже ситуація змінилась — а позиція Зеленського ні. І це тільки наш, ОП і його мінус. Недостатньо лояльних союзників чи злобні ЗМІ винуватити безсенсово.

Третє. Реакція на негатив в статті. Як я й казав ще влітку, у випадку будь-якого негативу стосовно України винуватий буде тільки Захід. Не Зеленський, не урядова команда, не ОП — тільки та виключно "недостатньо лояльний, нерішучий, недостатньо проукраїнський і надто егоїстичний" Захід. Так і відбувається.

Читайте також: Обкладинки журналу Time бувають різними

Четверте й останнє: ми вже скоро два роки живемо в країні, де нема політики, де суспільна дискусія свідомо стримується майже повністю і де масові ЗМІ тотально підконтрольні владі. Ось до чого це призвело — до комплексу месії у представників влади й до цілковитого відриву від жорстких реалій (в тому числі від жорстких настроїв суспільства), до проблемної взаємодії з партнерами поза штучною бульбашкою реальності "теплої ванни".

Майже два роки тотальної владної монополії на медіа і на політичне життя. То, може, час позбутись цього і повернутись до діалогу з суспільством — чесного і дорослого?

Джерело

Про автора. Олексій Голобуцький, політолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.