Орден не поміг. Як Зеленський отримав у TIME ганьбу від улюбленого репортера

Якщо минулого року стаття популярного американського видання анонсувала українського президента, як зародок лідера вільного світу — то нинішня скоріше про втомленого чоловіка, чий блиск місцями стерся. 

Абсолютно впевнений у своєму політичному шармі Зеленський очевидно хотів нагадати про себе обкладинкою для аудиторії США на тлі тамтешніх політичних суперечок про те, якими саме пакетами надавати допомогу Україні й скільки. Однак динозавр розважальних проєктів українського телебачення не врахував, що в обкладинку можна "вляпатись", а не прославитись. І замість торішньої впевненості Зеленський каже з глянцю: "Ніхто не вірить у перемогу, як я. Ніхто!".

Фото: https://time.com/

Тут варто поглянути, хто автор цієї статті. Інтернет уже рясно облетіли старі скріни творчості старшого оглядяча TIME Саймона Шустера, де він розповідає, що "Азов" то є нацистські організації. І робив це не лише у 2014, коли світ в цілому не розрізняв, де закінчується Росія, а де починається Україна. Він робив брудну справу і на піку обговорень в Конгресі у 2019, коли там серйозно хотіли визнати "Азов" терористичною організацією. 

Журналіст Саймон Шустер, фото: з соцмереж

Лишаю тут детальний розбір журналістки "Суспільного" Дар‘ї Гірної, яка є безпосереднім свідком накиду на "Азов" зразка 2019: 

Однак попри цю бурхливу біографію Саймон Шустер з 2019 регулярно пише статті про Зеленського і має надзвичайно комфортні умови для роботи на Банковій. Ба більше — минулого року Володимир Зеленський підписав указ про нагородження скандального репортера… орденом За заслуги ІІІ ступеня. Це такий самий орден, який дали Євгенію Кошовому та Сашку Пікалову — близьким друзям Зеленського. Варто нагадати, що роздача цих цяцьок відбувалась напередодні Дня незалежності 2022 року. І тоді багато військових та родин загиблих героїв були обурені, чому трутням усе, а людям, які безпосередньо рятують незалежність — дуля та забуття. 

Однак, якщо орденом можна було купити лояльність своїх — із Шустером цілковитого послуху не вийшло. 

Тому урешті стаття про Зеленського пішла в друк із коментарем Єрмака, який скаржиться на тісну кімнату в бункері де тяжко спати. І з репліками Шурми про те, що є якісь політичні сили, які витягли лайно про незаконні мільйонні оборудки його брата на окупованих територіях. І що взагалі нікого звільняти не треба, бо далі рватимуть. 

Тож по суті Банкова попала у власний капкан інформаційної політики. Погані опозиційні канали, погані Соколова, Бутусов, Ткач, Ніколов та Мостова… Купа ручних анонімних телеграм-каналів і єдиний марафон. Все це гучно тріснуло, коли один обмилований репортер хакнув режим відкритих мікрофонів в офісі, у який мріяли б потрапити сотні інших журналістів. 

Чи знав Зеленський про досить сумнівне минуле Шустера щодо "Азова"? Розберімось, з огляду, що питання так званої екстракції "Азова", Оленівка та полон для сотень бійців нашого славного полку періодично наздоганяє панів Зеленського та Єрмака. 

Багато років поспіль і включно до оборони Маріуполя "Азов" був незаслужено дискредитований та обпльований. Чи варто нагадувати, яка маячня неслась із телебачення і в Раді, коли десь хтось згадував "Азов"? Як роками просили не "раскалывать страну" сумними розмовами про війну і потребу зав’язати із поцілунками з "запореб‘ям". 

Мушу нагадати, що перші роки президенства Зеленського ознаменувались пошуками миру і полюванням на "радикалів" в особах українських ветеранів. Оточення Зеленського не приховувало своєї нелюбові до "Азову" — поламати цю ситуацію змогла лише оборона Маріуполя, коли не помічати звитягу "Азова" стало неможливо. Тому я цілком розумію, чому скандальний автор став інтерв’юером президента, який чхати хотів на націоналістів з цінностями. В базисі своєму Шустер та Зеленський дуже схожі. Тому не дивно, що для Банкової не став дзвіночком факт дискредитації українських воїнів. Коли Шустер і Зеленський почали працювати разом у 2019 — їхні смаки цілком збігалися. 

Багатьох обурила наявність у статті цитат кількох анонімних помічників, які розляпали оглушливі речі про кризу державного управління і пряме втручання політиків у справи військових. 

Можу сказати, що там був не Арестович, а троє інших осіб. Деякі уже дають задню — в тому числі Михайло Подоляк, який нині відповідає за інформаційну політику. 

Настільки відомо Саймон Шустер два тижні ходив на Банкову як до себе додому. І тут дуже добре проявились прогалини роботи пресслужби. Саймон досить вправний репортер, а ще більше - дуже амбітна людина, яка націлена на славу і роль лідера думок американської політики. Ідеш із подібним автором на розмову — треба ретельно готуватися і проганяти всі негативні питання з усіма учасниками. Це десь тиждень багатогодинної роботи якісної пресслужби. Такої у Зеленського нема, бо понабирали або секонд-хенд Януковича, або недоїдків Лукашенка. Натомість пресслужба Зеленського дуже хотіла позитивного піару. І по суті запустила лисицю в курник. І там лисиця вивернула назовні нутро Шурми, Єрмака і самого лідера. Роздерла і розкидала пір’я. 

Все це відбувається на тлі цитат анонімних радників, які явно хочуть грати в сірих кардиналів. І потирають руки в очікуванні чи то другого терміну, чи то шашликів на набережній Ялті, які через низку об’єктивних причин стають все примарнішими. Все це створює зайве напруження всередині України й ще гірше — на Заході, від допомоги якого ми критично залежні. 

В цілому це була корисна стаття попри персону її автора і розуміння хаосу і бардака, який твориться в Офісі президента. 

По суті Зеленський і його близьке оточення розписались у тому, що вони минулий рік провели як мухи-цокотухи. Що їх цікавлять власні іміджі, рейтинги й перспектива великого повоєнного кешу — як Шурму. І що банально — масштабів всіх цих особистостей мало, аби вирішувати пласт воєнних, економічних та дипломатичних проблем. Ще гірше, що всі ці особи вважають себе найрозумнішими й не вважають за необхідне просити порад і кликати на допомогу людей, які вміють працювати, а не натискати кнопку Rec на камері. Тому безумовно, вони будуть упиратися ногами та робити все аби не перезавантажувати уряд тямущими в економіці людьми. І точно удаватимуть, що не помітили знаменитий лист США до уряду зі списком реформ. 

Тож можна констатувати сумне. Володимиру Зеленському не вірять на Заході як раніше. Його ліміт довіри вичерпаний. Але в наших силах зробити усе, аби не втратили віру в Україну. Бо президенти приходять і йдуть на пенсію. А іншого дому у нас не буде.

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.