Воєнний комунізм на фондовому ринку

Воєнний комунізм - найкращий спосіб створити інвестиційний клімат у країні. Приходьте інвестори.

Поки що не зрозуміло, чи компенсуватимуть щось попереднім власникам.

Так, звичайно, спочатку приємно, що, судячи з усього, у Коломойського забрали 42% акцій Укрнафти. Довго не могли придумати, що з ним зробити, як з ним розлучитись, а тут раптом взяли та й забрали. З усією своєю пролетарською ненавистю.

Але біда. Що робити зі святим правом приватної власності? Навіть якщо це приватна власність олігарха. І як завжди, простий шлях та складний шлях. Складний – через суди, вигравши Суд у Лондоні, забрати у нього акції Укрнафти як компенсацію за ПриватБанк. Довго, нудно. Але ж законно. А є найпростіший шлях – реквізувати. Забрати не тому, що у Коломойського, а просто тому, що можу забрати чи вирішили, що можемо забрати, адже війна. І у Коломойського забрати й у Васі Пупкіна. З ризиком програти потім суд. І залишитись ще винним олігарху. І головне, щоб як із облгазами Фірташа не вийшло. Коли забрати їх у Фірташа забрали. А керують все одно його люди. І якщо люди Коломойського залишаться біля керма Укрнафти, то його вплив навіть не зменшиться. Він завжди сидів на потоках, а не створював капіталізацію.

І ще момент. Можуть забрати не безплатно. Можуть заплатити. Поки не ясно, платитимуть чи не будуть платити й скільки платитимуть, якщо будуть. І ось тут питання. Чи має держава зайві гроші, щоб викупити у Коломойського Укрнафту? І за якою ціною це робитиметься? І чи не буде Коломойський у такому разі дуже вдячний державі Україна?

Фішка в тому, що, на відміну від націоналізації Приватбанку, така форма націоналізації не дозволяє розділити міноритарних акціонерів та Коломойського. Ті або Коломойський отримає компенсацію як він звичайний Вася Пупкін або будь-який приватний інвестор отримає дулю.

Але річ навіть не в Коломойському. Річ у тому, що акціонерами Укрнафти, та й Мотор Січі, були не лише олігархи та колаборанти. Там було багато маленьких українських інвесторів. І навіть були іноземні інвестори. І ось їм одного прекрасного дня сказали “було ваше, стало нашим”. І додали “а взагалі ми тут збираємося розвивати фондовий ринок, ви ж знаєте? Скоро робитимемо IPO. Приходьте, будь ласка. Інвестуйте в Україну. Ми ще й пенсійну систему хочемо розвивати, інвестиційну складову…”.

Як ви вважаєте, що скажуть інвестори, у яких тупо забрали їхню власність? Чи прийдуть вони знов інвестувати. Чи вирішать, що Україна – це та сама Венесуела у профіль?

І ще питання – а навіщо? Історія з Мотор Січчю – це окрема історія. Але й там була логіка лише забрати акції у Богуслаєва, а не чіпати простих українців, які мають у власності акції. Але навіщо забирати акції Укрнафти в той момент, коли держава й так там має більшість. Понад 50%. І якщо вже вирішили, що це вкрай важливо контролювати Укрнафту у зв'язку з енергетичною безпекою країни, те, що заважає керувати компанією, особливо в умовах воєнного часу, коли можна просто завести свій менеджмент.

Найважливіше – принцип. Приватна власність в успішних країнах – святе. Це наріжний камінь. Святе та все. А якщо ви йдете шляхом свавілля, то виходить тільки бідна країна. Без інвестиційного клімату І без інвестицій.