Я вже не вірю, що держава забезпечить мене зброєю

Для мене важко, я ніколи не грала в забавки на компі, але постійні тренування і я злупаю цю скелю

Чому ФПВ (First Person View, дрон. - Ред.)? Я навіть не думаю про демобілізацію, тому вчуся. На війні не будеш опановувати різну зброю і вчитися — ти труп.

Чому ФПВ? Тому що я можу їх купити сама, мені можуть купити друзі. Я більше не вірю, що держава мене забезпечить зброєю.

За майже два роки війни в забезпеченні ракетами "Стугни" протитанкістів нічого не змінилося. Тобто їх, як не було, так і не має.

Улітку у нас була така історія – на позиції піхоти йшло 8 одиниць броні (різної — і БМП, і БТР, і танк), а у нас 3 ракети "Стугни". Двома спрацювали, одну притримали, щоб стріляти у випадку, коли ворожа "броня" вийде на наших. Не дійшла. Очевидно, взяли ми їх на понт. Москалі не знали, що ракет більше немає, розвернулися і втекли з півдороги…. По тих, що відходили, не стріляли. Адже ракету треба було лишити, щоб злякати наступну атаку. А вони були такі вразливі під час відходу. Ех, спалили б усіх…

Чому така біда з ракетами? А тому, що виробництво цього року - 1 ракета на місяць на установку. У мене 2 установки -2 ракети на місяць. Якщо мені потрапляє третя, це значить я в когось з колег забираю. Як так можна працювати?

А як збільшувати виробництво, якщо КБ "Луч" душать перевірками й кримінальними справами? Як збільшувати, коли замовлення і фінансування мале. Те, що коїться навколо КБ "Луч", демонструє, що МО "Стугни" не потрібні, ГШ "Стугни" не потрібні, "Величному" "Стугни" не потрібні.

Нам на фронті потрібні, але я, на жаль, ракети на відміну від ФПВ я купити не можу….

А ще зброя не розвивається. Нам, ПТРК, дуже потрібна більша дальність, такі ракети на 6 км в КБ "Луч" є. Проте МО і ГШ їх не замовляють.

Нам потрібні осколково-фугасні. Їх треба більше, ніж кумулятивних. За два роки війни, це дійшло до МО і ГШ тільки зараз. А це означає, що ракети з’являться хтозна-коли. Те, що потрібні термобаричні, ні до кого зверху ще не дійшло...

Ціна ракети для нас, як ціна життя. Якось нас ворог накрив. Осколок відсік головку осколково-фугасної ракети. Останньої. Ми потім ці 30 кг пошкодженої ракети тягнули під обстрілом, щоб врятувати. Спали з нею, обійнявшись в окопі. Вивозили, щоб віддати на ремонт, адже найдорожча начинка у хвості. Вона вся ціла була… Думаєте нам її відремонтували? Відправили на утилізацію. Всім все похер.

Я знаю, що якщо втрачу Стугну, нової не буде. Ви не уявляєте, як ми ризикуємо своїм життям заради життя установки. А ще нам тупо щастить: у нас Стугна пережила потрапляння в радіусі 3 метрів: міномета, танка і САУ…

Я так більше не можу, я розумію, що вічно щастити не буде. Я вже не вірю, що держава забезпечить мене зброєю. Добре, що технологія ФПВ дає можливість мені забезпечувати себе автономно. Навіть суми моїх бойових за місяць мені вистачить купити 4 дрони. Це в 4 рази більше, ніж 1 ракета Стугни, яку мені дає держава на одну установку. Тому це дає мені надію…

Отож, як не важко нам "чайникам", які ніколи не літали, починати все з "нуля", але мусимо лупати цю скелю… Іншого виходу немає. А ще велика радість від того, що почало виходити. На початках хотілося все кинути… А тепер залишилося трошки апаратуру підтягнути, й на бойовий виліт.

Джерело

Про авторку. Тетяна Чорновол, журналістка, народна депутатка України VIII скликання, воїн ЗСУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.