Ви ніколи не почуєте цього. Як це — бути містом, у якого вкрали мир. Відкривати свої темні підземелля убивцям і катам. Впускати їх у себе, як впускають у тіло отруту. А потім носити тіла своїх людей у собі, як ніколи не народжений плід.
Ви не почуєте цього болю, бо ви ще не знаєте мови міст. Мови їхніх протяжних сирен. Мови свисту дронів над головами їхніх будівель. Мови темної тиші, де все перекреслюється, і лишається тільки звук і дотик. Мови криків у квартирі поверхом нижче, яка стала катівнею. Мови тремтіння стін, падіння піщинок пилу зі стель, коли останні ноти ударної хвилі трусять скло твоїх вікон. Мови будинків, вивернутих навиворіт, розрізаних навпіл ворожими ракетами та людською назавжди тишею.
Міста навчилися говорити, чи може кричати, — тишею, темрявою, зламаними стінами, уламками часу, якого вже не буде. Там, у своїх глибинах, серед хащі коріння дерев, вони зберігають історії, що їх ніхто окрім них не розповість
Міста навчилися говорити, чи може кричати, — тишею, темрявою, зламаними стінами, уламками часу, якого вже не буде. Там, у своїх глибинах, серед хащі коріння дерев, вони зберігають історії, що їх ніхто окрім них не розповість. Вони дають їм останній притулок, гріють чай для тих, хто все ще має ім'я, але вже не має життя. Там, у підвалах і підземних сховках, у лабіринтах зруйнованих коридорів, під руїнами колосів-будівель, сховалося місце вічного болю, незшитої рани, незагоєної безодні. Міста знають їхню таємну мову. Вони назавжди бережуть острови, де люди віддали тепло своїх тіл.
Міста, німі, мовчазні, потоплені у темряву, навчилися мови, своєї, тихої, темної, вогкої, невблаганної.
Вони все збережуть. Вони нікому не пробачать.
Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.