Маленький приклад: програма з літератури. Хай би як закінчилася війна, в пост-Росії все одно залишаться школи, і в них викладатимуть російську літературу (програму з літератури Ічкерії тут не розглядатимемо). Увага, питання: чи є в Україні хоч одна наділена владою людина, яка не те щоб мала програму шкільної літератури пост-Росії, а хоча б задумалася про необхідність її мати? Боюся, що немає.
Читайте також: Колись Росія стане звичайним сусідом
Або ми розробимо таку програму, або вона залишиться без змін — з Прилєпіним (всі говорять зараз про програму з історії, але література важить не менше). І американці з європейцями її теж не розроблять.
Ви можете заперечити, що це не на часі, що у нас є нагальніші суто українські питання — від дронів до закритих декларацій. Добре, я погоджуюся. Але в такому випадку не варто постійно повторювати, що саме ми якось вирішуватимемо долю пост-Росії. Одних намірів для цього замало, для цього потрібні реальні справи.
Про автора: Сергій Громенко, журналіст, експерт з безпекових питань
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.