Автори проєкту "Не істфак" на ютубі Еспресо Уляна Панасюк та Владислав Штегельський дослідили праці істориків, які вивчали період Запорізької січі, зокрема, Дмитра Яворницького та Олексія Сокирка, щоб розповісти, що було б, якби ви раптом на один день стали козаком.
Запорізьке козацтво – це велика мілітарна структура зі своїми традиціями та обрядами. В її основі спершу були дрібні та середні шляхтичі — тобто такий собі сучасний середній клас, згодом підключилися й інші.
Певний час існувало правило приймати на Січ кого завгодно, але не селян. Проте, завдяки ігноруванню таких правил, чоловіки з сіл таки опинялися там також. Хлопців, що претендують на вступ на Січ, називали "молодиками". Для початку, вони мали пройти військовий вишкіл та розібратись у правилах товариства. У цей період молодик був об'єктом для випробувань, покарань та насмішок. Хлопців змушували виконували дрібні та іноді принизливі завдання, служили старшині та іншим козакам. Їх "випробували на міцність" — змушували вживати дивну і несмачну їжу, осідлати дикого коня, пройти напідпитку по колоді над Дніпром або переплисти річку на човнах. А завершальним етапом ініціації було прийняття нового козака до одного з куренів Січі як повноправного члена. Новачок сплачував певну суму кухарю як символ вступу до куреня, та отримував нове ім'я, яке вказувало на його нове життя як січового козака. А також — і козацьке прізвисько — Загубиколесо чи Недайвода, наприклад.
Своїм військовим вишколом козаки не поступались, за нашими мірками, і натівським стандартам. Були в запорожців і самопали, і шаблі, і списи, і стріли, і бойові молоти. З важкого — це, звісно, гармати. Зброю виробляли самі або закупали в сусідів. В бою використовували і трофеї.
Козаки жили разом в куренях. Курінь – це як військовий підрозділ, так і особлива військова казарма. Кожен будинок складався з сіней та житлового приміщення. В сінях був куток для курінного кухаря — з піччю і казаном.
У житловому приміщенні зазвичай був маленький низенький столик, стіл з однієї товстої та широкої дошки, а також лави. На правому куті житлового приміщення обов'язково було покуття з іконами, і саме там сидів за столом курінний отаман – керівник куреня. Спали козаки на пілу — спеціальному місці для відпочинку, на підлозі. Там одночасно могло розміститися до 30 козаків. Над ним розтягувалися жерди, на яких козаки вішали свої речі.
До речі, про одяг. Він міг бути як і простий, так і доволі дорогий — все залежить від обставин та заможності. Від сорочок і шароварів — до шуб та дорогих жупанів. Козацька мода визначалася способом життя козаків і перебувала під впливом різних культур, навіть кримської та турецьких традицій.
Фото: Молоді козаки. Зображення згенероване штучним інтелектом
Якщо вас у звичайному житті дратує будильник, то ваш день у ролі козака визначали б інші специфічні сигнали. Ранок розпочинався зі сходу сонця. Всі козаки вставали за загальним сигналом і направлялися на річку для ранкового купання — незалежно від погодних умов і пори року. Після — сніданок у курені. Кухар, який готував їжу для всього куреня, зазвичай їв стоячи. Далі наступав час для бойової підготовки. Козаки вправлялися у верховій їзді, фехтуванні, стрільбі з рушниць та луків, доланні рівчаків, а також веденні бойових дій на воді та в степу. У полудень лунав постріл із фортечної гармати, який оголошував обід. Це завжди було часом для відпочинку та спілкування. Під час обіду співали пісень, слухали розповіді та грали на музичних інструментах. Надвечір дзвонили дзвони січової церкви на молитву. Після богослужіння козаки поверталися в курені на вечерю.
А от порушувати дисципліну — краще не треба. Адже в залежності від злочину – були різні жорстокі види покарань. Побиття кийками чи пАлями, і навіть відрубування кінцівок… Та найстрашніше — живцем закопати в землю. Писаних законів не було, все за звичаями.
Щоб перейти до світу дійсного воїна, козак мав відокремитися від родини та подружніх зв'язків. Військова організація Запорізької Січі відзначалася тим, що не дозволяла жінкам перебувати на її території. Тому ти або "справжній" січовий козак — самотній, або — козак сімейний. Це був окремий клас. Такі козаки не могли жити на території Січі, але приєднувалися до побратимів під час походів. А в інший час — разом з родиною жили в запорізьких степах і слободах, зимівниках і бурдюгах. А от інші козаки називали сімʼянина з іронією - "зимівником", "сиднем", чи "гніздюком". Поки чоловіка не було, жінки самі займалися господарством. І робили це вельми ефективно. Є й перекази про те, як вони воювали.
На столі в козаків обовʼязково — солона риба та солонина. Козаки володіли мистецтвом засолювання. Такі снеки, які виходили, не тільки ідеальним перекусом в походах, а й важливим джерелом білка в раціоні.
Основою козацького раціону були різного роду юшки. Серед них виділялася "козацька тертя" – відвар з риби на квасі з крупами та борошном. Ці страви були надзвичайно смачними і гарячими – саме те, що потрібно в походах та на передовій.
Фото: Козацьке тертя. Зображення згенероване штучним інтелектом
Куліш — ще одна перша страва, яка була частиною козацького раціону. Записуйте рецепт: Густа каша з пшона, цибулі та сала, іноді з солониною. Куліш був досить поживним, тарілка заміняла цілий обід.Коли в козаків з'явилася гречана крупа, вони готували лемішку – густу кашу, яку пекли в печі з салом. Ця страва була ідеальним варіантом для гарячого обіду в полі.
І ще трохи про сухпай. Дослідники розрахували його реальну калорійність (правда, на прикладі вояків Гетьманщини) – і виявляється, 5-8 тисяч калорій козаки мали. От звідки стільки сил.
Фото: Куліш. Зображення згенероване штучним інтелектом
Всі знають що під час походів алкоголь був під забороною. А от у мирні періоди можна собі дозволити чарочку. Мед, пиво, сливовиця та інші настоянки – чому б і ні? Справжнім українським винаходом була "варенуха" яка містила мед, родзинки, сушені груші і яблука, імбир та інші прянощі.