Еспресо поспілкувався з Героєм України, який у бою зазнав важкого поранення, внаслідок чого втратив ногу, але не бойовий дух. Він розповів, як не втрачати оптимізму і попри все не припиняти допомагати своїм побратимам.
Зараз триває ще одна гостра фаза бойових дій. Багато гинуть, багато зазнають важких поранень, мабуть, і серед ваших знайомих. Коли ви читаєте ці новини, не закрадаються думки, чи ці важкі втрати принесуть потрібний результат, чи не будуть вони даремними?
Це залежить також і від нас всіх, хто зараз є у тилу. Хлопці гинуть за те, аби ми тут могли жити, розвиватись, а головне – створювати фундамент для тієї країни, за яку, власне, йде війна. Ми за це віддаємо здоров'я і життя. Я, зокрема, стараюсь робити усе надможливе, і раджу робити так всім, аби ці втрати були недаремними, а у підсумку ми б отримали саме таку країну, за яку боремось.
Фото: facebook Роман Кашпур
Ви спілкуєтеся із побратимами, які досі на фронті? Який там настрій? Вони вірять у перемогу?
Нещодавно зустрічався з хлопцями, які зараз тимчасово виїхали на відновлення. Дехто зазнав поранення, але настрій у всіх більше, ніж бойовий. Вони готові вибивати ворога до останнього клаптика української землі. Як би важко не було, хлопці не здаються. Вони й мене заряджають своїм оптимізмом і рішучістю. А я своєю чергою також хочу заряджати на цей позитив і гарний настрій, на який налаштовані наші захисники, перебуваючи у самому пеклі.
Фото: архів Романа Кашпура
Чи важко адаптуватися після війни, особливо якщо ти втратив кінцівку?
Це все індивідуально. В кожного різна психологічна складова здоров'я. Що точно я можу від себе запропонувати та що я роблю – це мотивувати й наштовхувати на те, що життя триває. Розумієте, потрібно жити на повну. Це мій посил і заклик до хлопців і дівчат, які у війні втратили здоров'я. Якщо ви були в пеклі й вижили, значить це інший шанс і ще одна сторінка і в житті, зробити щось більше, краще, яскравіше. Здаватись в жодному разі не потрібно. Не кажу, щоб усі бігли марафон чи тягали літаки, головний посил у тому, щоб встати та почати жити повноцінним життям уже зараз.
Фото: архів Романа Кашпура
Це вас так зарядили "Ігри Героїв", вони Вам допомогли? Розкажіть трохи про ці змагання. Яку місію несуть і для чого потрібні?
З цього проєкту одразу після змагань до нас у шпиталь прийшли хлопці, які вже кілька років на той момент були на протезах. Надзвичайно важливою психологічною складовою є моральна підтримка у перші дні поранення.
Фото: з загально доступних джерел
Саме з також допомогою до нас приходили хлопці з подібними ампутаціями. Я побачив, як при мені хлопець пробігся з точно також з ампутацією, як у мене, мене це надзвичайно мотивувало. Зрозумів, якщо й справді так можна, то і для мене не буде нічого нереального. Лише потрібен час для реабілітації й відновлення. Вже через 9 місяців після поранення я взяв участь у проєкті. Тому так, дуже є важливим позитивний приклад, це в першу чергу.
Фото: з загально доступних джерел
Ви розповідали про загиблого командира Олександра Колодяжного (командир Кашпура, який повернувся на фронт після третього поранення з пластиною в нозі, аби далі воювати. – ред) і вплив, який він мав на вас. Вам буває гірко через те, що в боротьбі з росіянами ми втрачаємо стільки чесних і сильних людей, тоді як росіяни часто посилають в Україну зеків та іншу наволоч?
В нас немає іншого вибору. Ці всі люди, хто у нас стали до зброї, це вже найкращі представники української нації. А те, хто зі сторони ворогів гине – мені абсолютно байдуже, їх не шкода. У нас справді йдуть сміливі та найкращі сини. Це – біль. Але така війна і треба прийняти цю страшну дійсність. Головне, аби їхня смерть не була марною. Тому кожен мусить робити свою роботу щонайменше відповідально.
Фото: архів Романа Кашпура
Чому ця війна особлива для українців? Що вона дасть повоєнному поколінню, як-от нашим дітям?
Війна показує, хто є хто. Відкрила істинне лице сусіда для тих, хто ще до цього часу не мав розуміння. Цей сусід нікуди не дінеться і треба готуватись до того, що така ситуація може бути ще дуже довгий час. Вона може час від часу навіть повторюватись. Треба по-іншому розвивати економіку, озброювати найсучаснішим озброєнням нашу армію, укріплювати кордони. Не треба забувати про освіту, вкладати великі кошти у технології, аби людина не сиділа в окопі. Зараз вже повинна бути війна технологій.
Ще один момент – ця війна допоможе Україні остаточно очиститися і скинути кайдани від гніту російської імперії. Та й весь цивілізований світ відкрив очі, хоч це все нам дається числом великих жертв. Ми – не частина Росії, не "окраїна", а вільна і незалежна нація, яка дасть відсіч усім ворогам. Я воював за те, щоб мої діти жили у спокої і мирі, продовжую робити усе можливе, аби вони у 18 років не брали до рук зброю. Сподіваюсь, що наших дітей ця сторінка в історії точно зробить сильнішими.
Фото: архів Романа Кашпура
Якою ви бачите Україну майбутнього, після перемоги. Що, на вашу думку, нам потрібно буде зробити в першу чергу, а чого не робити більше ніколи?
В першу чергу, треба бороти нашу процвітаючу корупцію. Прагнути навчати молодь, аби перспективні молоді люди підсилювали кожну інституцію. Треба вкладати величезні сили у розвиток науки, спорту. Якщо коротко, то після перемоги країна має стати країною, де збуваються всі мрії. Так я хотів би бачити майбутнє своєї країни.
Фото: facebook Роман Кашпур
Минулої нашої розмови ви казали що маєте ще багато ідей до втілення щодо спортивних звершень. Але тоді ще не хотіли відкривати таємниці. Можете зараз поділитись цими планами?
Можу сказати, що лондонський марафон надзвичайно мене мотивував. А тому вже є в планах здолати усі шість світових марафонів. Зараз власне готуюсь. Ставлю більш амбітну і високу ціль на Сполучені Штати Америки. Там в кінці жовтня пройде повний марафон морської піхоти – 42 кілометри. В ньому планую взяти участь. А потім, рівно через 7 днів у Нью-Йорку відбудеться один з цих топ-6 світових марафонів. Вирішив за 7 днів бігти два марафони – остання неділя жовтня у Вашингтоні й 5 листопада у Нью-Йорку.
Всі українці будуть за вас вболівати…
Так, я знаю (сміється). Зараз посилено тренуюсь. Мав пречудову розвідку під час Лондонського марафону. Уже знаю на яких етапах найбільше втомлюється тіло, що потрібно додати до тренувань, що відняти, які допоміжні види фізичної активності. Все це з тренером узгоджено, працюємо у цьому напрямку – здолати два марафони.