Але якщо розібратись, то це все ж не стільки "зрада", скільки форма спонукання виборців країн-союзниць, обрана їхніми політичними лідерами для донесення простих істин. Що це життєво важливо — для тієї ж Америки важливо, для її власних інтересів. Не встоять ЗСУ — проблема агресивної Росії впаде на голову вже чоловікам, синам, братам американських виборців.
Це вже прямо каже глава Пентагону Ллойд Остін. Це прямо каже Джо Байден (що як Україна програє — наступною жертвою буде вже котрась країна НАТО, США як гарант недоторканності муситиме втрутитись особисто, відправляти своїх бійців, почнеться війна США — РФ, можливо і ядерна).
Читайте також: США дадуть гроші. Але невідомо коли
Це природній і давно очікуваний процес, бо в США демократичний режим: є потужні політичні опоненти влади, є виборці, котрих треба переконати сильними аргументами в правильності рішень і вимог президента. Якщо переконати вдасться — республіканці підуть на поступки та допомогу нам буде проголосовано.
Але якщо процес затягнеться, в цьому для України теж буде певна користь: влада матиме шанс зрозуміти, що не можна розраховувати тільки на один варіант. Треба завжди готувати "план Б", "план В"... І головне — запускати своє виробництво.
Хоча посилення ВПК актуальне і для Америки, в цілому для країн НАТО, і не тільки для забезпечення ЗСУ. Все ж Путін, як будь-який диктатор, дійсно непрогнозований. Росія будь-якого моменту може просто напасти на країну НАТО (скажімо, якщо Путіну завтра скажуть лікарі, що йому жити лишилось пів року — і він вирішить піти до могили з музикою і ядерними феєрверками замість відставки та санаторію). А зброї Альянс, як показала наша війна, виробляє недостатньо для суворих часів.
Про автора. Олексій Голобуцький, політолог
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.