Те, що у росіян спершу йдуть Пушкін, Толстой, Достоєвський, Чехов, а потім танки – це вже давно начеб ні для кого не новина. І навіть, якщо ще й Чайковського з Большім тєатром додати, і навіть, якщо всю їхню так звану культуру, танки все одно потім мають бути обов’язково. Без танків їхня культура і не культура, без цього прикладного застосування для руского ума культура втрачає будь-який сенс.
Без танків російська культура і не культура, без цього прикладного застосування для руского ума культура втрачає будь-який сенс
Здається, це вже відомо всім, навіть угорцям. Звісно, якщо їх колупнути глибше й відмити від Орбана, то дана останньому путінська обіцянка віддати Закарпаття після того, як буде загарбана Україна, вочевидь, не більше, ніж дешева замануха. Бо ж російські танки на вулицях Будапешта неодмінно знову б з’явилися. Рано чи пізно, але неодмінно. Не випадково ж на цю тему вже після Путіна ностальгував інший вилупок – Рогозін, згадуючи, як бралі Берлін і Будапешт. Щоправда, це було ще до того, як йому в донецькому ресторані відірвало шматок геніталії. Може, за це й відірвало, що зайве ляпав.
Читайте також: (То)темний народ і його жреці
Втім, крім толстоєвських у ролі дірявої ширми, із-за якої виглядають танкові дула, був у рашці ще один автор, чиє ім’я нинішнє кагебістське плем’я всує згадує набагато рідше, але на прикладі якого наочніше видно звідки у їхньому темному царстві росте зло. І автор цей – Солженіцин. Чому послідовники Берії не часто його згадують, зрозуміти не важко, бо ж тоді треба згадувати й ГУЛАГ, і чому цей автор свого часу там опинився, а потім ще й був позбавлений громадянства й випертий з любімай страни. Але ж, як відомо, ніщо так не об’єднує рускіх, навіть вертухая-кагебіста з колишнім зеком, як ненависть до України. От і Солженіцин, хоч і настраждався від сталінської опричнини, але імперського духу це з нього аж ніяк не вивітрило, швидше навпаки. Ще влітку 1990-го він оприлюднив свій відомий трактат, де, тоді ще зі свого американського далека, розмірковував, як ото їм тепер "обустроїть Росію". Бо ж їхній союз нєрушімий уже починав тріщати по швах, а швами виявилися кордони так званих союзних республік.
Читайте також: Зі світлом і без
Свідомо і, як завжди, на зло нам плутаючи "руський" з "рускім", Солженіцин бідкався, що забагато "ісконно рускіх" земель відійшло зокрема й Україні. Звісно, не обійшлося і без наїздів на українську мову, без цього, вочевидь, не може обійтися жоден рускій, а особливо письменник
Так от, ще тоді, свідомо і, як завжди, на зло нам плутаючи "руський" з "рускім", Солженіцин бідкався, що забагато "ісконно рускіх" земель відійшло зокрема й Україні. Звісно, не обійшлося і без наїздів на українську мову, без цього, вочевидь, не може обійтися жоден рускій, а особливо письменник. Солженіцин вловив тоді момент і один із перших почав говорити про повернення від імперії совєцької до традиційної російської, переконуючи своїх читачів, що "тюрма народів" була не такою вже й тюрмою... Цим наративом вони живуть і досі.
Називати чорне білим, видавати чуже за своє, заграбастати й приєднати, а якщо це не вдасться, то хоча б спаплюжити й загадити – це, як бачимо, їх досі надихає. Свого роду це така їхня російська національна ідея. І саме цим "вєрнуть свайо", вже не криючись, пояснює перед росіянами теперішню воєнну агресію проти України Путін, і рускій народ у тих його імперських, неоколоніальних, реваншистських потугах, як бачимо, підтримує, принаймні поки що. Вони живуть минулою величчю, в основному ними самими ж і вигаданою, і за допомогою пропаганди впродовж десятиліть, чи то ба – навіть століть, втовкмаченою у їхні голови.
Читайте також: Мріяти під час війни
Саме цим "вєрнуть свайо", вже не криючись, пояснює перед росіянами теперішню воєнну агресію проти України Путін, і рускій народ у тих його імперських, неоколоніальних, реваншистських потугах, як бачимо, підтримує
Звісно, від того і більшість їхніх проблем. І можна було б і не звертати на це уваги, як-от на брєдні екса Медвєдєва, якби ж не цей розкручений ними молох війни... Втім, знаючи звідки росте зло, можна вирахувати й у якому яйці, під якою качкою слід шукати й Кащеєву голку путінського режиму. І над цим уже активно працюють наші Збройні сили.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1 окремої штурмової роти ДУК ПС.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.