Зі світлом і без

До тих звірянь із графіком погодинних вимкнень вже мимохіть настільки звиклося, що навіть не обговорюється. Та й на вайбер наскидали тих табличок з кольоровими квадратиками і з роботи, і з дачної спільноти, та ще й сестра... А враховуючи, що в останній тиждень аварійних відключень не було і поява світла майже збігалася з графіком, пару хвилин туди-сюди не рахується, то головне було визначитися з пріоритетами... Що за ці три години? Бо ж три є, шість нема...

Враховуючи, що в останній тиждень аварійних відключень не було і поява світла майже збігалася з графіком, пару хвилин туди-сюди не рахується, то головне було визначитися з пріоритетами... Що за ці три години? Бо ж три є, шість нема

Читайте також: Будувати під час війни

Минулої суботи, наприклад, у пріоритеті було прання. І коли нарешті запікав холодильник з одного кутка, а морозильна камера з іншого, сигналізуючи, що світло нарешті з’явилося, то найперше, звісно, ввімкнув пральню, де все уже було складено й засипано заздалегідь, бо ж якщо забаритися, то потім часу може не вистачити. Наступне після пралки – заправити авто й дорогою назад ще заскочити в найближчий супермаркет підкупити дещо із продуктів. Він не завжди на генераторі, тому також у пріоритеті. До заправки їхати зо п’ять хвилин, нехай ще п’ять там, якщо без черги, п’ять назад, ну і ще гак до супермаркету, і там нехай до пів години. А якщо ще улюбленої кави з автомата і з кавою постояти при вході, ловлячи стаканчиком сніжинки, так щоб кава зі снігом, то на все про все десь до години часу таки піде...

Так і пішло. Відтак, після повернення, черга за порохотягом, бо ж війна війною, а суботньої традиції ніхто не касував. Ну, а далі вже тільки до комп’ютера, ну і ще прислухатися до пральної машини, звичайно, щоб оперативно розвісити попране. За компом перше – це пошта, а вже потім набір написаного від руки.

Через ті вимкнення довелося згадати, що на світі ще існує папір і ручка. І тепер новий роман пишеться ще й трохи так, по-старому, потім набираю написане, скільки встигну, звісно, по ходу й правлю

Читайте також: Дуже далеко на схід від Едему

Через ті вимкнення довелося згадати, що на світі ще існує папір і ручка. І тепер новий роман пишеться ще й трохи так, по-старому, потім набираю написане, скільки встигну, звісно, по ходу й правлю.

Головне – не забувати зберігати набране, хоча б після кожного абзацу, але ще головніше – встигнути записати на флешку, поки не вимкнуть, бо потім можна продовжити й на ноутбуку, де заряду якраз десь на три години й вистачає, ну або вже “ловити світло” на роботі... І от все встиглося, все, як планувалося: прання розвішане, авто заправлене, продукти куплені, кава з автомата та ще й зі сніжинками випита, новий розділ роману майже набраний, але, головне, записаний, і навіть компа встиг до означеного часу вимкнути, але... світло не пропало. Почекав пів години – не пропало, і далі не пропадало. Ще почекав, а воно і далі було. Вже й не знав, що робити, якось навіть нудно стало при світлі. Бо ж, як завжди все наготові: від свічок до павербанку, від електричної акумуляторної лампи до бабусиної гасової.

Читайте також: Мріяти під час війни

Грішним ділом майнула думка, а може, ризикнути в душ? Планував уже на вечірнє ввімкнення, бо ж гаряча вода також від котла, але ж поки є світло?.. Ні, вирішив не ризикувати. Ще понудився трохи перед телевізором, повагався. А світло не пропадало й не пропадало... І тоді таки зважився. І навіть встиг намилити голову... Не важко передбачити, що тоді воно й пропало.

Домиватися довелось у темряві й холодною. Вже коли витирався, то назвав це собі душем незламності. А ще подумалося, що почати холодні обливання, либонь, ніколи не пізно.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Олександр Вільчинський, письменник, журналіст. У 2016-2017 рр. був добровольцем і воював рядовим бійцем у складі 1 окремої штурмової роти ДУК ПС.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.

Стежте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.