Звідки в росіян стільки ненависті?

Від пересічних представників "глибинного народу" з якогось глибокого задуп’я і до хіпстерів та інтелектуалів – усі єдині в бажанні "наказать хохлов".  Хоча, чому тільки "хахлов"? Правду кажучи, до інших народів росіяни ставляться аж ніяк не ліпше – навіть якщо без ненависті, то як мінімум, зі зневагою, досить почути як вони називають усіх чужих: піндоси, гейропейці, чорно…пі, чурки і т.ін.

Зрозуміло, що винесене в заголовок питання потребує серйозного дослідження і я впевнений, що на цю тему ще буде написано чимало товстих монографій, а наразі поділюся деякими думками з приводу. На сьогодні найпоширенішими версіями відповіді на поставлене питання є дві – обидві походять із царини т. зв. "народної соціології" або, як колись казали, з "погляду банальної ерудиції" - і, звичайно, обидві є неправильними, як найчастіше трапляється з усіма простими відповідями на непрості питання. 

Перша – що такою є натура росіян, вони просто від природи "погані люди". Цей підхід є очевидно антинауковим, позаяк усі люди, які сьогодні заселяють Землю, є представниками одного біологічного виду, який  згідно з класифікацією Карла Ліннея має горду назву Homo sapiens sapiens. Звичайно, як на мене, з цим sapiens sapiens Лінней передав куті меду, але зараз не про це.

Друга версія – росіяни піддалися впливу злочинної пропаганди. Вона побутує переважно в середовищі русофілів, мовляв, "Путин виноват".

Однак, наука і практика вчить, що неможливо переконати людину (а тим більше спільноту) думати, відчувати чи робити щось до чого вона не має внутрішньої схильності. Впевненість у всемогутності пропаганди є лише різновидом теорії змови, насправді жодна пропаганда не буде дієвою, якщо не спирається на вже існуючі очікування й запити масової свідомості.

На мою думку, причина корениться в іншому. Росіяни не просто проголосили себе правонаступниками Радянського Союзу, вони насправді є посідачами радянського спадку, невіддільною частиною якого є своєрідний тип особистості, т. зв. homo soveticus. Він був народжений в атмосфері страху і надії, коли з одного боку влада могла зробити з людиною все, що їй заманеться, з іншого – тільки з владою були пов’язані надії на поліпшення життя, а тому базовими характеристиками homo soveticus були соціальна пасивність, патерналізм, некритичне сприйняття дійсності. Для об’єднання подібних людей у єдину спільноту, радянська влада використовувала образ ворога: інтервентів, імперіалістів, націоналістів, куркулів, підкуркульників, шкідників, попів, фашистів, натовців, китайців, американців і т.ін..  

У РФ в цьому плані нічого не змінилося, влада взяла на озброєння практику СРСР.  Приблизно з 1993 року російське керівництво облишило спроби об’єднати суспільство розвиваючи сучасні політичні та економічні інститути, науку, мистецтво, систему індивідуальних досягнень. Замість цього було зроблено ставку на відродження радянських практик, актуалізувавши у суспільній свідомості звичну для неї атмосферу страху і загрози.  Особливо посилилася ця тенденція при Путіні за якого легітимація існуючої соціальної системи пов'язується тільки з образом ворога: чеченці, ісламські терористи, НАТО, Україна – всі вони хочуть погубити Росію, бо заздрять її величі та зазіхають на її природні багатства. А влада захищає Росію і її народ від злих і підступних ворогів. 

Нинішнє російське суспільство - це сукупність  атомізованих людей, які ставляться один до одного з недовірою і ворожнечею, не мають інших зв'язків, крім традиційних і  об'єднані лише загальною залежністю від влади, яка забезпечує їхні мінімальні запити, але натомість вимагає максимальної соціальної пасивності та постійно залякує ворогами, захистити від яких може лише вона, влада. Ненависть росіян до вигаданих ворогів - це проекція їхнього ставлення до них самих, наслідок неповаги до себе.

Виникає закономірне питання: українці є також вихідцями з Радянського Союзу, чому ж у нашому суспільстві не поселилася всеохоплююча ненависть і зневага до самих себе і до оточуючого світу?

Так, українське суспільство, як і радянське суспільство в цілому, не було модерним. Попри певні досягнення у сфері науки й промисловості, головним чином у ВПК, радянське суспільство було ієрархічним, без сучасних політичних та економічних інститутів, без орієнтації на індивідуальні досягнення. Однак, вийшовши з однієї точки, росіяни та українці на певному етапі повернули в різні боки. Росіяни з притаманною їм пихатістю взялися заперечувати та відкидати західні взірці, плекати імперський ресентимент, то українці навпаки, стали активно переймати цінності західної культури та організацію суспільства. І нехай в українців вдавалося далеко не все, засвоювалося повільно і не повністю, через пень-колоду, однак ми за 30 років вже чимало досягли в процесі будівництва відкритого суспільства із притаманною йому взаємною солідарністю й позитивним поглядом  на світ – в цьому основна різниця.

Спеціально для Еспресо.

Про автора. Ігор Танчин, політолог, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.