Коли Путін буде судити поляків, вбитих у Катині

Повідомлення про те, що Росія хоче притягти до кримінальної відповідальності литовців, які 25 років тому відмовилися служити у радянській армії після проголошення незалежності Литви у 1990 році, попервах видалась фейком. Надто вже воно було далеким від здорового глузду – навіть як для теперішньої, не сильно переобтяженої логікою російської зовнішньої політики.

Проте після підтвердження литовськими офіційними структурами стало зрозуміло, що все це „всерйоз”.

За даними литовського оборонного відомства, Росія хоче притягнути до кримінальної відповідальності „всього лише” 1465 осіб. Уклоністів було дещо більше, проте частина з них вже понесли „заслужене покарання” - 20 осіб встигли посидіти у в’язниці,  трьом були висунуті обвинувачення, і ще троє померли. До цих претензій немає.

Все що лишилося литовській владі – це повідомити, що відмова від служби в рядах доблесної Радянської Армії в Литві на даний момент кримінальною відповідальністю не карається. Себто допомогти російським „правоохоронцям” їх литовські колеги не в силі. І порадили підстаркуватим „уклоністам” утриматися від подорожей до Росії, Білорусі та інших країн поза межами ЄС та країн-членів НАТО.

На тому інцидент можна було б вважати вичерпаним якби не природне питання: „А що це, власне, було?”. При тому подібне питання у зв’язку з російською зовнішньою політикою виникає дедалі частіше. Нічим не спровоковані „наїзди” на Казахстан, провокації з регулярним порушенням фінського повітряного простору, сфабрикований на рівному місці „шпигунський скандал” з Естонією, врешті-решт, дурна бравада російських літаків довкола канадського бойового корабля в Чорному морі – все це дії, які ніяк не сприяють не просто міжнародній любові до Росії, але й сприйняттю її як скільки-небудь адекватного члена міжнародної спільноти. Жодних реальних вигод від подальшої ескалації напруження в регіоні Путін наче й не отримує.

Проте одне пояснення теперішній міжнародній позиції Росії, яку можна схарактеризувати як „вихід клоуна з балалайкою, ведмедями та ядерними бомбами” все-таки є. Створюючи максимум інформприводів – нехай і з найбезглуздішого приводу, Росія намагається що б то не коштувало відвернути увагу міжнародної спільноти від дій в Україні. Клоун, викидаючи колінця на світовій арені під яскравим світлом софітів-ЗМІ, відволікає глядачів від закривавленого ножа в руці. Розпилюючи при тому не тільки увагу західного обивателя, але й ресурси НАТО, вимушеного у спішному порядку будувати бази в Прибалтиці, заспокоювати чехів, і гасити пожежу там, де її немає і, вочевидь, не буде. Принаймні, поки „українське питання” не вирішене остаточно.

Тому «маленькі інформаційні спецоперації» російського уряду будуть продовжуватись. Після прибалтів, за логікою, свою порцію уваги мали б отримати поляки. У який спосіб це відбудеться – сказати важко. Можливо, російський Слідчий комітет займеться розслідуванням фактів невиконання законних вимог російських правоохоронців офіцерами польської армії під час розстрілу останніх в Катині. Після литовських „уклоністів” це навіть не надто здивує.

При тому внутрішньополітична ціль цих зовнішніх демаршів може бути навіть важливішою. „Субстантивнішою” – як люблять казати тепер у російському істеблішменті. Російського обивателя потроху привчають до того, що „найбільша геополітична катастрофа ХХ століття” була не просто трагічною – але і „протизаконною”. Розвал СРСР вчинений злочинцями за підтримки зовнішніх агентів впливу. І, відповідно, всі зовнішньополітичні угоди та норми, прийняті і узгоджені після розпаду СРСР, є нечинними. Себто – абсолютно необов’язковими до виконання. Відповідно, всі спроби Заходу примусити Росію повернутись у договірне поле – ніщо інше, як звичайний шантаж. З яким слід рішуче боротися – не зважаючи на втрати у грошах, їжі чи людських життях. Інакше – „нас просто не поважатимуть”.