Що для нас може бути критерієм перемоги?

Важливе питання, спробуймо знайти відповідь. 

Насамперед — що для нас може бути критерієм перемоги? Раніше, пам'ятаєте, ми сперечалися про кордони, на яких, як нам здавалося, закінчиться війна. 1991 року з поверненням Криму? 2014-го - без Криму, але з деокупованим Сходом? 2022-го - такими, як вони де-факто були на момент вторгнення?.. 

Я пам'ятаю, як в перший рік повномасштабного вторгнення ставив це питання - "що для нас перемога?" - десяткам українських інтелектуалів, військовослужбовців, політиків. І тоді було багато, як тепер бачимо, занадто оптимістичних відповідей, включно з "парадом української армії в Москві" і "кавою в Криму", які сьогодні видаються наївними. Чи принаймні передчасними. 

Ситуація змінилася. На фронті, за боксерською термінологією, "клінч". Який не обов'язково триватиме вічно. Але наразі так. І от вже і Зеленський міркує про заморожування війни по лінії зіткнення. І це вже не "червона лінія", не табу, не крамола. І народ спокійно на це реагує. 

Читайте також: Коли закінчиться наша війна?

Мені хочеться вірити, що в нашому суспільстві поступово з'являється розуміння, що перемога буває неочевидною. 

Хрестоматійний приклад: Фінляндія виглядала стороною, котра програла у війні 1939 року. Втратила 11% територій, друге за величиною місто Віїпурі, яке росіяни, теперішні господарі, називають Виборг. Але, як ми бачимо вже з нашої перспективи та часової відстані – те, що видавалося поразкою, виявилося відстроченою в часі перемогою. 

Я не хочу сказати, що ми маємо орієнтуватися на "фінляндизацію" України. Боже збав. Взагалі вважаю, що це неможливо з багатьох причин. Я лише хочу наголосити: перемога буває розтягнутою в часі. Деколи на цілі покоління. Так само як деякі війни не закінчуються "назавжди". Через це так важко деколи її розпізнати в нашаруванні подій, без перебільшень, буремного нашого часу. 

Але все-таки, чи можемо ми сформулювати: що для нас є перемогою в цій війні, яку росіяни розпочали з однією метою — нас знищити? Особисто мені подобається гранично жорстка у своїй майже непристойній відвертості формула командувача Залужного: "Перемога в цій війні — вижити".  

До цієї формули немає що додати. Хіба порядок пріоритетів. 

Вижити як Нація. Як Держава. Як рідний простір. Від Карпат і до Кримських гір.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.