Кіно спільнокоштом. 5 фільмів, за які заплатили українці

Відтоді, як 4 червня 2015 року набув чинності закон "Про внесення змін у деякі закони України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України", Держкіно заборонило вже понад 400 російських фільмів та серіалів.

За рік, що минув, та за довгі місяці до прийняття цього закону неодноразово виникали дискусії щодо чого, чи зможе Україна повноцінно замістити російський медіапродукт фільмами та серіалами власного виробництва. Говорили, що європейське – це дорого, а свого Україна не виробляє. 

Стверджувати, що ці звинувачення абсолютно хибні, не можна. Адже, попри те, що в українському кіновиробництві простежується позитивна динаміка, вітчизняних фільмів і досі надзвичайно мало. Хоча за останні п'ять років кількість українських стрічок на рік лише збільшується. 

І це при тому, що фінансовою підтримкою від держави може похвалитися далеко не кожен режисер в Україні, чий фільм увійшов до підсумкової кількості відзнятих за рік.

Зате не останню роль у цьому відіграють пересічні небайдужі українці. Доброчинці, які усвідомлюють важливість наявності власного кінопродукту в Україні або просто люблять кіно, не зітхають через відсутність українських фільмів, а сприяють їхній появі.

Еспресо.TV відібрало 5 українських стрічок, у фінансовій підтримці яких неостанню роль зіграло українське суспільство, підтримавши їх на платформі соціальних інновацій Велика Ідея.

"Жива ватра"

Документальний фільм Остапа Костюка, знятий в 2014 році, отримав схвальні відгуки та престижні міжнародні нагороди на фестивалях у Карлових Варах, Цюріху, Рейк’явіку, Чикаго, Ізраїлі, Мінську, Одесі, а також спеціальний приз журі на Канадському фестивалі Hot Docs.

Для того, щоб фільм став доступним широкому загалу глядачів, а не лише фестивальній публіці, команда мала створити його телевізійну версію – 52 хв. замість 79 хв. Для цього не вистачало 70,4 тис. грн. Але люди відгукнулися, і за допомогою спільнокошту вдалося зібрати навіть на 4 тис. грн більше.

"Жива ватра" – це чотирирічне кіноспостереження за життям вівчарів трьох поколінь в українських Карпатах на тлі сучасних змін.

Через життя 82-річного Івана, що проводить старість у самотності, 39-річного Василя, що керує тваринним господарством, та 10-річного Іванка, який починає життя з чистого аркуша в школі-інтернаті, фільм розкриває тему людського покликання в житті.

"Міна"

Підтримуючи цей фільм, кожен з доброчинців керувався своїми мотивами. Але, мабуть, найбільше значення картини Вофка Соловей в тому, що "Міна" стала першим художнім фільмом України із зони АТО.

Натомість в Росії про війну на Донбасі зняли вже не один десяток фільмів і, зрозуміло, далеко не проукраїнського характеру.

Творці фільму переконані, що повідомлення у ЗМІ не можуть розповісти про війну на сході України так, як це зробить фільм.

Тому надзвичайно важливо, що ця картина була представлена світовій спільноті на Каннському кінофестивалі у Short Film Corner у 2015-му. А на Міжнародному фестивалі в Балі фільм переміг у номінації "Короткометражний художній фільм". 

Фільм "Міна" знімали у Слов’янську, Семенівці, Бахмуті, Сіверську та Святогірську. Стрічка не стільки про саму війну, скільки про життя на тлі цих жахливих подій. 

Головний герой – художник Гена - тікає з-під вибухів до Києва, шукаючи миру й творчої самореалізації. Навколишній світ не дає йому спокою: батьки не сприймають його громадянської позиції, кохана дівчина не розуміє, оточення дратує.

Хлопець назавжди залишає рідне село на охопленому війною Донбасі. І, коли до автобуса в краще майбутнє залишається кілька кроків, на його шляху постає справжня перешкода – міна, що вибухне, тільки-но він відірве ногу від землі. 

Зйомки короткометражного фільму відбувалися за власні кошти команди, зусиллями однодумців та спонсорів. Не вистачало грошей на пост-продакш: монтаж, візуальні ефекти, дубляж, озвучення тощо.

Загальний бюджет картини становить близько 1,7 млн грн, і 85 тис. грн з них зібрані за допомоги доброчинців спільнокоштом.

"Мустафа"

На фільм про лідера кримськотатарського народу, відомого правозахисника Мустафу Джемільова українці власними силами зібрали понад 156 тис. грн. 

Виробництвом стрічки займається команда правозахисників "Крим-SOS", автором проекту стала Юлія Федотовських, а продюсером – Таміла Ташева.

Це буде документальний фільм про життєву історію Мустафи Джемільова, який у боротьбі за повернення свого народу з місць депортації провів понад 15 років у радянських таборах і в'язницях. Він витримав найдовше в світі голодування тривалістю 306 днів.

У фільмі, який міститиме інтерв'ю з самим Джемільовим та іншими дисидентами, лідера кримськотатарського народу покажуть не лише політиком, а великою особистістю зі слабкостями, подвигами, захопленнями та страхами.

Фільм будуватиметься на дослідженні історій з життя Мустафи Джемільова та розповість про ключові моменти його долі.

"Тримай удар"

Короткометражка, на виробництво якої її творці попросили лише 5 тис. грн, гідно представила українське кіно у світі.

Так, у грудні 2015-го "Тримай удар" переміг у номінації "Ігровий короткометражний фільм" на кінофестивалі "Світло" (Україна), а у червні 2016-го змагався за нагороду Міжнародного кінофестивалю CreActive у Бангладеші.

Українська комедія Анни Дем'яненко, знята за сценарієм Анни Смірнової, розповідає драматичну історію інтроверта Гоші - ботаніка, що не може за себе постояти.

Гоша працює в університеті на кафедрі хімії. Одного вечора у темному провулку він зустрічає бритоголового громилу. Злякавшись, Гоша ладен віддати йому всі гроші, але гроші громилу не цікавлять.

"Процес"

На спільнокошті на фільм російського документаліста Аскольда Курова збирали 35 тис. грн. Але за відведений час люди пожертвували понад 45 тис. І це не дивно, адже "Процес" – надзвичайно важливий документальний фільм про справу незаконно ув'язненого в Росії українця Олега Сенцова.

Над фільмом працюють митці з трьох країн: окрім росіянина-режисера, у роботі задіяний і український документаліст Андрій Литвиненко, а продюсерами виступили Марія Гаврилова та Максим Туула з Естонії.

"Процес" - це шокуюча історія про страх і свободу. Про те, що в житті кожної людини може настати момент, коли доведеться зробити непростий вибір.

У фільмі, який складається з кадрів в залі суду, інтерв'ю з близькими Олега, історій героїв, які включились у цю справу, є кілька ліній. По-перше, це сам судовий процес, який фільм Курова намагається дослідити детально.

По-друге, це лінія сестри Олега Сенцова, яка брала активну участь у судовому процесі, зустрічалася з адвокатами, друзями, активістами. Також у фільмі буде лінія друзів та родичів: творцям фільму вдалося побачитися з дітьми Олега, його мамою та рідними Кольченка і Афанасьєва. 

Творці фільму обіцяють: у випадку успішної дистрибуції частина зібраних коштів буде передана сім’ям Сенцова, Афанасьєва і Кольченка.