Як "Ісламська держава" виростила елітний спецназ смертників

В Сирії спостерігається поява фактично нового виду озброєння з боку бойовиків так званої «Ісламської держави». Це – інгімасі, тобто, смертники. Але це – не звичні шахіди-істішхаді, які мали на меті просто підірватися якомога швидше серед невірних. Їхня мета - забрати життя якомога більшої кількості ворогів. А якщо немає жодної можливості продовжувати бій – піти в смерть. Те ж стосується й терактів в країнах Заходу. Ефективної протидії цьому новому смертоносному виду озброєння не знайшов поки що ніхто.

За різними оцінками, тільки за 2016-й рік в Сирії та Іраку "ІД"іловці скоїли від до 3 до 4 тисяч підривів живих бомб. І у вигляді начиненої вибухівкою різноманітної техніки типу автівок, танків, БМП, тракторів, і у вигляді особистих «поясів шахіда». Втрати супротивників від цієї зброї порахувати просто не можливо – але це щонайменше десятки тисяч загиблих та поранених.

Не можна сказати, що інгімасі – «ті, що прориваються» з арабської – повністю переламали хід війни. Але вони стали шокуючою та жахливою несподіванкою, яка приносить величезну суто військову користь. Не кажучи вже про моральний аспект залякування ворогів.

Досі європейці трясуться від страху від слова «Батаклан» чи набережна Ніцци. А діяли там саме таки інгімасі.

Історія смертників

Чи є використання смертників чимось абсолютно новим у світовій історії? Звичайно ж, ні. На Близькому Сході в Середні Віки діяла зловісна сектоподібна держава шиїтів-ісмаїлітів. Їх ще називали "хашашіни", від слова «гашиш». В європейській транскрипції – асасини. При чому, гашиш – це не в сенсі використання цього наркотику для одурманювання своїх адептів перед вбивством, а в значенні «травоїди», тобто, бідні, убогі.

Вони часто використовували як метод боротьби вбивства своїх супротивників смертниками-терористами. Вони вбили багатьох відомих людей того часу, але це були разові та спрямовані на конкретних людей акції. Багато в чому від них веде свою міфологію сучасна Ісламська держава. 

Однак цей більш далекий й вкритий міфами історичний приклад тьмяніє на фоні ще зовсім свіжого за історичними мірками феномену – камікадзе в Японії під час Другої світової війни. Це була реально перша спроба використання в промислових масштабах смертників. Які були готові ціною свого життя зазвичай атакувати кораблі американців.

Японці пішли на це в кінці війни, бачачи, що безнадійно програють в техніці США. Спеціально під камікадзе були розроблені торпеда-«кайтен», в яку сідав камікадзе та літак-снаряд, що мав падати прямо на лінкори та есмінці гордовитих янкі.

Психологічний ефект від використання перших камікадзе був дуже великий. А от практичний – дуже малий. Абсолютна більшість смертників не долітала до кораблів, бо збивалася або зенітною артилерією, або  винищувачами противника.

Ну, а в сучасності смертників активно використовували ісламські терористи всіх мастей. Думаю, про події 11 вересня 2001 року в США чи вибухи у Лондонському метро 2005-го нагадувати не варто, їх вчинили якраз смертники-шахіди.

Вища каста інгімасі

Взагалі, живі бомби постійно використовуються ісламськими терористами. То тоді ж у чому така кардинальна новизна "ІД"іловських інгімасі у порівнянні зі звичайними шахідами?

Вона полягає в ефективності цієї зброї та масовості її застосування. Адже зазвичай завдання звичайного істішхаді-шахіда — це вдягти на себе пояс шахіда, дійти до цілі й одразу підірвати себе. За рідким виключенням типу згаданого 11.09, мета — не тільки в конкретних руйнуваннях чи смертях, скільки в психологічному ефекті.

Ні, звичайно, кількість жертв теж має значення. Та головне — шахід має померти. Кожен істішхаді знає, що якщо він помре під час джихаду, то його очікують райські кущі з гуріями. Тому кожен шахід — це достатньо особиста історія з великим особистим вмістом.

Власне, в "ІД" теж є свої шахіди. При вступі до "Ісламської держави" неофіту пропонують вибір — або стати звичайним солдатом, або шахідом, або інгімасі.

То все ж таки, в чому кардинальна різниця між істішхаді та інгімасі? Та в тому, що в інгімасі немає завдання обов'язково померти. Тобто, це такий собі спецназ, умовою бути в якому є постійний смертельний ризик.

Їх завдання — майже невиконані. Але мати статус інгімасі — це вища нагорода для послідовників ІДІЛ. Це як найвища каста. Належність до якої означає постійну готовність померти заради виконання завдання. 

Як вбивають інгімасі

Вони діють найчастіше у зв'язці із звичайними шахідами. Типова схема така. Смертник сідає в транспортний засіб — автівку, мікроавтобус, бронетранспортер, танк. Якщо машина цивільна, то на неї чіпляють броню, щоб водія не підстрелили ще на під'їзді. В кожну вільну шпаринку кузова та салону вкладаєтсья вибухівка. При такому розкладі навіть звичайний легковий автомобіль перетворюється на грізну зброю, з десятками кілограмів тротилу.

Далі водій-смертник сідає за кермо та їде в бік ворожих позицій. Де його мета полягає в тому, щоб заїхати якомога більш глибоко в позиції ворога. Й тільки потім здійснити підрив. Бажано — ще й нав'язавши перестрілку й вбивши перед підривом якомогу більшу кількість ворогів. Інгімасі мають битися або до перемоги, або до смерті.

Ще приклад дій інгімасі — увірватися на позиції ворога, де вони мають зібрати на себе якнайбільшу кількість солдатів противника, відбиватися до останнього патрону. Й тільки потім, якщо вже не буде ніякої можливості продовжувати бій, вони  мають здійснити підрив зазвичай поясу шахіда.

Ефективність цієї тактики просто шалена. Саме таким чином "ІД" без проблем прориває фронт та бере позиції будь-якого противника, з яким доводиться мати справу в Сирії та Іраку. Так само смертники за допомогою інгімасі та шахідів зупиняють будь-яку ворожу навалу.

Надто ж — в умовах міського бою, де машини, начинені десятками кілограмів вибухівки, що раптово виринають з-за рогу вулиці чи вилітають з провулку, є страшною й, фактично, нездоланною зброєю. Чи коли нічим не примітний пікап просто прилаштовується в чергову колону таких само пікапів, що нескінченно їздять вузькими вервечками пустельних доріг в Сирії та Іраку. Й раптом вибухає, коли в’їжджає до базового табору чи серед укріплених позицій.

Дикий жах, який вселяє ця зброя в серця ворогів "ІД" такий великий, що дуже часто при першій же підозрі того, що до їх позиції наближається смертник, солдати противника просто кидають все та розбігаються в усі боки.

Навіть курди, за загальною думкою — найкращі воїни в цьому регіоні, й то зупиняються перед інгімасі. Понад це — цю тактику намагаються брати на озброєння й інші ісламісти, хоча у них не такий великий кадровий резерв.

В умовах боїв у міській забудові смертники перетворюються на стихійне лихо, від якого просто немає порятунку.  Це на собі у повній мірі продовжує відчувати іракська армія, яка вже третій місяць штурмує місто Мосул й має десятки тисяч загиблих та поранених. 

Звідки беруться інгімасі

Тільки за один 2016-й рік "ІД" використало більше смертників, ніж Японія за у Другій світовій. Головне питання — звідки ж Ісламська держава бере стільки людей, готових без коливань віддати своє життя так? Навіть без подвигу, просто в якості буденної зброї?

Тут ми переносимося до питань соціально-демографічних. Нинішній Близький Схід та Середня Азія — основні постачальник людей для "ІД" — є колосально перенаселеними. Та безперспективними для чималої частини населення, якому залишається або вічне животіння, або еміграція, або — шлях, як їм здається, воїна. Шлях, який здатен перетворити вчорашнього парію на справжнього чоловіка з великою метою. 

"ІД" створила систему, яка є дуже привабливою для всіх упосліджених. А агресивна пропаганда роблять так, щоб ці упосліджені вбачали найвищу честь в тому, щоб стати істішхаді чи інгімасі. Й саме тому в "Ісламської держави" не зменшуєтсья кількість готових померти в якості  звичайної зброї.

Понад те — смертники використовуються чи не в кожному серйозному бою й є ефективним засобом боротьби з будь-яким ворогом. Навіть найбільш підготовленим спецназом. Як от у випадку з так званою “золотою дивізією” іракської армії, яку готували по образу та подобі знаменитої 101-ї десантної дивізії США. Й щонайменше половина якої вже знайшла свою смерть за останні місяці в Мосулі від дій саме смертників.

Розуміння, як же ж до пуття боротися з тими, для кого смерть є перемогою, до кінця немає ні в кого. А якщо згадати, наскільки ефективними є інгімасі у випадку терактів у мирних містах західних стран, то ситуація починає виглядати зовсім  загрозливою. Такого виклику цивілізація не отримувала, мабуть, з часів монгольських походів до Європи.