«Меморіал» для енкаведистів

Так буває, що брехня, викривлення справжнього стану речей, спотворене світосприйняття, - попри зусилля зацікавлених у тому осіб, усупереч маніпуляціям заточених під те інструментів, - руйнуються одним, позірно непомітним, другорядним фактом. Тоді шило вилазить із мішка, і для загалу стають зрозумілими не тільки мотивації ошуканців, але і їхнє, так би мовити, детермінантне підгрунтя.

 

Днями з’явилася новина про «перекваліфікацію» музею «Пермь-36» у Росії, - головно через перехід підпорядкованості цієї установи безпосередньо державі. Отже, тепер на терені, обплутаному колючкою, втиканому сторожовими вежами, у бараках та «адмінприміщеннях», розповідатимуть не жахливі людські історії жертв тоталітарних режимів, а про те, як велося тут наглядачам і мучителям.

 

Така собі сіра, непримітна деталь сучасного сусідського побуту, - з більш ніж очевидною алюзією «откуда єсть пошла руская земля...» у її актуальному розумінні. Ще один елемент макабричної колекції «духовних скрєп», які, на думку нинішнього господаря Кремля, його ізборской свити та гундяєсковго кліру, мають не тільки зміцнити російську ідентичність, але й ефективно протистояти усіляким піндоським, та й назагал «загальнолюдським цінностям».

 

Цинізм ситуації полягає ще й у тому, що «переформатування» «Перми-36» освячене устами одного із керівників Міжнародної організації «Меморіал»,точніше її росіїйської філії, Алєксандра Каліха. Він заявив, що «тепер «Пермь-36» – це музей, в якому розповідається про важку і благородну працю доблесних співробітників ГУЛАГу, про те, які технології застосовувалися, щоб захистити великий народ від «п'ятої колони» і різних нацистів з України». От просто взяв і сказав, ніби й немає на просторах колишньої однієї шостої суші, як гордовито називали большевицьку імперію у часи СРСР, - ніби вимерли до ноги усі в’язні цього сталінського мордору, з дітьми, внуками, дальшими родичами, себто носіями пам’яті.

 

Показово, чому саме «Пермь-36» стала першою ластівкою брутальної «музейної реформи», чому саме якесь Богом забуте Кучіно Чусовского району Пермської області обрали полігоном для аж такого невишуканого експерименту? Справа у тім, що саме тут відбували покарання борці за свободу з усіх непокірних окраїн імперії, - серед них, звісно, й «бандерівці». Про «Пєрмь-36» може багато розповісти Герой України Левко Лук’яненко, а серед переліку найіменитіших в’язнів знайдемо імена Владіміра Буковского,  Сєргєя Ковальова, Юрія Орлова, Лєоніда Бородіна, Натана Щаранского, Глєба Якуніна, Баліса Гаяускаса. Тут загинули мученицькою смертю українціВалерій Марченко та Василь Стус. Одне слово, за визначенням псевдо-«меморіальщика» Каліха, предтечі «різних нацистів з України».

 

У принципі, чого очікувати від влади, на верхівці якої бовваніє утілення сталінського розуміння державного менеджменту? Де, на яких островах неосяжного архіпелагу ГУЛаг, очікувати чергового меморіалу підлуглим Єжова та Берії? На Соловках, куди останніми роками відбувалися справжні прощі українських патріотів? Утім, літературно-художню артпідготовку для кардинальної зміни погляду на соловецькі табори вже успішно здійснив минулорічний лауреат премії «Вєлікая кніга», автор роману «Обітєль» Захар Прілєпін. Звісно, суб’єктом його захоплення є не представники родини Крушельницьких, не Лесь Курбас, які завершили тут своє земне існування, а комендант табору Фйодор Ейхманіс (він пізнаше взагалі став начальником ГУЛагу).

 

Росія поринає у минуле, - і не проблемою було б прагнення її мешканців згадати «золоті роки» тамтешньої поезії чи її «срібний вік». Проблемою є якесь жагуче бажання глорифікації того, чого цурається людство початку ХХІ століття – антигуманності, жорстокості, репресій вільнодумства, фізичного винищення опонентів, - серед них і цілих народів. Якась хвороблива пристрасть до садизму, прагнення вивищеності, культ брутальної сили.

 

...От цікаво лише, як відреагують на «переорієнтацію» «Пєрмі-36» у Фонді світових пам’ятників? Адже там записали цей об’єкт у сотню тих, які варто найретельніше оберігати. Давно записали, навіть не маючи гадки, що колись комусь прийде до голови так познущатися над суттю пам’яті.

Ігор Гулик. Ілюстрація: rufabula.com