Битва за критичні мінерали: де тут Україна

Недавній саміт G7 у Канаді з відомих причин не виправдав покладених на нього сподівань в геополітиці та оборонній сфері. Однак були питання, де обговорення видалось предметним та результативним. Зокрема, йдеться про проблематику рідкісноземельних та інших стратегічних матеріалів. Значення цих матеріалів було особливо підкреслено під час саміту. На фоні цього країни-учасниці запустили узгоджені ініціативи зі зміцнення ланцюгів постачання, зменшення залежності від Китаю, узгодження політики щодо критичних матеріалів із ширшими економічними та безпековими пріоритетами. Це стало ще одним переконливим свідченням того, що критичні сировинні матеріали стрімко перетворюються на одну з фізичних основ глобальної економіки, яка дедалі більше цифровізується та спирається на інфраструктуру штучного інтелекту. Зокрема, критичні мінерали стали визначальним фактором у відносинах між США і Китаєм та, без перебільшення, ключовим елементом стратегії G7. Це добре видно з останніх торговельних переговорів, зустрічей у багатосторонньому форматі, де всі сторони розглядають доступ до рідкісноземельних елементів та інших стратегічно важливих ресурсів як питання стратегічної рівноваги.  

саміт G7 у Канаді, фото: gettyimages

Критичні мінерали в глобальній політиці та безпеці

Попит на літій, кобальт, нікель, мідь і рідкісноземельні елементи стрімко зростає. Попит на інші критичні мінерали, такі як титан, залишається стабільно високим вже тривалий час. Батареї, електромобілі, енергетичні мережі та напівпровідники, датацентри, гаджети, а тепер ще й сучасні озброєння напряму залежать від цих матеріалів. У масовому відношенні вага критичних матеріалів відносно невисока (хоча є винятки для титанових корпусів в авіації та суднобудуванні), але без них конструкційні матеріали для все більшого кола сучасної продукції, не мають необхідних властивостей. Коли їх не вистачає,  можуть зупинятись цілі виробництва, як було із “Фордом” у США, коли Китай обмежив постачання на світовий ринок критичних матеріалів. 

Загалом Китай, за поширеними оцінками,  виробляє понад 70 % світового обсягу критичних матеріалів, що створює системні ризики для економік, які покладаються на високі технології. Країна домінує і стратегічно. Наприклад, виробляє понад 90 % обробки рідкісноземельних магнітів, які використовуються у керованих боєприпасах, винищувачах F-35, морських сонарних системах і електромоторах дронів. Тому перебої з постачанням можуть паралізувати значні частини оборонної промисловості США.

І Китай намагаються грати в цю гру. Скажімо, наприкінці 2024 року Китай посилив експортне ліцензування рідкісноземельних матеріалів, запровадивши розгляд кожної операції окремо на підставі “національного інтересу”. Формально це подається як контроль якості, але фактично залишає простір для вибіркового регулювання. Це стало одним з фактором торгівельної війни між США і Китаєм, активна фаза якої відбулась у квітні, змінившись у травні прямими переговорами. На початку червня сторони погодилися на так званий “механізм технічної безперервності”, який має запобігти різким перебоям у постачанні рідкісноземельних елементів. Хоча ця домовленість не є юридично обов’язковою, вона свідчить про взаємне усвідомлення вразливостей, попри загальну тенденцію до економічного розмежування. 

літієва руда, фото: gettyimages

США, зі свого боку, розширюють Партнерство безпеки мінералів (Minerals Security Partnership, MSP) з такими країнами, як Австралія, Канада і Казахстан. З іншого — зберігають обмежений дипломатичний контакт із Китаєм у цій сфері, визнаючи, що стратегічна стійкість може тимчасово вимагати тактичної залежності. 

Канада протягом головування в G7 запровадила колективні ініціативи для позбавлення технологічно розвинених демократій від стратегічної залежності від Китаю. На саміті G7 у червні 2025 року було посилене Партнерство безпеки мінералів, яке тепер має потужніші інвестиційні й регуляторні інструменти. На сьогодні воно охоплює вже до 14 країн. Вони спільно фінансують проєкти з розвідки, видобутку, переробки й рециклінгу в країнах із політичною стабільністю. Крім того, G7 підтримала створення очолюваного Канадою Альянсу виробників критичних мінералів — структури, яка має встановлювати стандарти і координувати дозвільні процедури для нових проєктів. Як заявлялось на саміті G7, економічна безпека нерозривно пов’язана зі стратегічною автономією.

Критичні матеріали для озброєння

Поле бою майбутнього, так само як і цивільна економіка, дедалі більше залежить від критичних матеріалів — від жаростійких сплавів у реактивних двигунах до магнітів у високоточній зброї. З виснаженням західних арсеналів унаслідок допомоги Україні та прискоренням переозброєння зростає увага до мінерального складу кожної системи.

Деякі матеріали є незамінними для широкого спектра озброєнь:

• Рідкісноземельні елементи (зокрема неодим, самарій і диспрозій) — використовуються в постійних магнітах для систем наведення, в моторах дронів, радіолокаційних модулях та елементах зниження помітності;
• Тантал — застосовується в надійних конденсаторах для ракет і систем радіоелектронної боротьби;
• Вольфрам — використовується в бронебійних боєприпасах завдяки високій щільності;
• Берилій — підвищує міцність і термостійкість конструкцій в аерокосмічних системах, включно з супутниками та ракетами;
• Титан — критично важливий для корпусів літаків і кораблів через співвідношення міцності до ваги;
• Графіт — застосовується в батарейних системах, теплоізоляції та високоефективних мастилах для авіації та ядерної техніки.

графітовий рудник у Кіровоградській обл., фото: gettyimages

Один винищувач F-35 містить понад 400 кг рідкісноземельних матеріалів і понад 1 000 кг титану. Ракета AGM-114 Hellfire включає рідкоземельні елементи в системі наведення, тантал у конденсаторах і вольфрам у бойовій частині. Одна протитанкова ракета Javelin містить понад 2 кг компонентів на основі рідкісноземельних матеріалів. Зброя на основі лазера високої енергії вимагає кристалів, легованих рідкісноземельними елементами (наприклад, ітрієво-алюмінієвий гранат), а також складних систем охолодження із залученням спеціалізованих металів.

Критичні мінерали також необхідні для систем подвійного призначення — супутників, розвідувально-спостережних платформ, військових акумуляторів, засобів захищеного зв’язку. З переходом НАТО до доктрин високої динаміки операцій і розосередженого ураження зростає потреба у мініатюризованих, термостійких і високочастотних компонентах — і відповідно, залежність від спеціалізованих матеріалів.

Кількість критичних матеріалів на одиницю озброєння

IISS (2025). Critical Raw Materials and European Defence, HCSS (2023). Strategic Raw Materials for Defence, EIB (2025). EIB steps up financing for European security and defence and critical raw materials, Findeisen & Wernert (2023). 

У цьому контексті Європа навіть вразливіша, ніж США. За оцінкою Європейської комісії, понад 90 % рідкоземельних елементів, магнію та вісмуту, які споживає ЄС, імпортуються з Китаю. Оборонні ланцюги постачання також залежать від російського титану, цирконію та ванадію — залежність, яка останнім часом стала політично неприйнятною.

Місце України на стратегічній мапі

Після кількох місяців переговорів, за якими, без перебільшення, спостерігав увесь світ,  наприкінці квітня 2025 року Україна та Сполучені Штати уклали двосторонню Угоду про мінеральні ресурси. Вона стала частиною ширшої стратегії підтримки відбудови України і передбачає, зокрема, залучення американських компаній до розвідки, видобутку та переробки критичних мінералів — таких як літій, титан і рідкісноземельні елементи.

Документ передбачає створення інвестиційного фонду зі спільним управлінням, пріоритетний доступ американських компаній до визначених проєктів, а також зобов’язання щодо обробки ресурсів на території України. На етапі погодження розглядалися й суперечливі положення, однак у фінальній версії збережено повний контроль України над її ресурсами. Угода акцентує на взаємній вигоді, дотриманні екологічних і соціальних стандартів (ESG) та прозорості регулювання.

Станом на середину 2025 року, за підтримки США, виявлено до 100 перспективних ділянок по всій території України, переважно в центральних, східних та південно-східних регіонах. У Сполучених Штатах цю угоду іноді називають пілотним проєктом ресурсної дипломатії в умовах війни.

На вже згадуваному  саміті G7 в Канаді у червні 2025 року Україна була присутня як стратегічний партнер. Здавалось би, хоча тема критичних мінералів була однією з центральних, нова двостороння угода зі США не згадувалась у публічних заявах чи в медіа, і загалом Україна не фігурувала в рішенні G7 щодо критичних мінералів.

Цю стриманість, однак, можна пояснити кількома факторами. По-перше, угода ще не перейшла в операційну фазу. По-друге, Україна поки що не має розвиненої середньої ланки у виробничому ланцюгу — зокрема потужностей з переробки та очищення, які нині є пріоритетом для західних стратегій. По-третє, угода залишається двосторонньою — і це дає Сполученим Штатам змогу діяти автономно в межах G7 (особливо з огляду на достроковий від’їзд Дональда Трампа із саміту через стратегічні причини). Це дозволяє діяти оперативніше, апробовувати нові моделі та уникати складних багатосторонніх узгоджень.

Геологічний потенціал України є доволі значним. За даними Державної служби геології та надр, у країні налічується понад 120 ділянок із критичними мінералами, багато з яких відповідають критеріям ЄС згідно з Європейським актом про критичну сировину (CRMA). Водночас значна частина цих запасів, зокрема великі родовища титану та літію в Херсонській, Донецькій і Запорізькій областях, опинились поблизу або безпосередньо в межах тимчасово окупованих територій.

екскаватор-драглайн видобуває рідкоземельні матеріали в Житомирській області, фото: gettyimages

Навіть у безпечніших регіонах ситуація для видобутку та виробництва залишається складною. Україна й далі експортує переважно сировину або слабооброблені концентрати, втрачаючи більшість доданої вартості. Сектор має справу з хронічними проблемами: монополізацією, непрозорим ліцензуванням та незавершеними реформами. Угода зі США та близькість до промислової бази ЄС покращують перспективи, однак це потребує інвестицій, часу й базового рівня безпеки.

Тим часом глобальна конкуренція за інвестиції у сфері критичних матеріалів зростає. Аргентина, Намібія, Індонезія та інші країни вже активно змагаються за позицію провідних постачальників і переробників.

Щоб скористатися вікном можливостей, Україна має швидко забезпечити інвестиції у виробничі ланцюги. Необхідно створити операційну інфраструктуру в межах угоди зі США (а це щонайменше ще два, вже конкретні, документи), щоб гарантувати безпечний, прозорий і масштабований доступ до мінеральної бази для американських та українських інвесторів.

Коротко підсумовуючи, для посилення свої позиції на глобальному ринку критичних матеріалів, Україна має стати не лише джерелом сировини, а надійним партнером з повним циклом: від розвідки до переробки. Для цього критично важливо — вже сьогодні, до запуску виробничих проєктів — укласти операційні угоди в межах співпраці зі США, залучити ЄС до тристоронніх форматів, реформувати ліцензування і створити прозору систему державно-приватного управління ресурсами. Геологія дає шанс. Але хто ним скористається — визначає управління.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.