Чи мають політики йти воювати? Розмова із Андрієм Іллєнком

Розмова відбулася в програмі Коментар на ютуб-каналі Еспресо. Нижче наводимо текстову версію, над якою працювала Железко Ірина. З цього матеріалу ви дізнаєтесь: 

• Чи повинні політики йти воювати? 
• Яка мобілізація справедлива? 

Ви на фронті з літа 2022 року, якими є сьогодні ваші обов'язки в батальйоні "Свобода"? 

У мене достатньо широкий спектр обов’язків, так чи інакше вони не змінювались під час моєї служби. Це називається по натівській системі "секція С1" штабу батальйону. У пострадянський системі це, напевно, називається замполіт. Тобто все, що стосується персоналу, бойового духу, військової дисципліни, організації, максимально якісного використання людського ресурсу. Все, що стосується роботи з людьми в бойовому підрозділі. 

Чи вважаєте ви, що сьогодні політики мають воювати?

Політики є такими ж громадянами України, які всі інші і, безумовно, на них розповсюджуються такі ж самі законні обов'язки захищати свою країну. Я розумію, іноді звучить фраза про те, що політики не воюють і так далі. Але політики різні. Не можна казати, що в нас ідеальні політики, в нас взагалі багато проблем в країні. 

І всіх цих політиків хтось вибрав? Вони ж не з космосу до нас прилетіли і стали депутатами, міністрами, політиками. Напевно, за них хтось голосував. Це теж відповідальність.

По-друге, різні є люди. Є політики, які дійсно ганебно себе поводять під час війни, показують поганий приклад. А є ті, хто воює. І якщо говорити про партію "Свобода", то у нас майже всі чоловіки призовного віку на війні і серед них є колишні народні депутати, міністри, діючі депутати місцевих рад і т.д. 

Є герої серед них, наприклад, мій колега Олександр Марченко, людина у віці, далеко не молода, з далеко не ідеальним здоров'ям. Він в перші дні війни пішов добровольцем і загинув під час оборони Києва. Про Марченка ніхто не розказує, ніхто не показує по телевізору народного депутата України, який зі зброєю в руках загинув за Україну, про це не говорять... 

Показують фото якихось уродів, які десь тусуються в Монако. Я не кажу що цього не треба показувати, але є однобокість, тобто показують тільки негатив, а позитивні приклади людей з політичної сфери, які воюють, які вмирають - їх не показують.

Депутат Верховної Ради восьмого скликання Олександр Марченко, загинув під час оборрони Києва у 2022 році
Фото: wikipedia.

Якою має бути справедлива мобілізація?

Треба більше займатися в хорошому сенсі роз'яснювальною, навіть пропагандистською роботою. На жаль, є проблеми з цим. Потрібно, з одного боку, говорити правду, що ситуація далека від райдужної, що все достатньо складно та проти нас сильний ворог, який хоче нас знищити. А, з іншого боку, насправді немає якоїсь непереборної сили, все це вже українці давно довели, ворога можна бити ворога можна перемагати. Головне - вірити в свої сили. Не зневірюватися, не здаватися внутрішньо.

Я в міру своїх скромних можливостей теж намагаюся це роз'яснювати, пояснювати, переконувати людей, говорити варіантів-то небагато насправді можна. Можна ігнорувати свою власну країну, свою власну армію, намагатися просто зберегти своє життя. Але потім прийде ворог, і тоді, якщо не буде кому захищати цю країну, ворог вас просто вб'є, знищить все, всіх близьких, всіх рідних, як це було вже у Бучі та в Ірпені, в Маріуполі. Ми цього чекаємо? Треба усвідомлювати реалії, в яких ми знаходимося. 

Справедлива мобілізація... В цьому світі взагалі важко знайти щось, що є ідеально справедливим, багато в чому саме життя несправедливе. Але це не значить, що не треба хотіти справедливості.

Я розумію підтекст вашого питання. Це стосується різних історій з мажорами, що хтось може як "волонтер" їхати відпочивати на Мальдіви під час війни, хтось може відкупитися, ухилятися від служби і вести дуже зухвалий, навіть розкішний спосіб життя під час війни. Це має викликати суспільний осуд, а якщо є склад злочину, то й реакцію правоохоронних органів.

Але я точно не воюю за якогось мажора, я воюю за українську націю. І для мене це важливо.

Я не засуджую людей, яким страшно, тому що страшно всім. Хто я такий, щоб когось засуджувати за страх? Я цього не робив і не буду робити. Але ті, хто активно пропагує сьогодні зрив мобілізації. Ті, хто сьогодні пропагує фактично поразку власної країни, яка завершиться геноцидом нашої країни. Ті, хто сьогодні підриває зсередини країну, вони негідники і з ними треба розбиратися, так само як і з тими, хто краде, хто займається корупцією.

Ілюстративне фото: censor.net

Щодо тих, хто боїться, потрібно обрати правильний тон цієї розмови, це дуже великий шмат роботи. Можу сказати таким людям, що ми сьогодні проходимо певний тест. І якщо спочатку все трималося на ентузіазмі добровольців і професіоналізмі кадрової армії, які перші на собі відчули цю навалу, цей удар, то зараз все більше і більше ми маємо спиратися на людей, в яких, можливо, не було такого величезного ентузіазму. Але наше існування як нації залежить від того, як себе ці люди поведуть, з цими людьми треба працювати. 

Я проти того, щоб їх ображати. Треба спокійно, ввічливо і коректно, але дуже переконливо і ствердно з ними говорити і пояснювати їм реалій, в яких ми знаходимося.