Чи навчить Україна світ швидко виробляти сучасну зброю

У 2022 році The Economist застеріг: зростання світових оборонних бюджетів матиме сенс лише тоді, коли його супроводжуватиме структурна реформа систем закупівель, випробувань та впровадження військової техніки. Якщо більші кошти просто проганяти через застарілі канали, це лише посилить неефективність. З часом це застереження стало стратегічною настановою для західних столиць. Але поки бюрократії дискутували про зміни, Україна діяла.

Опинившись перед загрозою існування, вона зробила перший крок до переписування правил: створила систему постачань, у якій швидкість, імпровізація та зворотний зв’язок із фронту стали важливішими за формальні технічні вимоги й сертифікацію. Це рішення дозволило Україні впроваджувати передові спроможності – від програмно керованих дронів до систем наведення з елементами штучного інтелекту – раніше, ніж це було б можливо за процедурами НАТО. Так Україна перетворилася на реальний акселератор оборонних інновацій.

Український далекобійний ракетний безпілотник "Пекло", фото: gettyimages

Тепер настав час для другого кроку. Якщо швидкість забезпечила виживання, то масштабування потребує інвестицій. І тут виникає парадокс: хоча Україна діяла швидше, саме союзники – маючи стабільніші інституції й глибші фінансові ресурси – можуть першими побудувати майбутнє. Щоб уникнути цього сценарію, українська революція в системі постачань має перетворитися на структуру, якій довірятимуть інвестори і з якою зможуть інтегруватися партнери. Інакше інноваційний прорив ризикує зупинитися на рівні окопів.

Як Україна навчилася спресовувати час при переозброєнні

Після початку повномасштабної агресії Росії Україна вийшла в авангард спрощення оборонних закупівель. Це було не окремим реформаторським актом, а радикальною відповіддю на обставини – спробою швидко забезпечити сили оборони засобами, які неможливо було отримати через застарілі бюрократичні ланцюги. І ці імпровізовані рішення поступово оформилися в систему, яка нині демонструє стабільну ефективність.

Спрощення процедур постачання оборонної продукції почалося ще у 2014 році з початком російської агресії. Тоді було запроваджено механізм ініціативного прийняття на озброєння – можливість для виробника самостійно подати зразок техніки на випробування і, за їхніми результатами, отримати дозвіл на постачання без державного замовлення. З 2022 року, після початку повномасштабної війни, цей підхід набув якісно нового масштабу. Було створено Агенцію оборонних закупівель, яка централізувала процес контрактування та суттєво його спростила. Міністерство цифрової трансформації запровадило паралельну процедуру швидкого відбору технологічних рішень – передусім у сферах БПЛА, РЕБ, штучного інтелекту та зв’язку. У межах платформи Brave1 держава відкрито залучила стартапи, спростивши їм доступ до бойових випробувань і фінансування. Ця система діяла поза межами класичного оборонного бюджету.

Лише за перші два роки повномасштабної війни силами оборони було прийнято на озброєння понад 300 нових зразків озброєння і військової техніки за спрощеною процедурою. У багатьох випадках постачання відбувалося впродовж 4–8 тижнів – від моменту подання зразка до його надходження на фронт. Це стосується передусім БпЛА, мобільної наземної техніки, засобів спостереження, зв’язку та РЕБ. Для складніших систем, таких як ППО або автоматизовані бойові модулі, типовий термін становив 3–4 місяці. Це в рази швидше за звичайний цикл прийняття нової техніки в арміях країн НАТО, який зазвичай триває від п’яти до п’ятнадцяти років.

Компактна система радіоелектронної розвідки "ЕТЕР", фото: Михайло Федоров

Окрім швидкості, критично важливим виявився якісний результат. Спрощені процедури дали змогу Україні стати середовищем бойового випробування інновацій, які в системах постачання країн-партнерів досі залишаються на стадії прототипів. Йдеться насамперед про впровадження елементів штучного інтелекту в системи обробки зображень, цілевказання і керування вогнем.

Також в Україні масово модифікуються західні зразки озброєння – від протитанкових систем до дронів-носіїв – з урахуванням вимог стійкості до російської радіоелектронної боротьби. Це включає зміну програмного забезпечення, адаптацію каналів зв’язку, конструктивні зміни в системах керування. Модернізації здійснюються або українськими компаніями, або у співпраці з іноземними виробниками, які отримують бойовий зворотний зв’язок ще до початку серійного виробництва.

У спільних інтересах партнери також випробовують в Україні нові рішення, які ще не були допущені до експлуатації у власних збройних силах. Зокрема, у польових умовах тестуються дослідні партії безпілотних наземних платформ, мобільні блоки ППО та тактичні сенсорні системи ближнього радіусу дії. Бойовий досвід в Україні став каталізатором адаптації цих технологій до складних умов, які в країнах НАТО отримали назву "contested EW environments" – "умови активної РЕБ-протидії".

SPEED вам у поміч, або як перебудовуються союзники

США, Сполучене Королівство, Франція та Німеччина усвідомлюють, що їхні традиційні канали оборонних закупівель не відповідають умовам сучасної війни. Американські законодавці вже використовують термін "українські часові рамки" як орієнтир. Британські аналітики говорять про "тактичну валідацію, а не відповідність". Французькі й німецькі чиновники вивчають логіку польового циклу. 

Водночас інерція їхніх систем залишається глибокою.

Серед західних союзників найглибше в юридичну реформу системи оборонних закупівель просунулися Сполучені Штати. Протягом останнього десятиліття міністерство оборони США розробило низку альтернатив до надзвичайно повільної системи затвердження нових озброєнь JCIDS (Об’єднана система інтеграції та розробки спроможностей), яка була створена в мирний час і орієнтована на відповідність процедурі, а не на швидке реагування. У реаліях сучасної війни вона дедалі більше втрачає функціональність.

Щоб обійти ці обмеження, було запроваджено три ключові інструменти:

• OTA (Other Transaction Authority) – правовий механізм, що дозволяє укладати нетипові угоди з приватними постачальниками поза межами класичних тендерних процедур. Особливо ефективний у залученні стартапів та інноваційних компаній.
• MTA (Middle Tier of Acquisition) – проміжна категорія закупівель, що дозволяє розпочати розгортання або випробування систем без проходження повного формального циклу JCIDS. Вона забезпечує більшу гнучкість у ситуаціях невизначеності.
• Rapid Capabilities Offices – офіси швидкого реагування у структурах окремих родів військ, які мають повноваження запускати критично важливі проєкти без багаторівневого узгодження з Вашингтоном.

Попри наявність цих інструментів, прогрес поки що обмежений. Більшість прискорених програм стикаються із затримками, браком персоналу та проблемами інтеграції в бюджетний процес. Колишній заступник міністра оборони США Вільям Грінволт, виступаючи в Конгресі, назвав чинну систему "реліквією холодної війни, оптимізованою для мирної неефективності".

Снаряди калібру 155 мм після виробничого процесу на заводі боєприпасів у Пенсільванії, США, фото: gettyimages

На цьому тлі з’явилися дві нові ініціативи – SPEED (Securing Procurement of Essential Equipment at Defense-speed) і FORGED (Fostering Operational Rapid Growth and Experimental Deployment), які пропонується закріпити в оборонному бюджеті США.

SPEED передбачає створення постійної процедури швидкого закупівельного циклу, яку можна буде застосовувати і в мирний час. Ініціатива передбачає передачу повноважень польовим командуванням, зокрема в Індо-Тихоокеанському регіоні, щоб ті могли автономно закуповувати обладнання для локальних операцій. Водночас вона дозволяє приймати на озброєння техніку, яка ще не пройшла повну сертифікацію, але вже показала ефективність у бойових умовах.

Ініціатива FORGED орієнтована на масштабування перевірених бойовими діями  прототипів. Вона створює юридичні механізми для серійного фінансування інновацій, які вже пройшли випробування – зокрема в Україні. У цьому сенсі FORGED визнає українське поле бою як джерело інноваційної валідації, що заслуговує на перехід до виробництва.

Це спроба перетворити виняток на норму. Якщо раніше спрощені процедури застосовувалися лише епізодично, тепер ідеться про інтеграцію українського темпу в саму структуру американського законодавства про оборонні закупівлі. США можуть стати першою країною, яка формально закріпить уроки війни в Україні як новий стандарт швидкого постачання.

Сполучене Королівство також модернізує систему постачань під впливом нового українського досвіду і власних хронічних проблем. Найяскравішими прикладами невдач є програми бронетехніки Ajax і Warrior CSP, які зазнали багаторічних затримок. У випадку Ajax проєкт затримався на понад десять років, і серійне постачання досі не розпочато через технічні проблеми. Модернізація машин Warrior також вийшла за межі початкових строків і бюджетів.

Warrior 2, фото: warthunder

Уряд Британії запустив кілька тактичних реформ. Перший напрям – цифрові контракти в ІТ-сфері, логістиці та постачанні тактичного обладнання. Це має скоротити час на ухвалення рішень і підвищити прозорість. Другий напрям – модульне прототипування: окремі компоненти тестуються і поступово інтегруються, що дозволяє використовувати часткові рішення до завершення повного циклу розробки.

Крім того, в пілотному режимі випробовується гнучке контрактування, подібне до американського OTA. Невеликі компанії та стартапи отримують можливість брати участь у закупівлях без проходження повного циклу сертифікації. Поки що такі практики обмежені переважно сферами дронів та програмного забезпечення з елементами ШІ.

Важливо, що в офіційних стратегічних документах дедалі частіше згадується Україна як приклад моделі "польової валідації через ітерації". Це означає, що озброєння тестується у бойових умовах і вдосконалюється за результатами зворотного зв’язку, а не проходить роками лабораторних перевірок перед введенням в експлуатацію. Такий підхід раніше вважався у Великій Британії надто ризикованим.

Франція зберігає централізовану модель постачань, яка гарантує якість, але стримує швидке експериментування. У порівнянні зі США та Великою Британією, Франція відстає у залученні нетрадиційних постачальників і повільно переходить до адаптивного тестування поза контрольованими умовами. Деякі зміни розпочато – зокрема збільшено обсяг закупівель прототипів і розширено практику "пісочниць" – але загалом система залишається обережною. Французькі посадовці уважно спостерігають за українськими процесами, проте впровадження іноземного досвіду поки що обмежене.

Німеччина демонструє парадокс: обсяги фінансування на масштабне переозброєння суттєво зросли, однак інституційна структура залишається малорухомою. Після заяви канцлера про Zeitenwende (переломний момент) було створено фонд у 100 мільярдів євро, однак внутрішня бюрократія не зазнала адекватного оновлення. Хоча Німеччина прискорила деякі закупівлі в окремих категоріях, загалом вона й надалі спирається на процедури, де пріоритет надається ціновій стабільності та зниженню ризиків, а не швидкості. Заклики до нової філософії закупівель здебільшого залишаються риторичними.

Від ефективної імпровізації – до ефективних інституцій, або що маємо зробити разом з союзниками

Нагадаємо про дилему, яку сформулював The Economist у 2022-му: зростання оборонних бюджетів або прискорить прогрес, або посилить неефективність. Залежить від того, чи зможуть системи постачання досить швидко адаптуватися до нових обсягів фінансування. Ніде ця напруга не проявилася так виразно, як в Україні. Вона довела, що швидкість можлива. Але чи вдасться перетворити цю швидкість на сталу систему – здатну до масштабування і привабливу для інвесторів – залишається відкритим питанням.

Нинішня модель України ефективна для оперативного розгортання нових спроможностей. Проте їй бракує інституційної основи для стратегічного масштабу – таких елементів, як довгострокове планування, захист інтелектуальної власності, типові контракти, експортна сертифікація, угоди про спільне виробництво. Максимальне спрощення процедур було корисним для запуску постачань у війська на тлі початкового хаосу повномасштабної війни. Але тепер ці інституційні прогалини обмежують здатність України інтегруватися в глобальні виробничі ланцюги та брати участь у довгострокових циклах міжнародного співфінансування в оборонному секторі.

Коли союзники навчаються в України, як пришвидшити власні процеси, вони дедалі частіше адаптують здобуті знання у власних національних рамках. Американські, німецькі й британські уряди та компанії вже починають вбудовувати ідеї, перевірені на українському фронті, у свої виробничі програми. Однак не обов’язково при цьому вони залучають українських виробників. Україна, таким чином, стає фронтиром інновацій, але ризикує так і не стати виробничою базою.

фото: gettyimages

Як подолати цю суперечність? Як скласти інші головоломки: у нас є унікальний досвід, але немає достатніх коштів; у союзників є прагнення імплементувати наш досвід, але є європейська бюрократія.

Іншими словами, нам слід рухатись з нашими союзниками в одному напрямку, не будучи членами Євросоюзу та НАТО, натомість маючи статус воюючої країни. Виникає, так би мовити, триєдине завдання – для України, для країн Заходу та наша спільна робота. 

Якщо брати українську частину цієї роботи, нам необхідно знайти відповідь на головне запитання: як перетворити швидкість імпровізації на інституційну швидкість. Це має означати запровадження постійних процедур пришвидшених закупівель із чіткими критеріями їх застосування, створення бюджетів "розумного ризику" для фінансування прототипів до укладення контрактів, а також закріплення прозорих і зрозумілих для союзників правил поводження з інтелектуальною власністю у сфері оборони – таких, що сприятимуть спільному володінню розробками та створенню технологій подвійного призначення.

Що мають зробити наші партнери? Коротко підсумовуючи вже сказане сьогодні, забезпечити зовнішню адаптацію та відкритість.

Визнати українські бойові випробування як офіційний стандарт валідації. Інтегрувати українських виробників у власні оборонні ланцюги — не просто запозичувати ідеї, а створювати консорціуми. Надати доступ до механізмів фінансування інновацій (приміром, вже згадуваний механізм FORGED тощо) — Україна мала б стати не лише бенефіціаром допомоги, а й учасником інноваційних програм. Також потрібне спрощення процедур спільної розробки — менше бар’єрів, більше шаблонів IP-договорів, fast-track ліцензування. Потрібна передача повноважень на тактичному рівні — дозвіл польовим структурам закуповувати або тестувати українські рішення.

Нарешті, якщо говорити про спільні зусилля, ідеально було б створити єдиний майданчик (фізичний або цифровий) для прискореної валідації технологій, узгодження інтелектуальних прав, координації виробництва та модернізації, прозорого допуску до донорських фондів - не через бюрократію, а через спільний відбір, спільне ліцензування з урахуванням воєнного досвіду. Можливо, прототипом цієї структури стане Офіс оборонних інновацій Європейського Союзу (EU Defence Innovation Office), який офіційно розпочав свою роботу в Києві у вересні 2024 року. Можливо, це буде інша структура. Головне – рухатись вперед. В цьому ми обопільно зацікавлені разом з нашими союзниками.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації, та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.