Експосол Польщі в Україні Ціхоцький: Варшава має думати про проміжний статус між війною і миром

Ситуація простішою не стає: була російська агресивна атака на Польщу, і водночас була значно кривавіша російська атака на Україну. Це було свідченням пошуків формату миру від Путіна: він готовий наполягати на силових сценаріях. Колективний Захід намагається напрацювати рішучу нарешті відповідь на путінську агресію, а Польща є членом ЄС.

Ми не знаємо, наскільки високим буде рівень російської ескалації, але демонстративний рівень ми вже побачили – шантаж, спроба застрашувати ЄС. Чому Москва могла піти на подібний крок?

Ще занадто рано стверджувати, що це була агресія чи яким чином БПЛА зайшли в повітряний простір Польщі, чи вони були запрограмовані на деякі цілі на території Польщі. Наслідки такого висновку будуть інші, ніж якщо ці БПЛА були запрограмовані на цілі в Україні, але зайшли тимчасово в наш простір. Ще інші – і це було б дуже погано – наслідки політичні були б, якби з’ясувалося, що ці БПЛА опинилися в повітряному просторі Польщі з приводу роботи РЕБів України чи Білорусі.

Поки що Дональд Туск сказав про 19, деякі джерела кажуть про 23 БПЛА - це багато. Ми побачили швидку реакцію не тільки польських повітряних сил, а й союзних. У повітрі працювали F-35 Нідерландів. Декілька БПЛА були нейтралізовані нашою оборонною системою НАТО. І дуже добре, що механізм спрацював союзний, натівський, а не тільки польський. Ні жертв, ні поранених немає, але зрозуміло, що наступного разу в нас може бути менше щастя й такі жертви можуть бути.

 Поки що бачимо консолідовану позицію польського політичного істеблішменту. Не є секретом для українських глядачів, що в Польщі дуже конфліктна ситуація між президентом і ліберальним урядом і консервативною опозицією. Але цей інцидент підштовхує до консолідації та співпраці. І це дуже добре.

Розкол між польськими елітами дійсно не є новиною. У ситуації зовнішньої загрози всі мають об’єднуватися. Також не надто простими є польсько-українські відносини, та їх удалося поставити на цивілізовані рейки.

Президент Навроцький був у Білому домі, мав розмову з Дональдом Трампом. Але зараз не йдеться про Україну й Польщу - мова про безпеку Центральної Європи, тому що ультиматум Росії охоплював демілітаризацію і виведення НАТО до старих кордонів. Зрозуміло, що росіяни лишилися при цій своїй мрії.

Так. І подивимося, які висновки, які емоції в польському суспільстві, в міжнародному суспільстві, в НАТО здобудуть зараз перевагу. Бо стовідсотково будуть такі, хто скаже: ох, ми перед загрозою Третьої світової війни, давайте домовлятися, закінчувати цю війну на будь-яких умовах - навіщо ми провокували Росію? І буде така позиція, яка, сподіваюся, переможе, - що треба збільшити зусилля щодо підтримки України, щодо санкційного тиску на Росію і що це єдиний шлях до тривалого справедливого миру.

Я сподіваюся, що в Польщі зараз згадали про складні умови й обставини польсько-українських відносин, що суспільство Польщі зараз повернеться до стану з 2022 року й буде підтримувати рішення уряду щодо надання Україні допомоги. Для нас найдешевший і найбільш ефективний шлях підвищити рівень своєї безпеки – це надати Україні стільки обладнання й допомоги, щоб до нас не долітали ніякі російські дрони, і збільшити санкційний тиск на Росію.

Але теж нам треба подумати, і про це багато коментаторів у польських ЗМІ кажуть: треба в четвертому році повномасштабної війни прийняти в кінці кінців рішення щодо оснащення польських збройних сил відповідними системами. 

Треба подумати про якийсь проміжний статус між статусом миру, який у нас зараз формально, і статусом війни – якийсь "сірий" статус, який дозволить збройним силам працювати на приватних ділянках, з використанням цивільної інфраструктури. 

Зранку було перекрито польські аеропорти, цивільні літаки не літали, ця процедура ефективно спрацювала. Але я впевнений, що це перша така ситуація, не остання, що через 2-4 доби можемо опинитися в ситуації, коли не 23, а вже 50 БПЛА до нас залітає.

17 вересня 1939 року совєтські війська почали асистувати Гітлеру та вторглися на територію Польщі - у радянській історіографії це отримало назву "золотого вересня".

Я обережно ставлюся до такої символіки. Пам’ятаю, коли працював в Україні, кожного 12 червня, 24 серпня, ще якоїсь річниці ми очікували чогось страшенного – і не ставалося. Я не думаю, що росіяни будуть зосереджені на річницях, тут справа в тому, коли їхні інженери зможуть запрограмувати 500-600-700 БПЛА. Бо це триває. Виробництво цих БПЛА не таке складне, але кожен має свою індивідуальну програму траєкторії польоту. Це буде вирішальним.

Нам у Польщі треба зрозуміти, що це може повторюватися, що можуть бути жертви й матеріальні втрати. Що не треба панікувати, не треба йти на якісь надмірні кроки, але треба й цивільному населенню розуміти, як діяти. Треба робити висновки багато кому – будівельникам щодо укрить, нашим айтішникам. Сьогодні в коментарях багато було щодо інструментів на руках у громадян України: у них у застосунках є карта укрить, єТривога – є ця комунікація. У нас цього немає.

Треба навчатися, треба користатися вашим досвідом, і не тільки теоретично. Запроваджувати лекції про досвід з України, треба більш тісно нам співпрацювати, в Україні мають працювати наші офіцери зв’язку не тільки при Посольстві, але й у вашому Генштабі, в оперативних штабах, як це відбувається у військових інших держав. І мінімізувати ризик утрат в майбутньому.

Потреба цього була очевидною. На превеликий жаль, не вдалося інституювати цю потребу – створення польсько-українського координаційного органу з певними повноваженнями, щоб консультації відбувалися в робочому режимі з метою вирішення найнагальніших питань.

Треба, звісно, перебрати український досвід, але формула польської оборони – не тільки у відлові дронів, які свідомо чи несвідомо летітимуть на Польщу. Формула Бена Годжеса, колишнього командувача американського контингенту в Європі доволі проста: якщо ми полюватимемо лише за стрілами, а не будемо вбивати лучників, ми далеко не заїдемо. Відповідно, має бути консолідована позиція всіх членів євроатлантичної спільноти. Це означає, що в разі переведення акту агресії в акт нападу має бути відповідь.

Але є Дональд Трамп і його бачення.

Так, теоретично було б ідеально, якби була єдність і якийсь автоматизм. Але ми розуміємо, що ідеального стану не буде, що для деяких союзників важливіше не йти на безпосередній конфлікт із Росією, навіть жертвою деяких східних членів НАТО. Ми маємо бути готові діяти політично – навіть проти наших союзників, бо національна безпека для поляків важливіша за будь-які угоди й союзи. Але ідеально було б, щоб була єдність. Я не думаю, що викликом для цієї консолідованої відповіді №1 є президент Дональд Трамп, він рухається іноді інстинктивно, інтуїтивно, він робить, можливо, помилки – як саміт в Анкориджі з Путіним. Але потім він їх виправляє.

Але ситуація дуже складна. Я нагадаю, що президент Дональд Трамп має перед собою таку ситуацію, що один союзник США – Ізраїль ударив ракетами по території іншого союзника США – державі Катар, щоб убити там представників ХАМАС. Тиск на Ізраїль іде дуже складний. Я нагадую, що Україна втратила у 2014 році деякі свої території, юридично на території України опинилися війська РФ, але формально Україна не пішла на статус війни з Росією: була Антитерористична операція, потім була Операція Об’єднаних сил. Війна формально почалася тільки 24 лютого 2022 року – з юридичної точки зору.

Тобто нам треба шукати якісь розумні статуси, з якими погодиться максимальна кількість союзників у нас з Україною. Є великий спільний інтерес, але є деякі різні інтереси. Зрозуміло, що в України є зацікавленість, щоб інтернаціоналізувати цей конфлікт, щоб якнайближче притягнути партнерів до цього конфлікту. Тут наші інтереси різні.

 Ми не зацікавлені бути формально й практично в безпосередньому конфлікті з Росією. Але ми до цього не змушені. Що нам треба робити – надати максимальну допомогу Україні та максимально тиснути на Росію.

Можливо, треба думати про якісь інструменти впливу на свідомість російського суспільства, щоб росіяни відчули, що такі інциденти мають наслідки. І тут треба, крім уже згаданих економічних інструментів санкцій, подумати про якість інструменти у сфері ІТ, софтпауеру нижче цього порогу війни. І добре, що нас підштовхує до цього інцидент, у якому поки що ніхто не загинув на території Польщі, без великих утрат. Це така дешева лекція, але може бути гірше, якщо не будемо зараз діяти, то потім може бути набагато дорожче.

Ви згадали про польську й українську позиції, але ще є Росія. Її ультиматум стосувався не лише України та її членства в НАТО – він стосувався Центральної Європи: Польщі, Румунії, Угорщини, Литви, Латвії, Естонії, які долучилися до Альянсу. Агресивнішою стала риторика щодо Фінляндії. Враховуючи кількість солдатів, яку Путін кинув на війну, зрозуміло, що налаштований він серйозно.

Як нам вибудовувати наш спільний захист – оборону українського неба, польського неба і синхронізацію зусиль? Це можливо на теперішньому юридичному рівні?

Це вже відбувається. Як кажуть у наших ЗМІ, інформація про те, що російські БПЛА можуть вторгнутись у наш повітряний простір, надійшла до нас з України. До того, коли ми побачили на своїх радарах ці об’єкти, вже до нас надійшла інформація з українського боку. Тобто деякі механізми вже відпрацьовані, і це дуже добре.

Далі про синхронізацію треба думати, але обережно, бо є межа, яку ми поки що не готові проходити, – межа безпосереднього конфлікту. Я з вами згоден, це не є російсько-українська війна – це є російська війна проти системи міжнародних відносин, проти системи міжнародної безпеки, яка була створена внаслідок закінчення Холодної війни не на користь Росії.

 Потім ще поширився Європейський Союз, поширилося НАТО, Росія опинилась на периферіях, на яких вона не зацікавлена бути, вона намагається повернутися до центру в міжнародних відносинах і робить це шляхом злочинної агресії, повномасштабної війни. 

Зараз нам треба робити все, щоб перемогла на Заході думка про те, що Росію поступки не зупинять. Якщо ми дамо діяти політикам, які будуть указувати, що Україна неважлива, Польща неважлива, держави Балтії неважливі, давайте домовлятися з Росією, то Росія не зупиниться. Треба її зупиняти санкціями й треба переконати Росію на фронті, на "нулі" на сході та на півдні України, що воєнними інструментами вона своєї цілі не досягне. Мені здається, що ми наближаємося до цього моменту. Росія після цих здобутків 2022 року змогла зайняти 1% території України, вона втрачає тисячі й тисячі військових і поки що не контролює Покровськ і інші точки на сході України. Росія навіть не спроможна сприйняти такий тягар. Із Афганістану вона пішла після втрати 20 тисяч військових. В Україні вона втратила вже більше двохсот тисяч, якщо не помиляюсь.

Це безповоротні втрати (з пораненими - близько мільйона).

Ніяка держава не спроможна безкінечно таку війну продовжувати. Через пару тижнів чи місяців ми будемо в ситуації, коли російська агресія проти України триватиме стільки, скільки Велика Вітчизняна війна в 1940-х. Треба набратися терпеливості, переосмислити деякі речі. Прикро казати, але й у Польщі стало непопулярним підтримувати Україну, модними стали такі коментарі, що "це не наша війна".

Польський сейм сьогодні буде голосувати за продовження статусу воєнних біженців. У цьому законі президент Навроцький заветував продовження фінансування Starlink. Мені здається, що сьогодні в Польщі вже інша суспільна ситуація, думаю, в Польщі зараз є розуміння, що шляхом фінансування Starlink, допомоги біженцям, шляхом соціальної стабілізації хоча б західної України, шляхом надання відповідної кількості боєприпасів, військової техніки наша ситуація йде в кращу сторону, що підтримка України - це на нашу користь, що це не благодійні політичні жести - це найдешевший, найпростіший спосіб захисту Польщі.

Це фундаментально важливо. Але є інші голоси, які, зокрема, почнуть повторювати кремлівський наратив про те, що Польща може бути загрожена через підтримку України, і намагатимуться розхитувати внутрішню польську ситуацію криками "Вся військова допомога має залишатися в Польщі!", "Ми повинні боронити себе, а не Україну!". Цього я боюся. І можуть знайтися інтелектуально не обтяжені середовища, які піддаватимуться цій російській маніпуляції. Наскільки це серйозна загроза?

Україна, Польща, західні держави – це демократії. У нас свобода слова, є право на різні думки. Але нам треба розуміти, що після атаки БПЛА піде й уже триває психологічна атака, в соцмережах - кампанія дезінформації, психологічного тиску. І треба робити все, щоби громадяни, які сплачують податки, які в кінці кінців можуть бути мобілізовані, розуміли: якщо ми повернемося плечами до України, то ми не будемо безпечніші. Ми бачили це в 1938-му, в 1939-му: якщо ми повернулися плечами до Чехословаччини, то Гітлера це не затримало. Тому треба реагувати. Але так, будуть різні думки. Запроваджувати цензуру – я не думаю, що це можливо й що це буде сприйнято громадянами Польщі.

У Польщі зараз ліберальна пані міністр освіти, вона ставить питання, чи дітям вивчати Міцкевича, Словацького. Тут треба виховувати патріотів, готових до мобілізації, які розуміють: якщо держава під загрозою, то ми стаємо на її захист. Ці проблеми ми бачимо теж в Україні: є нація козаків, а є нація ухилянтів. І ми теж із цим матимемо справу, тут не  треба критикувати ухилянтів українських, а думати, скільки польських ухилянтів буде. Нам треба робити висновки щодо освіти.

Була така думка за попереднього уряду – будувати центральний комунікаційний порт. Це був би і аеропорт, і величезний залізничний хаб, який мав би і воєнне значення для мобільності військ. Уряд Дональда Туска поставив спочатку цей проєкт під питання. Зараз, мені здається, у польському суспільстві переможе думка, що безпека безкоштовною не може бути. Тому ми маємо знаходити фінансові кошти для інвестицій у нашу інфраструктуру, думаю, по-інакшому будемо будувати зараз наші хати, наші міста, дороги, автобани, треба робити висновки скрізь щодо функціонування життя держави й суспільства, і чим швидше, тим краще.