НАТО на межі кризи

Саміт НАТО у Гаазі, що має відбутися наприкінці червня, ризикує стати символом кінця стратегічного лідерства Альянсу. Організація, яка ще донедавна вважалася гарантом безпеки країн, що сповідують демократичні цінності, все більше перетворюється на безвольну бюрократичну структуру, яка уникає згадок про війну в Європі, називає Росію "загрозою", а не ворогом, і боїться роздратувати Трампа незручними запитаннями. Зайве акцентувати, що останнє під час  широкомасштабної війни в Європі виглядає абсолютно неадекватним. Відмова від згадування України (в тому числі, з точки зору перспектив вступу до НАТО) та Росії (як екзистенційного ворога для Європи) у підсумковій декларації саміту, зведення всього порядку денного до обговорення майбутніх оборонних витрат, і фактичне уникнення геополітичної відповідальності – це не просто дипломатичне  маневрування. Це - демонстрація концептуального занепаду.

Підготовка до саміту НАТО, що відбудеться в Гаазі, Нідерланди,фото: gettyimages

Вечеря з королем як головна подія, або Стратегічне ігнорування реальності

Формат саміту в Гаазі – короткий, беззмістовний текст комюніке, відсутність серйозних рішень з протидії війни Росії проти України, жодного слова про загрозу з боку Китаю та “осі зла”, а також обнулення прогресу України на шляху до членства в Альянсі може стати втіленням того, що можна назвати стратегічним ігноруванням. У той час як Росія перетворила континент на зону бойових дій, а Китай продовжує грати роль головного військово-технічного хабу для російського ВПК, НАТО вибудовує свою позицію довкола дивної (і, як на мене, неадекватної) мети - уникнути гніву Дональда Трампа. Очевидно, що Альянс став заручником внутрішньоамериканської політики. Саміт звужено до одного робочого засідання (щодо підвищення витрат на оборону), а головна подія – вечеря з королем Нідерландів. Стратегічні питання безпеки континенту, загроза прямої війни з Росією, роль України - все це вилучено з порядку денного, аби не створювати незручностей для Вашингтону.

Король Нідерландів Віллем-Олександр, фото: gettyimages

Те, що колективна безпека Європи сьогодні фактично тримається на стійкості Сил оборони України та героїзмі українського народу, в Альянсі вважають недостатньо вагомим, щоби згадати це бодай у декларації. Це вже не просто стратегічна помилка - це добровільне визнання імпотенції перед російським агресором і політичним опортунізмом нинішньої адміністрації США.

Якщо згадати, навіщо НАТО створювалося у 1949 році - для стримування СРСР (тобто, агресора, який відкрито декларував мету зі знищення “загниваючого Заходу”) та захисту європейських демократій, - то уникнення прямого визнання РФ ворогом та мовчання про роль України для євроатлантичної безпеки є не чим іншим як стратегічною деградацією Альянсу. Бажання не дратувати Трампа несподівано перетворилося на визначальний фактор у формуванні безпекової політики країн НАТО. Але в реальному сценарії війни - наприклад, у разі удару російських військ по країнах Балтії - відсутність чітких, заздалегідь ухвалених планів дій обернеться катастрофою. Альянс не готовий діяти - і в цьому полягає його найбільша загроза.

Альтернатива існує: Сили оборони Європи

Водночас нинішня ситуація створює вікно можливостей для нового стратегічного вектору розвитку Європи в рамках формування самодостатнього європейського компоненту в межах або на основі НАТО. Причому Україна явно має всі можливості стати авангардом цієї трансформації.

Цей компонент може мати такі риси:

• політичну автономність у прийнятті рішень на європейському театрі воєнних дій;

• інституційне ядро у вигляді об’єднаних сил оборони Європи, які матимуть власні командні структури, логістику та системи стримування агресора;

• фінансову відповідальність, закріплену у зобов’язаннях витрачати щонайменше 5% ВВП на оборону, включно з розробкою власних ракетних та ПРО-систем;

• інтеграцію України як повноправного учасника формування нової безпекової архітектури.

При цьому, вірогідно, сучасна геополітична конфігурація потребує трансформації НАТО в структуру з двома стратегічними дивізіонами. 

Один з них - Європейський дивізіон, відповідальний за європейський та євразійський театри. Інший - Американський, з фокусом на Атлантику, Арктику та Індо-Тихоокеанський регіон.

Дивізіони можуть діяти автономно, коли йтиметься про  генерацію сил, оперативне планування та реагування. Але при цьому зберігатиметься єдиний центр у Брюсселі. НАТО, таким чином, залишатиметься координаційною інфраструктурою, однак функціональні центри ваги змістяться, і це буде відповідати реальному розвитку ситуації. Тобто, значною мірою це будуть автономні структури,  максимально “заточені”на потреби свого регіону, однак у разі нападу на Європу вона має знати, що США активно втрутяться на захист континенту, і навпаки. При цьому Європа має бути спроможною самостійно відповідати на воєнні виклики, не відчуваючи постійної залежності від несподіваних поворотів політики США.

Солдати сухопутних військ Франції висаджуються з баржі в рамках навчань "POLARIS 25", фото: gettyimages

Коли говорити про європейський “дивізіон” Альянсу, який, зі зрозумілих причин, нам ближче, - яким він може бути? Насамперед ця складова має розбудовуватися як самодостатні Сили оборони Європи, відповідальні за нейтралізацію воєнних загроз та стримування агресивних намірів Росії. Що тут є важливим? Уже знайомі нам підходи: суттєве збільшення європейських оборонних витрат; оборонно-промислова кооперація в рамках європейського оборонного сектора, включно з повною інтеграцією України в указані ініціативи; закріплення фінансових зобов’язань європейських країн для підтримки вказаних проєктів (ті самі 5% ВВП на оборону). І ключове - розвиток стратегічних сил стримування як одного з елементів сил оборони Європи).

Якими мають бути європейські стратегічні сили стримування

Ключові компоненти цих сил зрозумілі - це, так би мовити, тріада євробезпеки.  Насамперед -  ракетні сили далекого радіусу дії. Ракетні спроможності далекого ураження (deep-strike capabilities), що їх мають розробити європейські країни разом з Україною, включатимуть:

• Крилаті та балістичні ракети, здатні завдавати ударів углиб території Росії (для гарантованого знищення ключових елементів військової інфраструктури РФ, принаймні в європейській частині РФ).

• Інтеграцію з існуючими оборонними засобами НАТО та ЄС (а також України) для забезпечення ефективності операцій.

• Розвиток автономних (тобто незалежних від США) систем стратегічної та оперативної розвідки та цілевказання.

Система ППО Patriot, установлена на військовій базі в Польщі, фото: gettyimages

Друга складова тріади - ефективна, багатошарова система протиракетної/протиповітряної оборони включатиме: 

• Багаторівневу архітектуру ПРО з протиракетами-перехоплювачами різної дальності та функціоналу.

• Захист від балістичних ракет середнього радіусу дії (5500 км). Для цього потрібна розробка європейських комплексів (можливо, з залученням компаній США та Ізраїлю, а також України), які мали б тактико-технічні характеристики, подібні до американських систем THAAD, Aegis або ізраїльського комплексу ПРО Arrow. Їхня особливість - позаатмосферне знищення балістичних ракет на початковому етапі польоту, що повністю нейтралізує загрозу з боку балістичних ракет середньої дальності (в тому числі так званого “Орешника”, включно з падінням уламків).

• Комплексну систему ППО для протидії далекобійним ударним дронам (включно з щільною радарною системою для гарантованого виявлення будь-яких повітряних цілей).

Третій елемент тріади - європейські ядерні сили стримування мають передбачити: 

• Розширення європейських ядерних спроможностей для забезпечення стратегічного паритету з РФ.

• Можливу участь України в розбудові європейських механізмів ядерного стримування, враховуючи її науково-технічний потенціал у цій сфері.

• Розробку механізмів управління та контролю системи ядерного стримування в межах європейських оборонних структур.

Що Європі необхідно для створення Сил оборони Європи та де тут Україна

Загалом потрібні ті самі очевидні кроки, про які вже говорилось і які, зрозуміло, не є простими. Насамперед європейські країни мають підвищити оборонні витрати мінімум до 5% ВВП, що дозволить розробити та розгорнути новітні оборонні технології, забезпечити розвиток інтегрованого європейського ОПК та гарантувати стійке фінансування довгострокових безпекових зобов’язань.

Причому важливим аспектом цієї стратегії є максимальне залучення України, що передбачатиме:

• Спільні дослідження та розробки: співпрацю у сферах ракетних технологій, ПРО, перспективних авіаційних комплексів, роботизованих систем, штучного інтелекту.

• Інтеграцію українського ОПК: використання досвіду України у виробництві передових систем озброєння, випробуваних у війні проти РФ, а також перспективних розробок, включно з балістичними ракетами, безпілотними/роботизованими системами тощо.

• Безпечні ланцюги постачання: зменшення залежності від сторонніх постачальників шляхом розвитку внутрішньоєвропейських виробничих потужностей.

  Таким чином, в умовах стратегічної кризи НАТО Європа має брати на себе відповідальність за власну безпеку та оборону, ухваливши рішення в напрямку забезпечення стратегічної автономності європейської безпекової архітектури через створення сил оборони Європи. 

фото: gettyimages

Чи діє Європа в цьому напрямі? Так, діє. У березні буквально з розривом у два тижні Євросоюзом були презентовані два концептуальні документи – ініціатива ReArm Europe (пізніше перейменована в Readiness 2030) та стратегія Joint White Paper for European Defence – Readiness 2030. Перша передбачає зміни в механізмах фінансування та мобілізацію до €800 млрд інвестицій у сферу оборони, друга визначає ключові напрями для зміцнення європейської оборони, саме ті, про які ми сьогодні говорили.  

Але все це продовжує звучати досить декларативно без наповнення конкретним змістом. А до змісту мало б значною, якщо не вирішальною мірою докластись саме НАТО. Чудово, якщо в європейську оборону будуть інвестовані ті самі 800 млрд євро, але де бачення, куди саме і як вони мають бути інвестовані, якими будуть ці самі Сили оборони Європи? Чудово, якщо кількість бригад буде збільшено з 80 до 130, як це сьогодні обговорюється, але наскільки це рух уперед, якщо НАТО замість того, щоб під час саміту формувати грунтовну концепцію оборони та в дискусіях обговорювати її, фокусується на вечері з королем?

Стабільний мир та безпеку на континенті, стримування агресивної Росії може забезпечити лише сама Європа, включно з Україною. Сьогодні вже очевидно, що для цього потрібна стратегічна автономність від США (в тому числі у сфері ядерного стримування) та паритетна (нарівні з США) участь у євроатлантичній системі безпеки. І виведення НАТО з концептуальної кризи за умов тривалої глобальної турбулентності – один із потрібних кроків у цьому напрямі. Сила НАТО має вимірюватися не рівнем задоволеності президента Трампа чи кількістю сторінок у деклараціях. Вона визначатиметься здатністю Європи самостійно захистити себе. І саме Україна може стати авангардом цієї нової оборонної архітектури Європи.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.