Яку зброю США продаватимуть Європі та що з того Україні

Зброя завжди була важливим фактором у відносинах США з Європою. Однак в різні періоди новітньої історії це відбувалось дуже по-різному.  Згадаємо, як саме  і що може дати кожен період для сьогоднішнього розуміння ситуації

Як це було в 1990-2000 роки і чому буде інакше

Після закінчення холодної війни, у 1990-ті роки та на початку 2000-х років,  переозброєння за пільгові американські кредити стало одним із чинників розширення НАТО. Розширення НАТО на схід супроводжувалося реформами політичних і економічних систем країн Східної Європи, понівечених десятиліттями радянського домінування. Відповідно, потрібне було переозброєння, що ставало окрім підвищення обороноздатності важливим фактором економічного й технологічного розвитку нових членів Альянсу. 

За який кошт це відбувалось?  Ключову роль відігравали пільгові кредити США, що дозволяли американським оборонним компаніям здійснювати постачання коштовних систем озброєнь із залученням масштабних офсетних програм, коли європейці мали вкладати кошти в локалізоване виробництво американської зброї.

Найбільш показовим є польський кейс початку 2000-х років. У 2002–2003 роках для закупівлі F-16 Польща отримала пільгову позику обсягом до 3,8 млрд доларів строком на 15 років із відтермінуванням основних виплат і зосередженням у перші роки лише на обслуговуванні відсотків. Контракт передбачав масштабний офсетний пакет, обсягом більшим за вартість самого контракту, у вигляді інвестицій у польську економіку та локалізацію виробництва.

Винищувачі F-16 пролітають над авіабазою Кшесіни в Познані 9 листопада 2006 року, фото: gettyimages

Переозброєння за цією схемою ставало початком тривалого циклу індустріальної, логістичної та політичної взаємопов’язаності США з новими членами НАТО. Міркування щодо безпосередніх воєнних загроз були другорядними. Насправді ніхто ні з ким не збирався воювати. Країни, залучені до переозброєння, були зацікавлені передусім у політичних і економічних реформах та технологічному розвитку. 

Сьогодні, як ми розуміємо, ситуація принципово інша. Воєнні загрози для Європи та США стали реальними. Відповідно, природа американського інтересу до європейських озброєнь змінилася. Інтерес не став меншим. Він просто став іншим - більше не пов’язаним із розширенням НАТО.

Запобіжники проти скорочення американської військової присутності в Європі 

Асигнування США на національну оборону (National Defense Authorization Act, NDAA) на 2026 фінансовий рік виявилися навіть більшими за запит Пентагону: компромісний законопроєкт додає близько 8 млрд доларів до верхньої межі. В масштабі майже 1 трлн доларів це менше одного відсотка, однак корекція, як бачимо, в бік збільшення, а не зменшення, що по-своєму цікаво. 

За ключовими статтями NDAA-2026 близько 26 млрд доларів спрямовується на кораблебудування, 38 млрд — на авіаційні програми, близько 4 млрд — на наземні платформи та понад 25 млрд — на боєприпаси. 

Фокус, таким чином, зсувається на масові категорії озброєнь, які можна швидко масштабувати у разі тривалої війни: боєприпаси, ракети різних класів, системи ППО та пов’язані з ними виробничі ланцюги. Така логіка безпосередньо відображає уроки російсько-української війни, де вирішальним чинником стала не кількість "вітринних" платформ, а здатність підтримувати інтенсивність бойових дій.

Водночас у NDAA проявляється певна стриманість щодо дорогих престижних платформ. 

фото: sullivan.senate.gov

Показовим прикладом є F-35. У бюджетному запиті на 2026 рік адміністрація пропонує скорочення кількості літаків порівняно з попереднім циклом, тоді як Конгрес, навпаки, намагається підвищити цей показник. Така розбіжність відображає напруження між бюджетною логікою Пентагону та інтересами оборонної промисловості, для якої стабільний темп виробництва F-35 є критичним з погляду виробничих циклів і ланцюгів постачання. У цій ситуації експорт і союзницькі закупівлі стають природним способом компенсації. Історично подібна модель вже працювала для F-16, коли зовнішній попит підтримував виробництво на тлі обмежень внутрішніх закупівель.

Далі бачимо, що Закон асигнувань на 2026 рік приділяє Європі значну увагу як стратегічному театру. При цьому варто акцентувати на тому, що закладено процедурні запобіжники проти різкого скорочення американської військової присутності. Для зниження чисельності військ у зоні відповідальності Європейського командування США нижче 76 тисяч Пентагон має отримати спеціальне погодження Конгресу. Обмежується також повернення країнам,  що приймають, земельних ділянок і об’єктів, що перебувають під контролем EUCOM, а зміна статусу або ліквідація посади головнокомандувача сил США в Європі так само потребувала б окремого погодження законодавчої влади. Це означає, що навіть за змін політичної риторики Європа залишається "зашитою" в американську оборонну політику на рівні закону.

    Для України важливим є і те, що NDAA зберігає фінансування допомоги через Ukraine Security Assistance Initiative (USAI). Йдеться про обмежений, але суттєвий обсяг — близько 400 млн доларів. Принциповою особливістю USAI є те, що ці кошти спрямовуються не на передачу озброєнь зі складів, а на контракти з американськими виробниками, тобто безпосередньо працюють на завантаження оборонної промисловості США.

Коригування пріоритетів у закупівлях Пентагону означає, що змінюються і пріоритети експорту. Те, що США скорочують або стримують у власних програмах, дедалі частіше пропонується союзникам як елемент колективної безпеки — але вже коштом зовнішнього фінансування. Саме в цій логіці американські збройові програми починають тісно переплітатися з європейськими фінансовими інструментами переозброєння.

Чим відрізняються ключові програми переозброєння Європи та звідки кошти

Нові європейські програми переозброєння допускають закупівлю американської зброї, але на різних умовах.

SAFE (Security Action for Europe) — це кредитна програма обсягом до 150 млрд євро, які держави-члени можуть спрямовувати на оборонні закупівлі без безпосереднього тиску на національні бюджети. Втім важливо, що частка компонентів із третіх країн, зокрема зі США, обмежена рівнем 35% вартості системи. Це означає, що більшість доданої вартості, інтелектуального контролю та модернізаційного потенціалу має залишатися в Європі.

США сприйняли таке обмеження негативно. У рамках дискусій у НАТО американська сторона наполягає, щоб європейці збільшили припустиму зовнішню частку в кредитах SAFE до 45%, розглядаючи чинні правила як протекціоністські та такі, що обмежують доступ американської оборонної промисловості до європейського ринку.

Іншим важливим джерелом зовнішніх замовлень для США є PURL (Prioritised Ukraine Requirements List) — інструмент НАТО, створений для координації закупівель озброєнь під нагальні потреби України. На відміну від SAFE, PURL не містить індустріальних квот або вимог локалізації. Запити формуються з військових міркувань і з урахуванням доступності озброєнь — на практиці насамперед доступності у США — у координації з головнокомандувачем сил США в Європі та під керівництвом SACEUR. Фінансування здійснюється внесками союзників і партнерів.

Поточні темпи постачань у межах PURL та очікування на 2026 рік становлять близько 1 млрд доларів на місяць. Мало це чи багато і що означає для США та України? 

Завантаження військової техніки для України на американській авіабазі в Дуврі, фото: Air Force

Досить суттєво. Для США це стабільне зовнішнє джерело попиту, порівнянне за обсягами фінансування з великими внутрішніми програмами. Фінансове навантаження при цьому переважно припадає на європейські країни. Пріоритети замовлень є відносно прогнозованими: вони узгоджуються зі США і виходять з потреб сил оборони України, зокрема з урахуванням оперативних умов, які значною мірою залежать від американських рішень щодо доступності озброєнь.

Таким чином, SAFE і PURL формують два незалежні вектори попиту на американський збройовий експорт. 

Програма SAFE орієнтована на довгострокову індустріальну автономію ЄС і обмежує доступ США. PURL, навпаки, мінімізує інституційні бар’єри для американських виробників і напряму конвертує союзницькі внески в постачання американської зброї, визначені поточними потребами України. Для США важливі обидва ці автономні механізми доступу оборонної промисловості до європейського фінансування.

За своїми масштабами ці інструменти перебувають на рівні великих програм Пентагону, і від них США навряд чи готові відмовлятися. Політика США щодо Європи, зокрема викладена у новій стратегії національної безпеки, передбачає максимізацію надходжень в оборонну промисловість США коштів через SAFE і PURL. Саме цим значною мірою пояснюється американський тиск у переговорах з ЄС.

Окремим потенційним джерелом фінансування є нові європейські кредити Україні обсягом до 140 млрд євро у дворічній перспективі, які можуть бути забезпечені замороженими російськими активами. За задумом Європейської комісії, цей інструмент включає компонент, який може бути використаний на безпекові потреби, зокрема на закупівлю озброєнь.

У процесі обговорення варіантів реалізації цієї схеми європейські партнери, прагнучи забезпечити політичну підтримку США, пропонували, щоб частина кредиту могла бути використана для постачання американської зброї Україні. Проте ця пропозиція виявилася для США менш привабливою, ніж PURL. Причини, імовірно, лежать у площині політики та ризиків. Репараційний кредит пов’язаний із серйозними юридичними й інституційними питаннями, тоді як переговорний процес з Росією залишає США простір для значно ширшого впливу на майбутнє використання заморожених активів. Водночас у перспективі цей інструмент може стати додатковим каналом американського збройового експорту тієї ж природи, що і PURL, але з меншою передбачуваністю і повільнішим запуском.

Яка саме зброя в пріоритеті постачань і що відходить на другий план

Якщо звести докупи бюджетні пріоритети Пентагону, логіку NDAA-2026 та конструкцію європейських фінансових інструментів, вимальовується доволі чітка картина, яку саме зброю США просуватимуть на європейський ринок у найближчі роки.

По-перше, це ракети та боєприпаси масового застосування. Йдеться про керовані реактивні боєприпаси, тактичні та оперативно-тактичні ракети, перехоплювачі для систем ППО/ПРО, зенітні ракети до комплексів Patriot і суміжних систем. Саме в цих категоріях пріоритети NDAA безпосередньо збігаються з логікою PURL, де ключовими є доступність, швидкість постачання та серійність виробництва.

зенітно-ракетна система Patriot, фото: gettyimages

По-друге, це безпілотні та автономні системи — включно з ударними БпЛА, розвідувальними платформами, засобами радіоелектронної боротьби, а також пов’язаними з ними сенсорами і каналами зв’язку. Російсько-українська війна зробила ці системи центральними для сучасного поля бою, і саме вони фігурують у NDAA як пріоритет для масштабування. Нові автономні системи США, ймовірно, широко використовуватимуть технології й тактичні підходи, відпрацьовані в Україні, але рух ресурсів у цьому сегменті залишається асиметричним: кошти та бойовий досвід надходять з Європи до США, тоді як високотехнологічні автономні системи постачаються зі США до Європи.

По-третє, це комплекси ППО і ПРО. Саме в цьому сегменті американські рішення мають найбільшу "політичну ліквідність". Через PURL США залишаються ключовим постачальником готових систем і критичних компонентів. SAFE намагається частково локалізувати цю номенклатуру в Європі, що й породжує системний тиск з боку США, зафіксований, зокрема, у положеннях нової стратегії та супровідній політичній риториці.

По-четверте, йдеться про окремі великі платформи, серед яких F-35 посідає особливе місце. Існує трансатлантичний консенсус щодо того, що Європа у довгостроковій перспективі потребує американської ядерної присутності, оскільки цей компонент не може бути швидко або повноцінно компенсований європейськими силами. F-35 є ключовою бойовою платформою для виконання ядерних місій із нестратегічною ядерною зброєю. У цій якості він залишатиметься довгостроковим якорем взаємних інтересів США і Європи. Водночас це радше виняток із загальної логіки, ніж правило.

Винищувач F-35 ВПС США, фото: gettyimages

Нарешті, показовим є й те, що США не намагаються активно просувати. Йдеться насамперед про наземні платформи важкого класу і системи, у виробництві яких Європа вже має власні промислові лінії та сильну політичну мотивацію їх захищати. У цих сегментах американський інтерес залишається обмеженим, а політичний тиск — мінімальним.

У підсумку США зацікавлені продавати Європі те, що: по-перше, відповідає їхнім власним бюджетним і воєнним пріоритетам (ракети, ППО, дрони, боєприпаси); по-друге, легко масштабується серійно і забезпечує стабільне завантаження індустріальної бази; по-третє, політично складно або економічно неефективно швидко замістити європейськими аналогами. Саме під ці принципи США і надалі намагатимуться "підлаштовувати" доступні європейські інструменти — SAFE, PURL і потенційно механізм використання заморожених російських активів.

Для Вашингтона це не надскладне завдання:  більшість цих інструментів створювалися за активної участі або заохочення США, і їх скасування не передбачається навіть у межах нової стратегії національної безпеки. Це відбувається попри наявність у ній виразних антиєвропейських сентиментів. Однак, як бачимо, ці сантименти ніяк  не перекривають конкретного грошового інтересу. А, відповідно, канали фінансування американської оборонної промисловості мають бути  стабільними та передбачуваними.

Матеріал підготовлено у співпраці з Консорціумом оборонної інформації (CDI), проєктом, який об’єднав українські аналітичні та дослідницькі організації та спрямований на посилення інформаційної підтримки й аналітичного забезпечення у сфері національної безпеки, оборони й геополітики.