Жінка-бомба, свідомий фітнес і сто котячих літ – 5 книг, які вас вразять

Івана Сайко. Жінка-бомба. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2025

Найвідоміша драма сучасної хорватської письменниці вийшла в серії "Колекція #Особливі прикмети (II): Театр без кордонів", і це недаремно, адже в ній авторка відкидає принципи класичної драми та втілює у своєму тексті енергію бунту проти усталених правил. Центральною дійовою особою драми "Жінка-бомба" Івани Сайко є жінка-(само)вбивця, яка готується виконати своє терористичне завдання. Актуальності цій монодрамі надає не лише тема тероризму, але й намагання протиставити деструкції креативність. Авторка надає голос жінці-бомбі, проте не намагається зробити її героїнею, бо у п’єсі звучать два не менш важливі голоси, у тому числі голос авторки. Загалом, за її словами, "Жінка-бомба" – "монолог, в якому беруть участь жінка-бомба, політик без імені, його охоронці й коханка, Бог і хор ангелів, один хробак, "Мона Ліза" Леонардо да Вінчі, двадцять моїх друзів, моя мати і я". Таким чином, авторка торкається багатьох проблем сучасного світу, а також вічних тем мистецтва: смерті й народження, шаленства й бунту, складної природи жінки. І це не дивно, адже вже на самому початку ми дізнаємося, з якою темою нас знайомлять. Можливо, когось підкупає популярний штамп "секс-бомба", який опосередковано все ж таки залучений у назві п’єси, але насправді все набагато серйозніше й страшніше. "У наступних випадках смерть з’являється як оперативний метод, - попереджає ремарка. - Визначення звучить так: "Самовбивчий напад — це напад насильницький, політично мотивований напад, вчинений свідомо і з наміром виконавця бути розірваним на шматки разом з обраною мішенню. Наперед врахована певна смерть виконавця є передумовою успішності нападу", - і далі: "Намір самовбивчого тероризму - завдати нищівної психологічної шкоди, яка викликає глибокий страх і неспокій. Його метою є викликати негативні психічні ефекти у всієї популяції, а не лише у жертв конкретного нападу". Варто додати, що під час сценічного втілення тексту просторове рішення переносить дію на місце масового скупчення людей - від театру через уявний зал очікування до відкритого громадського простору, де вітають політиків. Всі ці простори стають потенційними об'єктами тероризму, де будь-хто може виявитися потенційним терористом-смертником. Тобто тією самою "людиною (жінкою)-бомбою".

Ніл Ґейман. Обережно, тригери! – К.: КМ-Букс, 2025

"У цій книжці, як і в житті, є речі, які можуть вас засмутити, - попереджає автор. - Тут є смерть і біль, сльози та труднощі, насильство всіх мастей, жорстокість і навіть знущання. Та часом, я сподіваюсь, тут зустрічається і доброта. І навіть кілька щасливих кінцівок. (Зрештою, нечасто історії закінчуються нещасливо для всіх дійових осіб.) Та це ще не все". Насправді збірка "Обережно, тригери!" Ніла Ґеймана містить опубліковані раніше короткі твори відомого автора - оповідання, вірші й по-справжньому особливу історію про Доктора Хто, написану до п'ятдесятої річниці відомого телесеріалу у 2013 році - а також нове оповідання "Чорний пес", яке повертає читача у світ "Американських богів", написане спеціально для цієї збірки. Вона торкається теми масок, за якими ховається наше справжнє "я", щоб показати наші вразливі сторони та виявити, ким ми є насправді. "Потвори в наших шафах та думках нікуди не зникають у пітьмі, як цвіль попід долівкою та за шпалерами, і скільки там пітьми -- невичерпний запас пітьми! – нагадує автор. - Ночі там вистачить на цілий Всесвіт. Чого нам слід остерігатись? У кожного з нас є маленькі тригери". У будь-якому разі, ця книжка - розкішне поєднання історій жахів та привидів, наукової фантастики й казок, магічного реалізму та поезії, що відкривають перед нами царство вражень та емоцій.

Анна Горпинчук. Жінка – не лялька. – К.: Probooks, 2025

…Отже, свідомий фітнес, заявлений у нашій назві – ще це, спитаєте, таке? "Сучасна людина має достатньо затисків в тілі, - нагадує авторка цієї книжки, - високий рівень стресу та відсутність якісного режиму, тож не варто ще й підсилювати це наднавантаженнями в залі. Саме тому я пропоную вам спробувати свідомий фітнес, м’який та лагідний до жіночого тіла". І в книжці "Жінка – не лялька" Анни Горпинчук додають: "Не варто тренуватись лиш з метою побачити бажану цифру на вагах, тим паче швидко і за будь-яку ціну. Але погодьтеся, до цього кожна з нас має прийти особисто, випробувавши все на собі. Я щиро хочу, щоб якомога більше жінок не допустили цих помилок, навчили своїх дітей та не отримували негативних наслідків від виснажливих тренувань". Таким чином, ця книжка, написана з усією любов’ю до неповторного й унікального жіночого тіла, стане для всіх жінок маленькою порадницею і помічницею протягом їхнього шляху не лише до здорового тіла, але й здорової самооцінки. Адже цей процес - не гонитва за ідеалом, а можливість пізнати себе заново, знайти нові межі своєї сили та повернути гармонію. Саме в цьому, до речі, й полягає суть свідомого фітнесу, який – "не про страждання, а про оптимальні навантаження, які приносять задоволення, силу та енергію для кращого життя у здоровому, оновленому тілі". Варто додати, що авторка книжки пройшла шлях від самостійних тренувань вдома до викладачки кафедри здоров’я, фітнесу та рекреації Національного університету фізичного виховання та спорту України, випробувавши майже всі напрямки фітнесу. І з огляду на цей досвід їй варто повірити, коли вона каже, що спорт найвищих досягнень та тренування заради перемоги це не про здоров’я у довгостроковій перспективі.

Насім Ніколас Талеб. Шкура у грі. Прихована асиметрія життя. – К.: Наш Формат, 2025

Автор цієї книжки – філософ і фінансовий гуру - подає цікавий концепт: якщо ви не ризикуєте власною шкурою у грі, ви не маєте грати в цю гру. Тому той, хто отримує винагороду, має також брати на себе частину відповідальності (ризикнути власною шкурою у грі). Саме цей принцип, викладений у книжці "Шкура у грі" Насіма Ніколаса Талеба обмежує наслідки породжених цивілізацією суперечностей: між діями та балаканиною, справжнім і штучним, силою й імітацією, намірами й результатами, любов’ю і грішми, авторами й редакторами, політикою та політиками. Автор аналізує чотири аспекти людського життя: надійність і невизначеність знань; симетрію людської діяльності, втілену в справедливості, правосудді, відповідальності та взаємодії; обмін інформацією, а також раціональність у реальному світі. Нероздільність цих чотирьох аспектів очевидна тоді, коли на кін, знов-таки, ставиться... власна шкура. "Принцип ризику власною шкурою міцно вплетений в історію: - нагадує автор, - усі полководці й ініціатори війн самі були воїнами, а громадами (з деякими винятками) керували ті, хто сам бере на себе ризик, а не нав’язує його іншим. Британська королівська сім’я пішла на те, щоб один з її нащадків принц Ендрю під час Фолклендської війни 1982 року ризикував більше, ніж "пересічні люди", виконуючи бойові завдання як пілот гелікоптера. Чому? Тому що статус зобов’язує: за традицією лордами стають ті, хто захищає інших, за особистий ризик отримуючи високе соціальне становище".

Віктор Терен. Жив один кіт сто котячих літ. – Х.: Ранок, 2024

Гарна поезія завжди новаторська, а якщо її автор – відомий український поет і письменник, то й поготів. І не дивно, що у збірці цікавих і веселих віршів Віктора Терена "Жив один кіт сто котячих літ" - і несподівані сюжетні віражі, і добрий гумор, і гра словом, і цікаві привабливі персонажі.  У цих історіях ми познайомимося з котом-диваком, який не ловить мишей, гоноровою коровою, мешканцями барабана, жучком Итно-тидно та іншими героями. Як вам ця історія про кота, який злітав у вирій та виробляв такі штуки, що всі диву давалися? "Жив один кіт сто котячих літ, / Сусідського пса заганяв на пліт. / Вигонив з городу / Рогату корову, / І тільки мишок боявся кіт.