Михайло Драпатий буде головнокомандувачем ЗСУ: чи стане 43-річний головком новим Залужним для українців

Про це повідомив у вечірньому зверненні 21 липня президент України Володимир Зеленський.

"Визначив, що новим Головнокомандувачем Збройних Сил України стане Михайло Драпатий. Разом з Михайлом, Євгенієм Хмарою, Павлом Палісою визначили, як має бути оновлена конфігурація Генерального штабу Збройних Сил України", - написав Зеленський. 

Він подякував Олександру Сирському, який досі був головнокомандувачем ЗСУ, й наголосив на тому, що він "забезпечив результати України у захисті Києва, в Харківській наступальній операції, у Курській операції". 

"Значний шлях пройдено, захист України триває, і потрібне гідне ставлення до кожного воїна. Я вдячний Михайлу Драпатому за саме такий погляд", - написав Володимир Зеленський. 

Михайло Драпатий на своїй facebook-сторінці подякував президенту України за довіру, міністру оборони за підтримку, а Силам оборони за новий етап служби. Він запевнив, що працюватиме "відповідально, зосереджено і з повагою до людей, які сьогодні захищають нашу державу". 

"Служіння Україні завжди було для мене честю, а під час війни за незалежність воно означає абсолютну відповідальність. Вдячний Головнокомандувачу Збройних Сил України Олександру Сирському за послідовну роботу зі зміцнення українського війська. Я в ньому виріс", - додав Драпатий. 
 

Ім'я Драпатого давно було серед головних претендентів на цю посаду. Для багатьох військових він став командиром, який не сидить у штабах, а бере на себе найскладніші ділянки фронту, тому часто можна почути, що Драпатий – "пожежник фронту".  Від легендарного прориву на БМП у Маріуполі в 2014 році до оборони Харківщини та керівництва найгарячішими напрямками під час повномасштабної війни – кар'єра Драпатого нерозривно пов'язана з найбільш критичними моментами російсько-української війни. 

Еспресо розповість, хто такий новий головнокомандувач, чому саме його вважали фаворитом на цю посаду та яких змін від нього очікують у війську.

Курсант із Кам'янця-Подільського

Михайло Драпатий народився 21 листопада 1982 року в Кам'янці-Подільському на Хмельниччині. Військову кар'єру обрав ще підлітком – вступив до Харківського інституту танкових військ, який закінчив 2004 року лейтенантом. Служити почав у 72-й окремій механізованій бригаді в Білій Церкві – з'єднанні, з яким його доля буде переплітатися ще довгі роки, включно з найдраматичнішими епізодами війни.

До 2014 року це була звичайна офіцерська кар'єра без особливих сенсацій. А потім почалася війна, і кабінетний послужний список раптом перетворився на бойову хроніку.

Маріуполь-2014: момент, коли про нього дізналася вся країна

фото: відкриті джерела

Для широкої аудиторії ім'я Михайла Драпатого вперше пролунало 9 травня 2014 року.

Тоді 31-річний майор Драпатий командував 2-м механізованим батальйоном 72-ї бригади, і отримав наказ прорватися до захопленого проросійськими бойовиками управління міліції у Маріуполі.

Саме тоді українська БМП буквально перелетіла через барикаду сепаратистів. Відео цього легендарного моменту миттєво стало одним із символів перших місяців війни на Донбасі.

У найважчі дні літа 2014 року Михайло Драпатий очолив прорив українських підрозділів з так званого Ізваринського котла. Його ударна група вивела з оточення близько 260 військовослужбовців і понад 30 одиниць техніки, подолавши з боями понад 160 кілометрів. Саме ця операція закріпила за ним репутацію командира, який здатний знаходити вихід навіть у, здавалося б, безнадійних ситуаціях.

За бої 2014–2015 років Драпатий отримав орден Богдана Хмельницького III, а згодом і II та І ступенів – рідкісний випадок, коли офіцер стає повним кавалером цієї нагороди всіх трьох ступенів. Також громадськість нагороджувала його недержавною відзнака орденом "Народного Героя України". 

Після успішного прориву з Ізваринського котла Михайло Драпатий отримав звання підполковника та вступив до Національного університету оборони. Втім, невдовзі перевівся на заочне навчання й повернувся на фронт начальником штабу 30-ї окремої механізованої бригади, обравши позивний "Рубін". Його підрозділ воював на Волноваському напрямку.

У серпні 2016 року Драпатий очолив 58-му окрему мотопіхотну бригаду, яка вела бої під Авдіївкою, Ясинуватою та згодом на Бахмутській трасі. Саме під його командуванням бригада зміцнила українські позиції на одному з найважливіших напрямків Донбасу. Командував нею до 2019 року, коли отримав звання полковника та знову вирушив на навчання до Національного університету оборони.

У 2021 році Драпатий закінчив Національний університет оборони України як найкращий випускник оперативно-стратегічного рівня підготовки. За це посол Великої Британії в Україні вручила йому Перехідний меч королеви Великої Британії – почесну відзнаку для найкращого слухача курсу.

Після цього його призначили заступником командувача військ оперативного командування "Північ" з підготовки, а незадовго до повномасштабного вторгнення Росії він отримав звання бригадного генерала і став  заступником командувача Об'єднаних сил ЗСУ з підготовки військ. Саме в цій ролі 24 лютого 2022 року він і зустрів велику війну.

"Пожежник фронту": від Херсона до Харкова і Луганська

Михайло Драпатий, фото: mil.in.ua

Якщо коротко описати логіку призначень Драпатого після 2022 року, вийде таке речення: його стабільно кидали туди, де було найгарячіше.

Спершу – південь. Навесні 2022-го він очолив оперативне угруповання військ "Південь" (пізніше – "Каховка", потім – "Кривий Ріг"), а восени його з'єднання увійшли до складу ОСУВ "Херсон" – угруповання, яке готувало і проводило Херсонську наступальну операцію, що завершилася звільненням обласного центру. Після цього Драпатий продовжував командувати херсонським напрямком аж до січня 2024-го. Більше про перший рік повномасштабної війни очима Драпатого, можна побачити в цьому інтерв'ю. 

Далі була Харківщина. Навесні–влітку 2024-го, коли Росія відкрила новий наступ на Вовчанськ і Куп'янськ, саме Драпатого поставили командувати оперативно-тактичним угрупованням "Харків". І не дарма, адже йому вдалося стабілізувати ситуацію й зупинити просування противника на найбільш загрозливих ділянках. Восени того ж року його перекинули на Луганщину – командувати вже ОТУ "Луганськ", де лінія оборони проходила від Білогорівки до села Нью-Йорк.

Ця схема – "закрити проблемну ділянку, стабілізувати, передати далі" – і зробила Драпатому репутацію військового, якого відправляють гасити пожежі там, де горить найсильніше. У листопаді 2024-го цю репутацію конвертували в підвищення, тоді Зеленський призначив його командувачем Сухопутних військ ЗСУ.

Реформатор, який втримався пів року

фото: ЗСУ

Саме на посаді командувача Сухопутних військ розкрилася інша сторона Драпатого – не успішного бойового генерала, а управлінця, який спробував ламати систему зсередини. За його словами, командування на момент призначення перебувало у стані "управлінської стагнації": атмосфера страху, відсутність ініціативи, закритість до зворотного зв'язку. За неповні пів року на посаді він оновив понад половину керівного складу територіальних центрів комплектування, почав перебудову системи бойової підготовки, змінив керівництво навчальних центрів.

"Командування поступово переходить від культури страху до культури відповідальності. Рішення ухвалюються не з міркувань статусу чи лояльності, а на основі аналізу, результату і поваги до підлеглого. Вперше ініціатива знизу перестала бути загрозою – і почала ставати ресурсом. Не всі кадрові зміни вдалося реалізувати. Бо система продовжує чинити спротив і власне самозбереження ставить вище за інтерес країни та війська.", – пояснював свою роботу Михайло Драпатий.

Але 1 червня 2025 року стався удар, який усе перекреслив. Російська ракета влучила по 239-му полігону в Сумській області, де перебував навчальний підрозділ Сухопутних військ. Загинули 12 молодих військових, понад 60 отримали поранення – причому це був уже другий подібний випадок за три місяці. Драпатий того ж дня подав рапорт про відставку, взявши особисту відповідальність за трагедію. За його словами, командир не має права ховатися за системою, а "кругова порука та безкарність – отрута для армії".

Згодом журналісти-розслідувачі писали, що причиною відставки стала не лише трагедія на полігоні, а й та сама "кругова порука", яка заблокувала його спроби реформувати командування зсередини. Зокрема, за словами джерел видання Бабель, сам Сирський не поспішав погоджувати кадрові звільнення, які пропонував Драпатий. 

Втім, генерал не пішов з армії "по стану здоров'я" – уже за два дні, 3 червня 2025-го, його призначили командувачем Об'єднаних сил ЗСУ, Зеленський тоді наголосив, що Драпатий має "займатися фронтом на 100%". А з жовтня 2025 року він ще й також очолив новостворене Угруповання об'єднаних сил (УОС), яке відповідає за Харківський напрямок.

Довіра, яка росла разом із посадами

фото: Офіс президента

Публічної слави, в класичному розумінні, з велико кількістю інтерв'ю на всіх каналах і активними блогами – у Драпатого немає. Він узагалі не надто публічна людина, зокрема, він пояснював це так:

"Я зазвичай не коментую події і не прагну до публічності – під час війни цінність мають не заяви, а щоденна робота". 

Також він утримує свою сім'ю (дружину, сина Івана й доньку Анну) від публічності і свідомо тримає осторонь.  

Але саме на тлі цієї стриманості, можливо, й наростав його авторитет. Зокрема, у 2024 році він був в топ-10 в рейтингу найвпливовіших військових. А наприкінці 2025 року в опитуванні рівня довіри до військових командирів Драпатий фігурував поруч із такими іменами, як Андрій Білецький, Денис Прокопенко і Олександр Сирський – з показником довіри у 38,5%, тоді як публічного просування собі, на відміну від багатьох, він не робив.

Цього року на сторінках Михайла Драпатого у соцмережах, було лише два дописи: і обидва про підтримку тих, кого звільняв Зеленський. У січні він підтримав Василя Малюка, якого неочікуваного усунули з посади голови СБУ. А вже в липні, коли вибухнув скандал зі звільненням Михайла Федорова з посади міністра оборони – рішення, яке суспільство у більшості сприйняло як "покарання" за спроби перекрити корупційні схеми в оборонних закупівлях, і яке вивело людей на вулиці Києва та інших міст, – Драпатий теж не промовчав. Він публічно підтримав Федорова, заявивши, що з приходом нової команди в Міноборони з'явилася реальна спроба змінити підходи у військовій системі, і що мовчання командира про проблеми ніколи не було формою відповідальності. Генерал закликав зробити зміни в армії незворотними – трансформація Сил оборони, за його словами, не може закінчуватися разом зі зміною міністра чи керівника окремого напряму.

"Армії потрібні зміни, але без справедливості жодні зміни не матимуть сенсу для людей, які щодня тримають на собі цю війну. З приходом нової команди до Міністерства оборони з’явилася реальна спроба змінити правила, за якими роками жила військова система. Йшлося не про нові назви чи чергову перебудову на папері, а про проблеми, наслідки яких воїни й командири відчувають щодня. Я вдячний команді Міністерства оборони за те, що вона взялася за цю роботу і не побоялася торкнутися речей, які система звикла обходити мовчанням. … Командир не має права мовчати про проблеми, особливо коли їх ціна вимірюється втраченими можливостями, часом і людськими життями. Мовчання не захищає армію, воно лише дозволяє помилкам накопичуватися, поки виправляти їх стає набагато важче. Мовчання командира ніколи не було формою відповідальності ", - відзначив у своєму дописі Драпатий. 

Ця заява на тлі протестів і загальної втоми суспільства від кадрової чехарди Банкової –  зробила його ім'я ще більш очевидним кандидатом у розмовах про можливу заміну Сирського. У портреті Драпатого, який зараз малює українська публіка, є всі складові: бойовий генерал з особистим досвідом успішних операцій, якого поважають як військові, так і експерти, людина, яка бере на себе відповідальність за трагедії замість того, щоб її перекладати, і водночас реформатор, якому реальна система заважала довести справу до кінця. Можна навіть сказати, що для частини суспільства, яке досі втримує в голові образ колишнього головкома Валерія Залужного – генерала-мовчуна з високим кредитом довіри, – Драпатий усе частіше читається як молодший варіант тієї самої історії.

Як він бачить перемогу

фото: Вікіпедія

Публічних розгорнутих виступів на тему "як саме перемогти Росію" Драпатий уникає – це взагалі не в його стилі, бо він за системну роботу. В цілому він бачить перемогу України як результат повної деокупації, встановлення справедливого миру та гарантування безпеки, наголошуючи, що "іншого шляху, крім перемоги, Україна не має". З того, що він говорить і робить, складається досить чітка картина пріоритетів, яким надає перевагу Драпатий для досягнення цієї мети. 

По-перше – підготовка людей. За його публічними висловлюваннями, перемога починається не з техніки, а з підготовки кожного окремого солдата, і саме тому, ставши командувачем Сухопутних військ, він в першу чергу взявся не за лінію фронту, а за навчальні центри й систему підготовки резервів. По-друге – технологічна перевага: масове застосування FPV-дронів, розвиток систем зі штучним інтелектом для розвідки та ураження цілей він розглядає як напрямок, у якому Україна наразі випереджає Росію і має цю перевагу утримувати. По-третє – чесна й прозора система замість "кругової поруки": головний ворог армії, за його логікою, не лише зовнішній, а й внутрішній – корупція, безкарність і небажання визнавати помилки, які він намагався раніше викорінювати в Сухопутних військах і за що зрештою поплатився посадою.

"Армії потрібні нові правила, за яких правильне рішення не залежить від особистої сміливості окремого командира чи підтримки конкретної команди в міністерстві. Якщо зміни допомагають воїну виконувати бойове завдання, їх потрібно продовжувати, захищати й робити частиною щоденної роботи війська. Трансформація сил оборони не може завершуватися разом зі зміною міністра, команди або керівника окремого напряму. Вона має тривати доти, доки справедливі й зрозумілі правила не стануть нормою для кожного, хто служить державі. Ми воюємо за країну, в якій справедливість не залежить від прізвища, посади чи наближеності до керівництва. Армія, яка сьогодні захищає цю країну, має бути першим місцем, де такий принцип справді працює", - у тому ж дописі на підтримку Федорова пояснив свою позицію Драпатий. 

Іншими словами, Михайло Драпатий говорить мовою не політика, а військового менеджера: перемога складається не з гучних заяв про контрнаступи та імен, які за це відповідаю, а з дрібної, невдячної роботи на якій все це будується – справедливої мобілізації, навчальних центрів, штабної дисципліни, чесних закупівель, просування сильних командирів і технологічної модернізації. Наскільки ця логіка може бути застосовна на рівні всієї армії, а не окремого угруповання чи роду військ, – питання, відповідь на яке суспільство очікує найближчим часом почути від Драпатого. 

Чи є скелети в шафі

За понад десять років публічної військової кар'єри жодного гучного корупційного чи іншого репутаційного скандалу навколо особисто Драпатого не зафіксовано. Найбільш чутлива історія його кар'єри – згадана трагедія на 239-му полігоні – стала не компроматом, а, навпаки, епізодом, який зміцнив його репутацію. Бо замість того, щоб шукати винних серед підлеглих, генерал публічно взяв відповідальність на себе й пішов у відставку, хоча безпосередньо на полігоні в момент удару не перебував. 

Історія з "круговою порукою" в Сухопутних військах теж працює швидше на нього, бо Драпатий постає не фігурантом системних проблем, а людиною, яка намагалася їх виправити й наштовхнулась на опір самої системи, включно, за деякими даними, з небажанням самого Сирського погоджувати потрібні кадрові рішення. З іншого боку, за понад пів року перебування на посаді командувачем Сухопутних військ ЗСУ, йому не вдалося змінити одну з головних проблем – справедливої мобілізації та відповідної діяльності ТЦК. Він сам визнавав у червні 2025 року після звільнення, що це один із найболючіших напрямків в якому лише почалися процеси.

"Я не ідеалізую результат. Ми могли зробити більше. Я міг зробити більше. Але я точно не жалкую за жоден день цієї роботи. Все, що вмів, знав і міг – я віддав тут", – писав Драпатий. 

Саме ця майже стерильна репутація – на тлі втоми суспільства від міністерських скандалів, корупційних підозр і чуток про конфлікти на вершині військового та політичного керівництва – і робить Драпатого зручною фігурою для ролі, яку від нього, вочевидь, і чекають: людини, здатної одним фактом свого призначення трохи остудити градуси на вулицях України. Наскільки ця розважлива тиша й репутація "чесного солдата" витримають випробування вже кабінетною роботою, яка точно просякнута політикою – покаже найближчий час. 

Читайте також: Головний в нас той, хто найближче до лінії зіткнення, - Денис Перч, командир 107-ї бригади ТрО