Хто і як може вести дискусію про військових
Протести, що тривають, порушили ще одну цікаву та важливу тему — хто, що і як може говорити про мілітарні питання в демократичній країні
Хотів би дати трохи своїх спостережень.
Обговорення мілітарних справ лише військовими (до такого є теж заклик) - це радянська культура, яка призводить до надмірної секретності та побічки. В демократичних країнах армія апріорі не може бути предметом лише закритих розмов військових між собою — саме так є в країнах НАТО з початком Холодної війни, де до питань оборонної політики залучені не лише урядовці й парламентарі, але і ЗМІ та аналітики.
Читайте також: Відставка Федорова: Безглуздо намагатися здолати міф аргументами
Але для якісної участі в дискусії цивільному теж треба серйозний теоретичний і історичний бекграунд — і це питання ще культури із розумінням того, що долученість до дискусії про воєнну політику це не про те, щоб розповідати, як армійцям воювати на рівні тактики чи оперативного мистецтва.
Тобто повага до професійних і функціональних прерогатив армійців має бути.
Загалом багато людей мають в уяві втрачений рай аналогової епохи — в епоху соцмереж і демократизації доступу до інформації загнати джина назад в пляшку не можна і звести до елітних закритих дискусій.
Можна і треба ставити питання про якість публічної дискусії, куди залучені всі, хто має фах і розуміння. В країні, де 80% військових це цивільні люди до 2022 року, і де купа горизонтальних ініціатив підтримки ведення війни, не можна очікувати те, що люди не цікавитимуться війною в плані якості воєнної політики.
Загалом же розуміймо всі обставини й не кидаймося в крайнощі.
Про автора. Микола Бєлєсков, старший аналітик фонду "Повернись живим"
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів
- Актуальне
- Важливе