Коротко про те, що у тексті:
Фото: з вікритих джере
Попередником "Посейдона" став проєкт, який існував у СРСР ще в 1949-1954 рр. Йшлося про створення гігантської торпеди, довжиною 23,5 м і вагою 40 тонн, що мала нести термоядерний заряд до берегів США. Однак згодом проєкт закрили.
До ідеї повернулись у 1960-их під час гонки ядерних озброєнь. Після того, як Радянський Союз створив АН602, т. зв. цар-бомбу, потужністю 58,6 мегатонни, виникла ідея зробити її підводний варіант – зброю, що крім звичного ефекту ядерного вибуху спричинить ще й гігантську хвилю.
Академік Андрій Сахаров писав, що сам носився з такою ідеєю, хоч розумів, що знищення портів великою торпедою з підводного човна неминуче пов'язане з дуже великими людськими жертвами. За словами вченого, контрадмірал, ознайомившись із проєктом, був шокований, яким він був людожерським і сказав, що йому огидна думка про таке масове вбивство.
Однак цілком можливо, що справжньою мотивацією СРСР були не надто вдалі випробування. Про ідею викликати штучне цунамі потужним (до 100 мегатонн) вибухом біля берегів США академік Лаврентьєв 1962 році написав доповідну записку Хрущову. Однак експерименти показали, що реальні збитки можуть бути завдані не більше 2-5 км від води, а не кількасот кілометрів, як планували раніше.
Що здавалося надто людожерським у році Сталіна та Хрущова, цілком підійде для путінських часів. У 2010 році росіяни повернулися до проєкту, схожого на старий Т-15.
Влітку 2015 року Володимир Путін презентував нову морську доктрину, а вже за кілька місяців у репортаж федеральних каналів нібито випадково потрапила презентація системи "Статут-6" (ЦРУ дійшло висновку, що витік було зроблено навмисно). На стоп-кадрі відео НТВ можна було розгледіти текст про призначення зброї:
"Ураження важливих об'єктів економіки противника в районі узбережжя та заподіяння гарантованої неприйнятної шкоди території країни шляхом створення зон великого радіоактивного зараження, непридатних для здійснення у цих зонах військової, господарсько-економічної та іншої діяльності протягом тривалого часу".
У 2018-му Пентагон визнав російську розробку новою міжконтинентальною підводною ядерною автономною торпедою. Того ж року Кремль провів національне голосування щодо назви зброї масового ураження. Серед популярних варіантів, крім "Посейдона", були "Аврора" і "Прібой", серед екстравагантних – "Лунтік" і "Ватнік".
Також, із 2018-го Росія регулярно повідомляє про успішні випробування "Посейдона", хоча підтвердження цих випробувань немає. Так, наприклад, у 2022-му італійська газета La Repubblica поширила інформацію щодо руху російського підводного човна "Бєлгород", який є носієм "посейдонів", згодом її підхопили інші світові медіа. Посилаючись начебто на звіт розвідки НАТО, La Repubblica пише, що "Путін, здається, близький до підвищення рівня ядерного протистояння". За висновками італійського медіа, місією субмарини "Бєлгород" були саме перші в історії випробування атомної торпеди "Посейдон". У Центрі протидії дезінформації (ЦПД) при РНБО України наголосили, що ці висновки були голослівними та невиправданими, а також сприяли ядерному шантажу Кремля.
Посейдон недаремно називають "зброєю Судного дня". Старший аналітик Національного інституту публічної політики, колишній високопосадовець Пентагону Марк Шнайдер зазначив, що зброя такого типу стане найбільшою ядерною зброєю в історії та найбезвідповідальнішою зброєю, яка могла бути створена в рамках ядерної програми при Путіні, адже "Посейдон" призначений для масового вбивства мирних жителів та зараження територій.
"Посейдон" – це безпілотний підводний апарат з практично необмеженим запасом ходу. Офіційної інформації про торпеду небагато. Відомо, що довжина торпеди сягає 20 метрів, а дальність дії обмежена лише терміном служби ядерного палива.
Фото: з відкритих джерел
Носіями "Посейдона" є підводні човни "Бєлгород", "Хабаровськ" та "Ульяновськ" (останні два наразі ще будують). "Бєлгород", який спустили на воду у 2019-му, нібито повинен переносити 6 торпед. Росіяни називають "Бєлгород" найбільшою субмариною світу. За офіційними даними, довжина корпусу становить 184 метри, екіпаж 110 осіб, а швидкість ходу – 32 вузли (59 км/год).Щодо потужності зброї, то 2018 році державна російська аґенція ТАСС повідомила про 2 метатонни. Втім деякі військові оглядачі, наприклад Naval Today, переконані, що справжньою метою РФ є створення "цар-торпеди" з зарядом у сотню мегатонн. Про те, що росіяни намагаються закласти у торпеду "Посейдон" 100-мегатонну термоядерну бойову частину говорив і головний редактор Defense Express Олег Катков.
"Щоб розуміти про 100-мегатонну торпеду, то у місті її вибуху утворюється 8-ми кілометровий радіус зони ураження, де все перетворюється на пару на молекулярному рівні", – пояснював в етері телеканалу "Еспресо" Олег Катков.
Таким ударом можна знищити такі мегаполіси, як Нью-Йорк чи Лос-Анджелес. На місці вибуху утворюється кратер глибиною 430 метрів та діаметром 3,5 км. На відстані 64 км від епіцентру люди отримають опіки третього ступеня, що гарантує повільну смерть у муках протягом кількох діб. Крім того, вибух призведе до небаченого радіаційного забруднення. При попутному вітрі дозу опромінення в 1000 радів (для отримання променевої хвороби першого ступеня вистачить вдесятеро менше) отримають за пів тисячі кілометрів від епіцентру.
Іншим наслідком застосування торпеди стануть катаклізми. У листопаді 2020 року Крістофер Форд, тодішній помічник держсекретаря з питань міжнародної безпеки та нерозповсюдження, заявив, що мета "посейдонів" – "затопити прибережні міста США радіоактивними цунамі". Ураження прибережних районів може на багато років і навіть десятиліть виключити їх з економічного обігу, жертвами атаки можуть стати мільйони американців.
Російські засоби масової пропаганди називають "Посейдон" суперзброєю, погрожуючи противнику потрійним ударом – потужним ядерним вибухом, радіоактивним зараженням місцевості та подальшим цунамі, висотою до 500 метрів, яке нібито може зайти на материк на відстань до 500 км за наявності рівнинної місцевості.
"Це дійсно людожерські проєкти, як ще в Радянському Союзі називали розробки нищівної зброї. "Посейдон", глибоководна та самохідна торпеда з можливою дальністю до 10 тисяч км і здатністю занурюватися на глибину в декілька кілометрів, за словами російських пропагандистів, має змивати ядерним цунамі, наприклад, всю Велику Британію", – зазначив Катков.
Провідний аналітик Генштабу ЗС РФ Ігор Касатонов заявляв, що "тактико-технічні характеристики "Посейдона" роблять його фактично невразливим завдяки великій глибині занурення, високій швидкості руху і "непрогнозованому для противника маршруту".
У січні 2023 року ТАСС повідомила, що для підводного човна "Бєлгород" виготовили перший комплект торпед "Посейдон".
Оглядачі Defense Express звертають увагу, що повідомлення про випробування "Посейдонів" росіяни розміщували швидше, ніж виготовили самі ракети. Тому проєкт "суперзброї" виглядає ще доволі сирим. Крім того, зараз торпеди не можуть бути носіями ядерної зброї, бо нема боєголовок. Це визнали в міноборони РФ, наголошував портал The Drive. Це означає, що зброю використовуватимуть хіба що для чергових тестувань.
"Показово, що РФ намагалась залякати НАТО вкидами про те, що на черговий етап випробувань в Карське море вийшла субмарина "Бєлгород" і під час цих випробувань обов’язково відбудеться пуск цих самих "Посейдонів", кожен з яких начебто несе боєзаряд аж у 2 мегатонни. Але від початку цей вкид був дезавуйований. А тепер ще й виявилось, що ніякого "Посейдона" як готового до застосування носія ядерної зброї – досі не існує в природі. Відповідно, реальні характеристики цього "виробу" досі перевірку не пройшли", – йдеться в статті Defense Express. Відтак деякі характеристики "зброї Судного дня" – не більше, ніж вигадки пропагандистів Кремля.
Крім того, ще у 2018 році вийшла стаття американського дослідника підводного флоту Саттона, в якій йдеться, що США і НАТО цілком можуть протидіяти новій російській зброї, перехоплюючи її. Журналіст Девід Гемблінг, який спеціалізується на технологіях та обороні заявив у коментарі Euronews, що створити цунамі за допомогою ядерної зброї не так легко, як намагаються це подати росіяни – для цього потрібна величезна кількість енергії, набагато більша, ніж виникає після ядерного вибуху, потужністю 2 мегатонни.