Лукашенко розмірковує над створенням кишенькової "антипутінської" опозиції

Повідомлення про те, що білоруські громадські організації закликають відмовитись громадськість країни від георгіївських стрічок, з’являються впродовж останніх місяців регулярно. Люди виходять на вулиці Мінська, роздають листівки про те, що „георгіївська стрічка асоціюється з підтримкою російської агресивної зовнішньої політики" – за що їм, до речі, велика дяка – і розходяться.

Проте у цих повідомленнях чогось бракує. Бракує, зокрема, приписки, до якої давно звикли всі, хто стежить за громадянськими акціями в цій країні – про наступне затримання учасників білоруськими силовиками. Чи, принаймні, про складання протоколу, попередження, чи яку іншу дрібну гидоту.  

Власне, роздачею листівок справа не обмежується – вулицями їздять автівки з ємними характеристиками геніальної особистості російського президента, надміру „георгієлюбним” росіянам пояснюють, чому їм варто свої атрибути прибрати, але правоохоронці і таємна поліція вперто зберігають мовчазний нейтралітет. Припустити, що впродовж такого тривалого часу вони просто ще не отримали команди „фас” – неможливо, Білорусь – не Україна.

Тому залишається єдина версія. Команди немає, бо немає принципового рішення Самого. Рішучий і схильний до "людожерства" режим Олександра Лукашенко іще не прийняв рішення, що робити з антиімперіалістичними настроями своїх громадян.

І Лукашенка нескладно зрозуміти. Бо поряд з антиросійськими настроями в Білорусі активізуються і прикормлені Москвою „активісти” – різномасті „білоруські слов’янські комітети”, ”російські вибори” та інші, які дотепер вважали себе у Білорусі господарями життя, а в останні три місяці, відчувши пильний погляд лукашенківських спецслужб, почали писати про „утиски і репресії”.

Проросійські організації не просто розповідають про київську „хунту” і  „православних лицарів Донбасу” – це б Лукашенка особливо не хвилювало.

Все набагато гірше. Вони констатують, що процес інтеграції Росії та Білорусі у союзну державу йде недостатньо швидко – через „пробуксовку” з боку Мінська. І, не зважаючи на об’єктивні труднощі, варто його прискорити. При тому непоодинокими є звинувачення у порушенні прав проросійських організацій в Білорусі. А до внутрішньої критики своєї політики Лукашенко не звик.

Додаткова проблема полягає ще й у тому, що в силу економічної ситуації білоруський народ найближчим часом житиме дещо гірше. Що, ясна річ, сприятиме росту кількості критиків, рівно як і підвищить градус їх риторики. І від теперішніх химерних розваг (на кшталт організації роздачі російських прапорців білоруським автомобілістам з залученням глухонімих) перейти до радикальніших дій.

При подібному розкладі, ідея використати антиросійські настрої проєвропейської опозиції може видатися Лукашенку цілком логічною. В подібний спосіб, зіштовхнувши, по суті, лобами ідейних противників, білоруська влада зможе каналізувати протестну енергію населення без видимої для себе шкоди.

При тому, припинивши жорстко пресувати опозицію (принаймні, на той час, поки вона критикує головно Путіна, а не його) Лукашенко може піднести це європейським партнерам як помітний прогрес у захисті дипломатичних прав і свобод в його державі. І спробувати виторгувати якісь торгівельні чи фінансові преференції навзамін.

Таким чином диктатор, який на роки вперед перетворив білоруський політичний ландшафт на місячну пустелю, найближчим часом, ймовірно, толеруватиме не санкціоновані ним антиросійські ініціативи своїх громадян. А російським партнерам, на ринок яких після введення Путіном антиросійських санкцій, він явно збирається масштабно зайти, можна буде розповісти історію про недобитих агентів Держдепу.  До подібних історій в Москві вже давно ставляться всерйоз. Ймовірно, з часом простий і ефективний політик Олександр Лукашенко доросте до використання навіть такого хитрого інструменту, як кишенькова опозиція. Адже подібна штука є майже в кожного поважаючого себе сучасного диктатора.

А поки все, чим офіційно і голосно займається білоруська влада – це відточує законодавство про введення надзвичайного стану, діяльність комендатур, комендантів та інших посадовців „у випадку ядерної війни”. Не забуваючи при тому нагадувати, що все це робиться в зв’язку з почастішанням випадків стихійних погодних явищ, які можуть сильно зашкодити народу і народному господарству. Схоже, Олександр Лукашенко всерйоз боїться дуже, дуже поганої погоди.