Британський „мирний атом” може вибити „газову зброю” з рук Путіна

Повернення Великої Британії до активного розвитку ядерної енергетики означає, що дві з трьох ключових економік Європи фактично беруть курс на відмову від активного використання вуглеводнів у енергетичній сфері. Здається, Україні варто звернути увагу на цю тенденцію

Новина про те, що Велика Британія після двадцятирічної перерви вирішила збудувати нову ядерну станцію, не була цілковито несподіваною – проект розроблявся вже доволі давно. Водночас, затія до останнього моменту викликала сумнів - оскільки проект слід було узгоджувати з Європейською комісією, а немалу вартість будівництва слід було покривати за допомогою державного кредиту. Проте всі рішення прийняті, дозвіл отримано, і жодних інших принципових перепон початку будівництва немає. 

А будівництво це, вірогідно, матиме принципове значення для економічного та геополітичного майбутнього не тільки Об’єднаного Королівства, але й Європи загалом. За умови, звичайно, що станція нового покоління Hinkley Point C доведе економічну вигоду і безпеку в експлуатації.

Всі ми не раз чули про залежність Болгарії, Італії чи, приміром, Німеччини від російських вуглеводнів. Водночас, якось не доводилось чути про критичну залежність Франції. Причина полягає не в тому, що у Франції є свій газ чи нафта у великій кількості. Причина в тому, що Франція отримує 75% електроенергії з АЕС. А решту – переважно з відновлювальних джерел. І за багато-багато років експлуатації багатьох блоків направду серйозних інцидентів з витоком значної кількості радіоактивних матеріалів у Франції не було. При тому промисловість „заточена” під максимальне використання вітчизняної електрики, а не закупленого газу.

Тепер за прикладом Франції рушила і Британія. Станція Hinkley Point C, за планом, повинна мати потужність у 3,2 гігавати – виробляючи, в такий спосіб, 7% електроенергії, необхідної для Британії. При тому загальна кількість генерованої на АЕС електрики виросте в королівстві з сьогоднішніх 16 до 23%. У разі успішної реалізації проекту будуватимуться нові станції.

Безумовно, перехід на АЕС має дещо вимушений характер – країні критично потрібно оновлювати генеруючі потужності, оскільки значна частина електрики виробляється на ТЕС, чий вік перевищує 30 років. Водночас, той факт, що Велика Британія робить ставку на розвиток ядерної енергетики та отримання енергії з відновлюваних джерел (переважно вітро- та приливна енергетика) свідчить про стратегічний намір значно скоротити використання викопних вуглеводнів.

При тому, в разі успішної реалізації даного проекту, в Європі може початись ренесанс ядерної енергетики, довіра до якої була підірвана, не в останню чергу, і Чорнобильською аварією.

Проти кого діє подібне рішення – очевидно. Головними виробниками та експортерами цього виду ресурсів є Росія та країни арабського світу. Характерно, що Ісламська держава – мабуть найбільш активна і небезпечна загроза миру на планеті на даний момент, отримує фінансування частково від продажу вуглеводнів, частково – у вигляді фінансової підтримки від країн-продавців вуглеводнів.

Характерно, що країною, яка найголосніше протестує проти рішення Єврокомісії дозволити будівництво АЕС у Великої Британії, і погрожує оскаржити його в суді є Австрія – великий ентузіаст і будівничий Південного потоку.

Протестують проти цього будівництва і численні групи природоохоронців. Не хотілось би кидати тінь на людей, які чесно і правдиво переймаються долею природи. Але після історії з віднайденим „газпромівським слідом” у середовищі груп, котрі протестували проти видобутку сланцевого газу в Європі, на жаль, не можна виключити, що і в рядах противників АЕС є люди, котрі відпрацьовують кремлівське фінансування. Це особливо прикро, оскільки підриває довіру до руху, який би мав докласти максимальних зусиль не до протистояння ядерній енергетиці на користь спалювання викопного палива, а до громадського контролю за безпекою АЕС та належною утилізацією та збереженням радіоактивних відходів.

Безумовно, відмова від вуглеводнів у енергетиці (чи, принаймні, значне скорочення їх використання) не звільнить людство від вуглеводневої залежності. В будь-якому разі залишиться транспорт, який ще не скоро стане електричним (хоча значні кроки в тому напрямку робляться вже сьогодні) а також хімічна промисловість, в першу чергу – виробництво пластиків.

Проте навіть значне падіння попиту на вуглеводні зробить нашу планету чистішою. Як в прямому значенні того слова, прибравши руді хвости диму з горизонту, так і в переносному – фінансово ослабивши божевільних, котрі волею випадку виявилися власниками „газової зброї” та „чорного золота”.