Революційний запал, ненависть до злочинної влади, та прагнення бути ближчими до маленьких українців сподвигли українську політичну еліту до скорочення видатків на утримання державного апарату, в тому числі вищого чиновництва, та навіть депутатів Верховної Ради.
Проте заходи економії протрималися недовго. Одразу після парламентських виборів знаменитий український журналіст і новообраний народний депутат Мустафа Наєм спровокував справжню бучу в українських соціальних мережах, написавши розпачливий пост, мовляв жити на 5 тисяч гривень, відміряних урядом народним обранцям не можу, що хочете зі мною робіть. Українці довго сперечалися, як тут бути і до згоди так і не прийшли, проте це було і непотрібно, бо приймаючи бюджет на 2015 рік депутати повернули собі повноцінну депутатську зарплату в 12 тисяч гривень.
Вже незабаром виявилося, що і міністрам оплата видається невеликою, що уже і казати про керівників державних підприємств, ці видатні менеджери переконані, що оплата таких суперспеціалістів повинна бути як мінімум на рівні кращих приватних компаній Заходу, причому абсолютно незалежно від результату. "Це ненормально, такі от зарплати. Я б хотів, щоб уряд почав реформу щодо скорочення штату і одночасно з підняттям заробітних плат "чиновників". Не можуть люди, які мають справу з великими фінансовими ресурсами, отримувати 300 доларів", - впевнено сказав міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавічус. Напевне він має рацію, проте, є й інші підходи до справи...
Лєшек Бальцерович у "шлюбному" костюмі, 1988 рік; Прем'єр-міністр Тадеуш Мазовецький і віце-прем'єр Лєшек Бальцерович, 1989 рік; Бальцерович на засіданні уряду, 1989 рік
Взяти хоча б досвід автора економічних реформ в Польщі, професора Лєшека Бальцеровича. В 1989 році Польща переживала чи не найзлиденніший період своєї економічної історії.
Майже десять років уряд на чолі з генералом Войцехом Ярузельським намагався провести в країні реформи, не міняючи систему по суті і не відмовляючись від соціалістичної ідеології. Вся Польща стояла в чергах, поляки вишукували якісь підробітки, щоб заробити додаткову копійчину, а найактивніші вдалі їхали на Захід на заробітки. Нинішній президент Європейського союзу Дональд Туск у ті суворі часи їздив з дружиною та колегами влітку до Норвегії і працював електриком за 7 доларів за годину, що було колосальним грішми для мешканців тоді ще соціалістичної Польщі. Місячна зарплата середнього поляка в 1989 році заледве сягала 20 доларів, а працівники польського уряду могли потішитися вп'ятеро більшими зарібками.
На відміну від Туска який все ще вчителював, та шукав підробітків у Норвегії, Лєшек Бальцерович вже був набагато успішнішим і влітку 1989 року отримав запрошення читати лекції в один з університетів Великої Британії. І заробітна плата там передбачалася до 1,5 тисячі фунтів на місяць. Більше того, запрошення на стипендійну програму отримала і дружина Бальцеровича. На двох вони могли заробляти просто таки фантастичні для тогочасної Польщі 2 тисячі фунтів. Проте в момент коли Бальцеровичі вже пакували валізи і готувалися до життя у Британії в їхньому помешканні задзвонив телефон...
Телефонував щойно обраний прем'єр-міністром Польщі Тадеуш Мазовецький, який запропонував молодому але вже знаному економісту Лешеку Бальцеровичу очолити Міністерство фінансів і взятися за перетворення соціалістичної польської економіки на капіталістичну.
Чергра в продуктовий магазин, Польща, 1989 рік; Реконструкція магазину часів соціалізму в Польщі; Продуктові талони часів соціалізму
Бальцерович подумав, порадився з дружиною, і за день погодився. Причому, незважаючи на те, що дружина була категорично проти. Чому? По-перше, гроші. Польський уряд не міг запропонувати таких грошей, як британський університет. По-друге, вона була переконана, що якщо, щось не вийде з тими реформами, то винним зроблять її Лєшека. А як економіст вона собі добре уявляла тодішній стан польської господарки і мала сумнів, що з реформ вийде щось путнє. Проте можливість спробувати щось зробити для країни виявилася надто сильною спокусою, тому, незважаючи на прямі матеріальні втрати і сумніви дружини, професор Бальцерович погодився. Більше того, розпачливих постів у "Твіттері" про те, що віце-прем'єр і міністр фінансів не зможе прожити на 150 доларів у місяць він не писав і напевне не тільки тому, що в ті давні часи не було "Твіттера"...
Але на цьому матеріальні проблеми молодого віце-прем'єра реформатора не тільки не закінчилися, але й виникли нові. Зокрема, стосувалися вони банального костюма...
Як тепер уже згадує Бальцерович, до призначення в уряд костюмів і краваток він не носив, мав лише "шлюбний" ще з 1977 року, а тут доводилося їхати на переговори з місією МВФ до Вашингтону, а вдягнути нема чого, більше того. Довелося позичати костюма в кузена. І нічого страшного, навіть у позиченому костюмі Бальцерович успішно проводить переговори, представляє програму реформ і отримує як реструктуризацію польських боргів попередніх урядів, так і фінансову допомогу на проведення реформ. Знову таки, крику про те, що такому видатному економісту треба терміново заплатити великі гроші, бо йому немає в чому їхати на переговори Бальцерович не здіймає ні по телевізору, ні в газетах, ні на радіо...
Проте і це не кінець печальної історії.
Напередодні призначення в уряд родина Бальцеровичів мешкала в окремій, за соціалістичними мірками просто таки розкішній, трикімнатній квартирі в панельному будинку на околиці Варшави. Тільки-но ставши віце-прем'єром Бальцерович тут же отримує пропозицію перебралися до новенького помешкання в урядовому будинку в центрі Варшави. Проте відмовляється...
В будь-якого українця виникає питання: чому?
По-перше, як каже у своїй книзі професор Бальцерович, це суперечить його принципам, оскільки він не любить "халяви" (причому ні роздавати, ні отримувати). Ну, і по-друге, за його словами, це політичний ідіотизм, коли людина проводить радикальні реформи, закликає "порізати" зарплати бюджетникам і затягнути паски, і в той же час отримує новеньку квартиру в центрі столиці. На думку професора Бальцеровича, таке може витворити тільки рафінований йолоп. І здається професор таки має рацію...
Презентація книги Бальцеровича та зустріч з читачами, Варшава, вересень 2014 року
Незважаючи на невеличку зарплатню і відмову від урядового помешкання, бідним професор Бальцерович не залишився. Просто гроші він заробив не в уряді, а читаючи лекції в США і Європі вже як знаменитий архітектор економічних реформ в Польщі. Окрім того, коли реформи в Польщі почали приносити свої плоди, а Бальцерович очолив Національний банк Польщі, то зарплата була вже звісно не 150 доларів, але і польська економіка тоді росла як на дріжджах.
І наостаток, про авто.
Звісно, як говорили в давні часи герої Ільфа і Петрова, автомобіль не розкіш, а засіб пересування. Проте уявити собі українського віце-прем'єра чи міністра фінансів на авто вітчизняного виробництва не зможе навіть відвертий божевільний. Натомість, Лєшек Бальцерович підкреслює, що у 1989-1990 роках свідомо відмовлявся використовувати західні автомобілі, а їздив на "полонезі" бо вважав, що уряд повинен продемонструвати солідарність з поляками котрих закликає до реформ і економії.
Що найцікавіше, з реформами у професора Бальцеровича все вийшло і Польща останні 23 роки тішиться безпрецедентним періодом економічного зростання.
Натомість у української політичної еліти з реформуванням економіки, а тим паче з економічним зростанням перманентні проблеми, проте це не заважає вимагати зарплат, квартир, та різноманітних бонусів для унікальних спеціалістів які мають намір потрудитися на ниві економічних перетворень в Україні.