Чи закінчить штурм Маріуполя війну на Сході

Заява директора Національної розвідки США Джеймса Клеппера про ймовірну "весняну" атаку на Маріуполь, насправді, ні для кого не стала несподіванкою. Просто те, про що всі й так підозрюють – і побоюються – було сказано з високої трибуни впливовою й поінформованою особою. Перспективи штурму півмільйонного міста викликають, звісно, холод у пальцях, але за останній рік-півтора нам до цього не звикати.

У цій війні, яка затяглась істотно довше, ніж планували люди, котрі її розв’язали, Путіну потрібні символічні перемоги. "Пересування фронту на 20 кілометрів в напрямку села Невідомого" – це зовсім не те, чого чекає "велика країна" у 70-ту річницю "великої перемоги". Потрібні штурм, кров і символ.

Все це дозволить зняти певну напругу і коливання у внутрішній політиці, укріпити "національний дух" перед голодними роками, і, за задумом Путіна, "зламати" українську сторону до практично нелімітованої капітуляції. Той факт, що  українська влада, якщо піде на подібну капітуляцію, втратить будь-який вплив на ситуацію в країні, російським лідером, схоже, враховується як позитивний. На можливість широкомасштабної партизанської війни – без обмежень конвенціями чи державними кордонами – він не розраховує.

Для подібного штурму доведеться зосередити практично все, що в Росії є на Донбасі – і підвести чимало чого на додаток. Маріуполь достатньо великий, він не в котлі, і спроби "по-тихому" відрізати його від комунікацій викличуть очевидну реакцію з боку України. Все що залишається – "лобовий" штурм, з масованим застосуванням важкої артилерії і "зачисткою" руїн. Тобто, "Дебальцівський сценарій".

В цьому криється певна пастка для російської сторони. Звичайно, в хаосі "відведення зброї" можна чимало сховати, але російсько-український кордон є прозорим і для авіаційної та космічної розвідки України та Заходу, тому надто масовані підсилення спровокують різку реакцію Заходу.

Чим може відповісти Україна і західні партнери? Відповідь очевидна – тотальна мобілізація з нашого боку і масовані поставки летальної зброї з Заходу. До цього Путін не готовий, і доводити ситуацію до такого масштабу поки явно не хоче.

Тому штурмувати Маріуполь доведеться, головно, силами сепаратистів і російських військових, які вже є в наявності – зі значною, але не гігантською кількістю підкріплень з боку Росії.

Тут криється наступне слабке місце плану "героїчний штурм". Оскільки реалізація його вимагає оголення інших ділянок фронту – і дає українській стороні певні шанси. Штурм Маріуполя поставив би жирну крапку в перемир'ї. Відповідно жодних обмежень на потужний "рейд по тилах" російсько-сепаратистських сил збройні сили України в подібній ситуації не відчуватимуть.

В разі успіху, такий маневр може деморалізувати як сепаратистів, так і російських кадрових військових, надовго відвернувши увагу від штурму. Єдине, що може убезпечити російську сторону від такого розвитку подій – це безініціативність, відсутність стратегічного мислення і неготовність брати відповідальність за прийняті рішення, не раз продемонстрована військовим керівництвом України разом з невмінням планувати й реалізувати масштабні військові операці

Проте в будь-якому випадку, сили сепаратистів та російські війська в разі масштабного і невдалого штурму Маріуполя втратять боєздатність на значний проміжок часу. Аннігілювавши при тому Мінські домовленості, і відкривши Україні шлях до активних наступальних дій. Подібний сценарій зробить ймовірну "заморозку" конфлікту з введенням миротворчого контингенту оптимальним сценарієм для російської сторони. Такими є ставки Путіна.

У випадку з Києвом, вони ще вищі. Бо невдача в обороні півмільйонного міста означає втрату великого порту, втрату майже третини сталеплавильних потужностей країни, втрату потужних машинобудівних підприємств – список можна продовжувати ще довго. Хоча все це – лише перший погляд. Бо провал оборони Маріуполя – особливо, у випадку використання "дебальцівського сценарію" – означає не тільки втрату всього, що там є. Він означає появу ще кількох сотень тисяч біженців. До одного відсотка громадян України втратять місце мешкання, і будуть вимушені шукати притулку по інших регіонах. Де теж не течуть молочні ріки, а стоять довгі черги за продуктами тривалого зберігання. Про соціально-економічні наслідки подібного вельми ймовірного сценарію говорити не треба.

І, найголовніше – в разі, якщо невдача в обороні Маріуполя, на думку українців, стане результатом чергових помилок військового командування, в суспільстві виникнуть обґрунтовані питання про можливість чинною владою і надалі зберігати свої повноваження. Ситуація реально може вийти з-під контролю. І на цей раз владі не вдасться відсидітись за лозунгом "розхитування ситуації – на користь Путіну", навіть попри очевидну правдивість такого твердження. І попри той факт, що чергова зміна влади цілком може дезинтегрувати фронт і дозволити Росії впродовж кількох місяців робити на Сході все, що Кремль вважатиме за потрібне.

В будь-якому разі, війна на Донбасі, в разі штурму Маріуполя, ввійде в нову фазу. Яка буде на порядок кривавішою за все, що ми бачили до сьогодні.

Хоча найбільшою перемогою в ситуації з Маріуполем – при тому для обох сторін одразу, стала б відмова від штурму. Чи то внаслідок тверезого рішення російського керівництва, чи то внаслідок надзвичайно ефективних дій по обороні міста з боку керівництва українського. Дій, які зробили б штурм Маріуполя очевидно самогубчим і беззмістовним.

На жаль, надії що на перше, що на друге, вкрай небагато.