Виклики, перспективи і причини охолодження між владою двох держав у "Cтудії Захід з Антоном Борковським" на Еспресо.TV аналізував віце-голова комісії закордонних справ польського Сейму, колишній віце-шеф Бюро Національної безпеки Польщі Вітольд Ващиковський.
Чому першим містом для візиту президента Дуди став саме Таллінн, а не той самий Київ?
Найближчим середовищем для Польщі є Євросоюз і НАТО. І візит до Таллінна, столиці Естонії, є певним поєднанням – це візит до держави, котра є одночасно членом Європейського Союзу і НАТО, а по-друге, до держави, що перебуває у нашому безпосередньому сусідстві. Йдеться про регіон, що перебуває у серйозній кризі, що викликана російською агресією проти України. І є зрозумілим, що президент Дуда хоче провести консультації з найближчим оточенням, - як саме реагувати на цю кризу.
Зрештою у візиті до Таллінна є певний символізм, вочевидь зв’язаний з пактом Ріббентропа-Молотова. У Таллінні відбудеться багатостороння зустріч, відтак Дуда має змогу зустрітись зі своїми партнерами, натомість розмови з лідерами України вже почались. Був телефонний дзвінок від президента Порошенка до президента Анджея Дуди, тож фактично перша розмова відбулась. Вони вирішили зміцнити контакт через своїх співробітників – на днях до Києва поїде президентський міністр пан Кшиштоф Щерський, аби домовитись про подальші зустрічі. Президент Дуда не поїхав в Україну також і тому, що, як ви знаєте, він сказав, що його цікавлять дуже конкретні зустрічі, а не куртуазність і потискання рук. Він хоче підготувати візит до Києва. В усіх його регіональних виїздах буде озвучуватись справа російсько-українського конфлікту і будуть проводитись консультації з нашими європейськими партнерами. І президент Дуда буде переконувати, аби створити нову, ширшу мирну ініціативу, в європейському форматі.
Ви сказали, що Польща буде намагатись долучитись до нового формату переговорів у справі України.
Я вважаю, що ми повинні домагатись подібного долучення. Адже Польща, як країна-член ЄС і НАТО, перебуває в унікальній позиції – ми є одночасно сусідами України, котра є жертвою агресії і Росії, котра є агресором. В зв’язку з цим ескалація конфлікту в Україні матиме вплив на Польщу і матиме вплив негативний. Ми є також країною, котра міцно вимагає дотримання міжнародного права, а, значить, і покарання Росії через санкції, і повернення пограбованих територій, зокрема Криму і виходу з Донбасу.
Польща є дружньою до України, підтримує її позицію і в зв’язку з цим могла би допомогти за подібної формули. Ми вважаємо, що формула прийнята в теперішній час як нормандська або ж мінська, не є європейською формулою. В жодних європейський трактатах не передбачено, аби дві європейські країни – зокрема Франція і Німеччина – розв’язували якісь конфлікти від імені цілої Європи. В зв’язку з цим вважаємо, що це помилка і це кроки на шляху до російської концепції "концерту імперій", аби в Європі конфлікти і проблеми вирішувались не за допомогою міжнародного права, не через Євросоюз нехай і за участі Росії, але винятково групою вибраних держав. Це концепція вкрай недемократична і нагадує концерт імперій 19 століття. Ми вважаємо, що в 21 столітті конструкція такого плану не може бути прийнята. І четвертий аргумент, - Мінські домовленості не діють. Україна не в стані опанувати кордон між Донбасом і Росією, також не виглядає, аби місцеві вибори на Донбасі були проведені в демократичний спосіб, так само не дійшло до припинення вогню, оскільки триває безперервний обстріл українських позицій і це підтверджують спостерігачі ОБСЄ. В зв’язку з цим слід вже замислюватись над черговим форматом, як ініціювати мирні переговори. Цей формат має бути розширено, можливо не лише на Польщу, але й на Сполучені Штати, можливо, на Румунію, можливо, на Туреччину. Ці всі країни також стурбовані розвитком російсько-українського конфлікту.
Вже раніше використовуваний формат, – це був женевський формат, де брали участь ОБСЄ і Сполучені Штати, але, як на мене, цей формат має працювати у в регіональному вимірі. Мають бути заангажовані і європейські інституції. Зараз все залежить від консультацій, але багато залежить і від України. І тут питання: чи Україна захоче мати групу приятелів за столом, або ж буде розраховувати лише на підтримку Німеччини понад головою Польщі і буде робити ставку на те, що Німеччина натисне на Росію, аби та робила поступки у справі України.
А як так загалом сталось, що Польща виявилась поза нормандським форматом?
На жаль, це була помилка попереднього польського уряду, котрий не хотів брати участі в нормандському форматі і навіть помилково інтерпретував, що, мовляв, добре сталось, бо, мовляв, Франція і Німеччина беруть відповідальність за мир в Україні. Наступний міністр закордонних справ Польщі Гжегож Схетина робив спробу поставити питання про те, що Польща має бути долучена до переговорів, але останнім часом він також якось замовк і на тій проблемі не наголошував. Я вважаю, що це – помилка. Польща в рамках Євросоюзу повинна домагатись участі у вирішенні цього конфлікту – адже ми є сусідами, і ми є найбільш загроженими, якщо цей конфлікт не буде вирішено.
Як довго може потривати так звана гостра фаза конфлікту на сході України?
Значною мірою це залежить від того, що робитиме Путін в даний момент, бо його цілі в Україні лишились нереалізованими. Він і надалі хоче дестабілізувати Україну, аби вона стала нецікавою для Європи і Європа припинила з нею співпрацю. По-друге, Путін розраховує на те, що в Україні дійде до якоїсь нової форми Майдану, чи дійшло би до перевороту і встановлення проросійської влади.
А чи можлива мілітарна фаза чи якийсь серйозний наступ?
Тут найбільш важливими будуть кілька найближчих тижнів, чи місяць-два – серпень-вересень. Військові дії з використанням важкої техніки найліпше проводити у цей період, натомість взимку це буде робити значно важче через погодні умови. Відтак, якщо він не рушить з військовим наступом у найближчі пару місяців, то восени і взимку буде робити спроби використати економічні інструменти, аби погіршувати ситуацію в Україні.
Ми розуміємо, що в Києві кажуть, чого ми хочемо від Польщі – аби вона нас підтримувала, щось організовувала і так далі – а чого би Польща хотіла від української влади?
Ми би хотіли допомогти Україні ще більше, і цьому сприяють консультації президента Дуди у кількох європейських столицях. Натомість ми би також хотіли, аби Україна в нас бачила партнера, сприймала як державу, що хоче допомагати, і сама виступала державою, що не домовляється з Європою через нашу голову. Не домовляється з Францією чи Німеччиною через нашу голову, але сприймає в нас друга і партнера, який хоче допомогти. В зв’язку з цим творення цього ширшого кола друзів України, в котрому Україна бачила би Польщу, вочевидь є найбільш жаданим для нас. Бо зараз до певної міри бачимо те, що Україна прагне шукати приятелів далеко, а не близько.