На прес-конференції у четвер, 5 травня, Давутоглу оголосив, що йде з посади прем'єр-міністра та лідера правлячої Партії справедливості та розвитку (ПСР). Обидві посади він отримав у серпні 2014 року – фактично, з рук нинішнього президента країни Реджепа Таїпа Ердогана.
Формально відхід від влади Давутоглу має бути зафіксований на позачерговому з'їзді ПСР, який призначено на 22 травня. Там же буде обрано його наступника. Сам він також балотуватиметься, але вже зрозуміло, що за нього не проголосують.
Зовні процес виглядає мирно та пристойно. Давутоглу сказав, що залишиться рядовим членом ПСР і "до останнього подиху лишається вірним президенту Ердогану". Але як то часто буває в Туреччині, за ширмою красивих слів криється багато прихованих пружин.
Вся влада в одні руки
Якщо коротко, то ми спостерігаємо новий етап зміцнення влади авторитарного лідера Туреччини Ердогана. З його благословення Давутоглу був призначений прем’єр-міністром майже два роки тому для того, щоб залишатися на других ролях за спиною президента. Але союзник почав самостійну політичну гру, тож усунення його від влади стало питанням часу. Саме так описують ситуацію турецькі журналісти, зокрема, й ті, з якими спілкувався сайт Еспресо.
Варто нагадати, що Туреччина – парламентсько-президентська республіка, де голова уряду має більшість владних повноважень, а президент грає другорядну роль. Ердоган прагне змінити цю систему.
Для цього потрібна реформа конституції, а відтак – конституційна більшість в парламенті. Її немає, тож Ердоган перетягує на себе повноваження іншими шляхами. Зростання популярності Давутоглу серед членів ПСР та поза нею стало реальною перешкодою для вибудови системи одноосібної влади президента.
Давутоглу після призначення прем'єром мав би відігравати таку ж роль, яку отримав Азаров під час президентства Януковича: такої собі сірої мишки за спиною лідера.
Дуже умовно прихід до влади Давутоглу нагадує "рокіровку" Путіна й Медвєдєва. У випадку з росіянами президент Медвєдєв на посту президента жодних амбіцій не виявляв і коли минув його термін з готовністю поступився кріслом Путіну.
Давутоглу замість того, аби тихенько виконувати свою роботу, почав концентрувати владу в своїх руках. І, звісно, проти переходу до системи президентської республіки, як того прагне Ердоган.
"Давутоглу вибудовував власну владу в партії та державі на противагу Ердогану. В результаті він програв боротьбу", - констатує турецька журналістка Хіляль Каплан в своїй колонці для видання Daily Sabah.
На з'їзді 22 травня будуть обирати нового прем'єра з п'яти кандидатур. Усі вони аж ніяк не дотягують до рівня професора міжнародних відносин Давутоглу.
Радник-інтелектуал
Ахмет Давутоглу та Реджеп Таїп Ердоган разом працюють дуже давно. До призначення прем'єром Давутоглу п'ять років очолював міністерство закордонних справ. А до того він, за словами наших турецьких колег, багато років був радником Ердогана в питаннях зовнішньої політики. Саме він у багатьох питаннях визначав зовнішній напрямок розвитку Туреччини.
Зокрема, на початку 2000-х, коли йшли переговори з кіпрського питання, Давутоглу був автором багатьох формулювань. Він у ті часи не обіймав жодних офіційних посад у владі, не був навіть депутатом, а працював професором одного з найкращих вузів країни – університету Мармара.
Давутоглу на посту прем'єра став дійсно нагадувати Медвєдєва у тому сенсі, що він виглядав набагато більш ліберальним, аніж авторитарний та різкий у висловлюваннях Ердоган.
Саме Давутоглу, а не Ердогана воліли бачити своїм партнером вашингтонські та брюссельські чиновники. Перших Туреччина найбільше цікавить як союзник у вирішенні сирійського питання. Американцям, як пише видання Foreign Policy, імпонувала толерантна позиція Давутоглу щодо курдів – союзників США в боротьбі з терористами "Ісламської держави".
Європейці зацікавлені в стримуванні Анкарою потоку біженців. Давутоглу в очах Брюсселя виглядає надійним партнером, а от щодо Ердогана впевненості менше, пише турецьке видання Hurriyet Daily news.
У самій Туреччині Давутоглу став привабливим лідером в очах багатьох інтелектуалів та ліберально настроєних членів ПСР та поза її межами.
Таємна зустріч
На прес-конференцію з оголошенням про відставку Давутоглу вийшов після багатогодинної зустрічі з Ердоганом 4 травня. Про що вони говорили, невідомо, але саме після цього голова уряду заявив, що йде з усіх високих посад.
Як пишуть турецькі ЗМІ, на зустріч Давутоглу прийшов з листом про звільнення в кишені. Мета Ердогана була за нових умов переконати Давутоглу піти добровільно, та анонсувати позачерговий з'їзд, на якому новим головою уряду та партії влади оберуть людину, яку назве президент.
"Атмосфера на зустрічі 5 травня Давутоглу з Ердоганом не була ані жорсткою, ані сердечною. Вона ґрунтувалася на старому знайомстві. Хоча прем'єр-міністр приніс пропозиції про те, як рухатись далі, президент наполягав, щоб він пішов", - пише турецький журналіст Абдулькадир Селві.
Закручування гайок
Український журналіст Осман Пашаєв назвав те, що відбулося, переворотом.
"Вперше з часів Ататюрка діючий президент в парламентській системі влади вирішує, хто буде в керівництві кабінету міністрів Туреччини. І віднині, хто б не був прем'єр-міністром, фактичний голова уряду Туреччини − президент Ердоган, який останні кілька років намагається перетворити країну з парламентської республіки в президентську", - пише журналіст у своєму блозі на сайті видання "15 минут".
Пашаєв вважає, що в історію відходить епоха турецьких поміркованих ісламістів. До цього висновку він дійшов, проаналізувавши кандидатури тих п'ятьох політиків, які можуть посісти пост прем'єра після Давутоглу. Серед них четверо міністрів та спікер уряду. Один із кандидатів – міністр енергетики Берат Албайрак, який за сумісництвом ще й зять Ердогана.
Втім, не варто занадто перебільшувати значення іміджу ліберального поміркованого ісламіста, який створив собі Давутоглу. Згадаймо, що у 2014 році він сам погодився на роль ширми для свого давнього політичного партнера Ердогана.
Так само побоювання західних політиків щодо жорсткої позиції Ердогана дещо перебільшені. Точніше, претензії, які на переговорах Давутоглу завуальовував м'якими дипломатичними фразами, тепер будуть висловлюватись з боку Туреччини більш прямо. Але фактично у зовнішній політиці Анкари навряд чи щось поміняється.
"Зважаючи на монополію влади Ердогана, навряд чи стануться значні зміни у стосунках Туреччини та США як наслідок відставки Давутоглу", - пише з цього приводу Foreign Policy, посилаючись на думку старшого наукового співробітника аналітичної компанії Atlantic Council Аарона Штайна.
В інтерв'ю виданню New Atlanticist Штайн зазначив, що Ердоган має практичну жилку, тож усі головні напрями зовнішньої політики країни залишаться без змін. Це стосується і замирення з Ізраїлем, і відмови від критики нинішньої влади в Єгипті задля налагодження стосунків з Саудівською Аравією, і проектів експлуатації середземноморських запасів газу.
На думку Штайна, складнощі можуть виникнути з виконанням угоди по біженцям з Євросоюзом. Зокрема, Ердоган може почати вимагати більших поступок, особливо від Німеччини. Так само, вказує він, залишаться в силі й протиріччя щодо ролі курдів у війні з терористами в Сирії.
З огляду на це не варто боятись, що зміниться політика Туреччини щодо Росії. Принаймні, до того часу, поки в МЗС РФ будуть ображати країну нагадуваннями про долю Османської імперії, як це зробила днями Марія Захарова.