Новий генсек ООН
Антоніо Гуттеріш. Фото: Reuters
З 1 січня почав виконувати свої обов'язки новий генеральний секретар ООН Антоніо Гуттеріш. З його промови після обрання випливає, що він повний рішучості просувати зміни, які давно назріли в організації. Вона не виконує свою роль у запобіганні та припиненні конфліктів, безсило спостерігаючи за війнами, в яких щоденно гинуть десятки, а то й сотні людей по всьому світу.
Звісно, сам по собі Гуттеріш не зможе нічого змінити. Усю владу зосередив у своїх руках Радбез ООН, і навіть не всі його 15 членів, а лише п'ятеро, які мають право вето - США, Росія, Франція, Велика Британія та Китай. Змінити систему та віддати частину влади вони так просто не захочуть.
Утім, процес змін уже запущено. Ще в 2015 році над новою редакцією статуту ООН почала працювати франко-мексиканська комісія. Звісно, що процес розтягнеться в часі на дуже довгий строк, бо реформи має розглянути кожна страна-член ООН, Радбез і Генасамблея ООН.
Гутерріш використовуючи свій моральний авторитет може сприяти вдалому завершенню процесу. Інакше ж він увійде в історію як ще одна "сіра миша", яка так і не змогла нічого добитися на топовій посаді.
Інаугурація Трампа
Дональд Трамп. Фото: Reuters
У п'ятницю, 20 січня, обраний президент США Дональд Трамп складе присягу, переїде в Білий Дім і почне називатися просто президентом США та видавати розпорядження й інші рішення. Звісно, що українців найбільше непокоїть його можлива політика щодо Росії та особисто Володимира Путіна.
Поки що примирливі заяви Трампа дисонують навіть з тим, що говорять деякі представники його оточення або інші впливові республіканці. Трампу доведеться шукати компроміси з Конгресом з приводу призначення своєї адміністрації - очільника Держдепартаменту, голів силових, економічних та інших департаментів. Тобто тих людей, які й визначатимуть нову політику Вашингтона. Моменту істини чекати недовго.
Китай в Давосі
Курортне містечко Давос щороку приймає елітних гостей. Фото: AP
З 17 по 20 січня відбудеться черговий раунд Всесвітнього економічного форуму в швейцарському містечку Давос. Його вперше в історії цього дійства відвідає китайський лідер.
Від Сі Цзіньпіня очікують програмної промови, яка позначить основні пункти майбутньої ролі Пекіна як нової суперсили на світовій політичній арені. Підсилення ролі Китаю в якості нового потужного гравця очікують на фоні курсу на самоізоляцію, який збирається втілювати новий президент США Дональд Трамп.
Втілення Брекзіту та зростання популярності друзів Путіна
У березні очікується початок практичного втілення Брекзіту. Прем'єр-міністр Великої Британії Тереза Мей збирається розпочати переговори з ЄС щодо умов виходу та подальшого співіснування.
Брекзіт уже запустив ланцюгову реакцію по всьому Євросоюзу. Перемога Дональда Трампа в США її підсилила. Вже точаться розмови про Фрекзіт та інші подібні ініціативи.
Європейські вибори з присмаком євроскепсису
У країнах Європи протягом 2017 року відбудеться кілька важливих виборів, які визначатимуть долю ЄС у майбутньому. Йдеться перш за все про Нідерланди, Францію, Німеччину та, можливо, Італію.
Вибори в цих країнах вплинуть і на Україну. Якщо євроскептиків на чолі держав-членів Євросоюзу побільшає, то санкційний тиск на Росію може послабитись або й зовсім припинитись.
Для Євросоюзу ж це означатиме посилення дезінтеграційних тенденцій. Навряд чи побачимо розвал об'єднання, але сварок та взаємних претензій точно побільшає.
Вибори в Нідерландах і доля асоціації
Герт Вілдерс та його соратниця на фронті боротьби з ЄС Марін Ле Пен. Фото: Reuters
Хронологічно перші важливі для нас вибори відбудуться 15 березня в Нідерландах. Голландці будуть обирати склад нижньої палати свого парламенту. Є висока ймовірність, що там більшість голосів назбирають крайньоправі євроскептики - Партія Свободи на чолі з Гертом Вілдерсом. Ця політична сила не приховує своїх симпатій до Путіна та Росії, активно підтримувала голосування проти ратифікації угоди про асоціацію з Україною на референдумі.
Щодо угоди, до речі. Її збираються ратифікувати в нижній палаті голландського парламенту до виборів. У Сенаті, тобто верхній палаті парламенту - після виборів.
"Сенат не бере участі у виборах, водночас за планом, який був представлений прем'єр-міністром Нідерландів паном Рютте, він буде вносити в Сенат пропозиції щодо підтримки рішення про ратифікацію після виборів, оскільки це питання є доволі заполітизованим", - пояснила днями замміністра закордонних справ Олена Зеркаль.
Перемога євроскептиків стане ще одним важелем, яким намагатимуться підважити спільну будівлю ЄС. Тріумф Нідерландах може спричинити посилення позицій Ле Пен у Франції та інших подібних діячів.
Проросійські настрої Франції
Кандидат у президенти Франції Еммануель Макрон. Фото: Reuters
У 2017-му французи обиратимуть президента - людину, яка відповідальна за зовнішню політику країни. Перший тур виборів призначений на 23 квітня, другий - на 7 травня.
Найбільше шансів виграти мають два кандидати - один дуже проросійський, а інший трохи менше. Мова про лідера "Національного фронту" Марін Ле Пен та кандидата "Республіканців", екс-прем'єр-міністра Франсуа Фійона.
Втім, є ще третій кандидат - Еммануель Макрон. Симпатії виборців до нього стрімко зростають. Центрист та колишній міністр економіки говорить про повернення французам ідентичності. Також він говорить про перегляд стосунків з Росією - на його думку, саме Москва може посприяти відновленню миру в Сирії.
У січні 2016 року Макрон побував у Москві в якості міністр економіки, де говорив, що вже влітку санкції може бути знято. Цього не сталося, але швидче за все всупереч волі Макрона. Тож як бачимо від французів українцям чекати чогось доброго в новому році не варто.
Вибори в Німеччині
Ангела Меркель позує для запису новорічного привітання. Фото: Reuters
У Німеччині вибори до Бундестагу найбільш вірогідно відбудуться восени. Точна дата ще не призначена. Закон вимагає, щоб вибори були проведені у неділю, в проміжку між 46-м та 48-м місяцями з дня першого засідання федерального парламенту. Це означає, що найбільш рання дата можливих виборів - 27 серпня, а найбільш пізня - 22 жовтня.
У Німеччині, як і по всьому Євросоюзу зростає популярність євроскептичних сил. У випадку німців це перш за все крайні праві з "Альтернативи для Німеччини", які виступають з активною антимігрантською риторикою. Проте поки що найбільш популярними політичними силами лишаються соціал-демократи та християнські демократи, які співіснують в урядовій коаліції.
Поки що план виглядає так. Представник соціал-демократів Штайнмайєр отримує посаду президента. Це має статися 12 лютого. Президента в Німеччині обирають не всенародним голосуванням, а на Федеральному конвенті - спеціальних зборах депутатів Бундестагу та представників федеральних земель.
Християнські демократи натомість отримують сприяння у призначенні Меркель головою уряду. Якщо пані Ангелі повезе, то вона стане канцлером четвертий раз поспіль.
Італійська політична криза
Також дострокові вибори можуть пройти Італії, яка входить у новий рік з тимчасовим урядом. Найбільш ймовірно, що їх проведуть у червні. Якщо вони відбудуться, великі шанси перемогти мають євроскептики та прибічники послаблення санкцій - Рух "5 зірок", Ліга Півночі та "Вперед, Італіє!" на чолі з екс-прем'єром і другом Путіна Сільвіо Берлусконі.
Прем'єр-міністр Маттео Ренці став жертвою власного проекту - референдуму з питань зміни конституції. Він обіцяв, що якщо народ не підтримає його пропозиції, він піде у відставку. Свою обіцянку Ренці виконав. Тепер дострокові вибори майже неминучі, проте, якщо будуть ухвалені зміни до виборчого законодавства, євроспектикам здобути владу стане важче.
Посилення Ердогана
Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган. Фото: Reuters
Ще одним важливим чинником, який визначатиме картину світу будуть події на Близькому Cході та в Туреччині. Війна в Сирії навряд чи закінчиться, Путін продовжуватиме нав'язувати світу свою гру в "миротворчість", та йому ніхто не повірить. Хіба що спробують використати в своїх інтересах, як це робить Ердоган. Не варто забувати, що проти збереження влади Асада виступають багато арабських країн (Саудівська Аравія, Катар, ОАЄ, Кувейт тощо) які не вважають РФ дружньою державою.
Тим часом турецький президент намагатиметься створити власний центр тяжіння в регіоні. Задля цього він і шукатиме підтримки Москви. Паралельно він тиснутиме й на Європу, яка залежить від Туреччини через потік мігрантів. Поки що Ердоган завертає бажаючих дістатися ЄС назад, але може й "відкрити шлюзи".
У турецького лідера в Сирії свої практичні інтереси (послаблення курдів, наприклад). Усе це може призвести до загострення його стосунків і з Асадом, і з Путіним.
Рік, що йде, буде визначальним для ліберальних демократій. Авторитарні режими Росії та Китаю демонструють свою перевагу, у Європі набирають сили популісти, США добровільно йдуть в самоізоляцію. Україні доведеться докласти чималих зусиль, аби не потонути в цьому вирі.