Соборність на тлі війни: від Петлюри до Порошенка

22 січня Україна відзначає День Соборності. Так склалось, що до цього часу не всі громадяни країни добре знають про події, які пов’язані з цим святом. Також не завжди в українських ЗМІ згадують про внутрішні причини поразки формально об’єднаної республіки. Причини, які іноді нагадують нам сьогоднішній розбрат в українських патріотичних колах.

В умовах військової агресії

У листопаді 1918 року в Україні тривала революція. Розпад Австро-Угорської монархії дав можливість мешканцям західно-українських земель проголосити свою республіку. Це поставило подальше питання про возз’єднання українських земель в одну державу.

Ініціатором об'єднання виступила Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), яка одразу після проголошення незалежності опинилася у загрозливій ситуації польської агресії. Поляки тоді мали військову перевагу і успішно тиснули на війська ЗУНР.

6 листопада 1918 року до Києва прибула делегація парламенту - Національної ради ЗУНР просити військової і морально-політичної допомоги у гетьмана Павла Скоропадського. Скоропадський відправив до Львова спеціальну комісію, яка мала домовитися з галичанами.

Вже 10 листопада парламент ЗУНР прийняв резолюцію: "Державному Секретаріатові (уряду республіки. – Ред.) проробити потрібні заходи до з'єднання всіх українських земель в єдину державу".

Спочатку процес переговорів ускладнювався проросійськими настроями, які панували в оточенні гетьмана Скоропадського і відволікали від думок про українську соборність. У середині листопада українські партії почали збройне повстання проти гетьмана, що теж не сприяло переговорам з державотворчих питань.

Прихід до влади у грудні 1918 року Директорії Української Народної Республіки дав новий поштовх до переговорів про об’єднання.

1 грудня 1918 року у Фастові було укладено попередній договір між Радою державних секретарів ЗУНР та Директорією УНР про "злуку обох українських держав в одну державну одиницю".

3 січня 1919 року Національна Рада ЗУНР у Станіславі, куди, тікаючи від польської армії, переїхав весь апарат уряду, прийняла ухвалу про об'єднання.

22 січня 1919 року республіки були формально об’єднані, було проголошено Акт Злуки. Однак в умовах війни з різними західними та східними  противниками  процес уніфікації державних та військових установ було з самого початку загальмовано. Тоді, як і зараз, українські патріоти по-різному бачили майбутній розвиток країни, забуваючи, що в умовах військової агресії сусідів не варто було заглиблюватись у особисті конфлікти.

Все почалося з того, що «західнякам» дали лише одне місце у складі оновленої Директорії УНР. Це місце зайняв лідер ЗУНР Євген Петрушевич.

На Трудовому конгресі, який відкрився 23 січня і мав виробити засади подальшої політики у єдиній державі, було 400 делегатів з «Великої України» та лише 65 від західних областей.

Столицею держави був проголошений Київ. Незважаючи на певну політичну перевагу інституцій ЗУНР та більш згуртований стан війська (Українська Галицька армія), з самого початку ініціатива була на боці представників УНР.

День Петлюри

Цікаво, що російська пропаганда останнім часом менше згадує одного з головних учасників цих подій, військового лідера УНР Симона Петлюру. За радянських часів ним лякали майже так само як і  Степаном Бандерою. Однак зараз за іронією долі символом українського патріотизму став саме Степан Бандера, а про Петлюру почали потроху забувати. 

Врешті-решт події 22 січня 1919 року стали квінтесенцією Української революції 1917-1921 років. Прекрасні наміри про створення соборної незалежної держави так і залишилися на папері.

В умовах швидкоплинної війни та постійної зміни влади в Києві рішення Директорії втрачали свою цінність швидше, ніж курс гривні в поточні дні. У поразки Злуки було багато зовнішніх причин, але були і внутрішні, які теж потрібно згадати.

З одного боку, на Софійський майдан виходили представники УНР, які були соціалістами, анархістами, соціал-демократами. Вони цінували можливість мати власну державу, але також не завжди відмовлялися від мрій про федерацію з Росією чи навіть подумки сподівалися на світову спільноту возз'єднаних робітничих націй. Це були молоді у політичному плані діячі, які у своїй діяльності значною мірою сповідували революційний романтизм.

З іншого боку, були політики від ЗУНР, які мали досвід життя в Австро-Угорщин та інше бачення суспільних питань. Уряд  Західно-Української Народної Республіки складався з представників української аристократії та інтелігенції, які були далекі від радикальних соціалістичних ідей.

Так вийшло, що сторони цього історичного об’єднання не завжди розуміли одна одну і це в підсумку призвело до скасування угод січня 1919 року.

4 грудня 1919 року делегація ЗУНР заявила посольству УНР у Варшаві про скасування Акту Злуки як протест проти таємних переговорів Директорії з урядом Польщі. Єдина держава навіть на папері протрималася менше року. Історичний шанс на об’єднання в умовах національної революції було втрачено серед іншого і через конфлікти між лідерами двох республік.

Згодом навіть історики української діаспори визнавали, що для справи територіальної цілісності України мав своє значення сталінський вересень 1939 року, який назвали «Соборність у неволі». Така от зла іронія долі, яку важко нормально оцінити зараз в умовах російської військової агресії.

Минуло майже 100 років

З подій Злуки минуло вже майже 100 років. З 1991 року Україна є незалежною державою, в якій своє місце знайшли і східні, і західні регіони. Однак День Соборності зараз святкують в ситуації, коли немає контролю Києва над усіма частинами проголошеної у 1991 році держави. Без Криму та частини Донбасу це свято має інший, не зовсім святковий присмак.

Як і в 1919 році, Україна зараз веде боротьбу проти російської військової агресії. Знову представники сусідньої держави не визнають право України на власне життя. Тоді це було у вигляді боротьби за пролетарську революцію (Червона Армія) чи просто за відновлення імперії (армія Денікіна). Зараз йдеться про включення України до «русского мира», і в цьому керманичі РФ виступають як спадкоємці білої гвардії.

На диво схожі аналогії з 1919 роком можна побачити зараз і в ситуації українсько-польських стосунків. До війни ще не дійшло, однак відносини несподівано загострилися, і зараз українським дипломатам та інтелектуалам доводиться працювати над виправленням ситуації.

Як і 100 років тому, Україна змушена вести боротьбу на різних зовнішніх напрямках. Поки це вдається робити, але незрозуміло, як події розвиватимуться надалі.

Однак саме в цих умовах складної боротьби з різними зовнішньополітичними труднощами немає єдності в українському політикумі, суспільстві. Дріб’язкові конфлікти, надуманий галас навколо «зради», боротьба за активи слабкої держави затьмарюють бачення, на перший погляд, більш далеких завдань.  

Невдала спроба об’єднання українських земель у 1919 році може бути уроком на сьогодні. Зараз також є загроза подальших територіальних втрат, і для того щоб цього уникнути, треба мати патріотичну політичну еліту. Еліту, яка буде думати не тільки про офшори чи перерозподіл активів, але і про необхідність порятунку держави у не дуже передбачуваному і не завжди зрозумілому вирі поточних подій.