Кров Радянського Союзу. Чому в Україні вибухають склади зі зброєю

Як завжди буває в подібних випадках, обговорення пожежі та детонації на артскладах під Балаклією викликало безліч суджень різного ступеня компетентності. Я би, до речі, не кривився з приводу яскравих народних версій. Як раніше чоловіки на призьбі з цигаркою і бабусі на лавці біля під'їзду, нині соціальні мережі виконують важливу суспільну функцію.

Намагаючись у силу знань і вмінь пояснити те, що відбувається, вони раціоналізують навколишній світ, нехай навіть і найхимернішим чином. Тому що легше жити в зрозумілому, хоч і помилковому світі, ніж в постійному страху від того, що не вкладається в голові.

Інша річ, що державі та ЗМІ краще би не піддавати цей процес самопливу і доповнювати його по-справжньому експертною думкою, причому вчасно, а не через тиждень після подій, але це вже інша тема.

Мені в житті лише раз довелося мати справу з армійськими складами, і це враження незабутнє. У літні табори, що завершували підготовку на військовій кафедрі, нас повіз полковник, який раніше служив у частині, на базі якої у нас проходила безглузда і загалом ненапружена муштра.

А оскільки на місцевих ракетно-артилерійських складах цілого Київського округу чекали велику перевірку, серед керівництва панувала паніка, і у нашого полковника по дружбі попросили дармову робочу силу у вигляді його студентиків.

Склади з гримучим залізом тяглися кудись за горизонт, кілька днів ми там тягали ящики, і навіть з такої близької перспективи робочого мурахи було видно, що панує там що завгодно, тільки не хвалений армійський порядок. Хтось із наших виявив, де зберігаються великокаліберні патрони під танковий кулемет КПВТ, і ми понабирали їх як сувеніри. Прості автоматні навіть не котирувалися.

І полковник, який любив раптово нагрянути в намети особового складу, якось виявив вкрадений у Батьківщини боєприпас. Куди його зазвичай хамська манера поділася. У нього раптом прорізалися батьківські, задушевні інтонації, коли він умовляв лаву, що переминалася перед ним, здати трофеї, і нікому за це нічого не буде.

Ще б пак, товариш полковник розумів, що в разі чого решітка світить передусім йому, за крадіжку боєприпасів довіреним підрозділом на роботах, до яких він був незаконно притягнутий. Ніхто нічого не віддав і ні в чому не зізнався, дідько знає, звідки патрон взагалі взявся. З переляку мудрий і різко подобрілий полковник не став виносити сміття з хати, так ми додому і поїхали з сувенірами.

Спогади про недоглянуті склади, що йдуть за горизонт, щоразу виринали, коли приходили повідомлення про вибухи на подібних об'єктах в Примор'ї, Новобогданівці, Забайкаллі та багатьох інших місцях, а тепер ось під Балаклією.

Радянський Союз робив стратегічні запаси на довгі роки війни самотужки проти всього білого світлу. Мабуть, синдром ленд-лізу дуже тиснув на психіку керівництва, і знову опинитися в залежності від зовнішніх сил стратеги з Політбюро не могли собі дозволити.

В результаті зникло все, включаючи зубну пасту, а туалетний папір так толком і не з'явився, зерно імпортували у потенційного противника, зате склади були забиті різною забійною гидотою, на утилізацію якої знадобилися би століття.

Здавалося, великої біди в сотнях тисяч тонн іржавого заліза і кольорових металів немає. Якась частина спливала наліво, роблячи багатими генералів, решта поступово приходила в непридатність. Але війна, що крилася в бездонних арсеналах, залишалася таким собі потенціалом, готовим за певних обставин розвернутися в те, для чого ця продукція створювалася - для вбивства.

І 2014 року войовничий «совок», який складували по всьому колишньому Союзу, таки знайшов собі застосування. Через російський кордон в Україну пішли розконсервована техніка, зброя та боєприпаси. І нашим довелося братися за радянські запаси, коли знадобилися навіть допотопні кулемети «Максим». «Совок» зраділо загуркотів, засвистів кулями і мінами. Дочекався, наздогнав і розпочав помсту.

Ми довго ще будемо відхаркувати, випльовувати кров'ю Радянський Союз, який не хоче йти і забирає все нові жертви. Ніби мало заплачено в XX сторіччі. Мабуть, мало.

Читайте також: Вибух зброї в Балаклії

Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.