20 липня до України з офіційним візитом приїзджає президент Білорусі Олександр Лукашенко, який вже 21 липня проведе офіційну зустріч з Петром Порошенком.
Попередній візит Олександра Лукашенко до України відбувся не так давно, проте носив радше символічний характер: українській та білоруській президенти вже зустрічалися 26 квітня цього року у Чорнобилі. Саме тоді Петро Порошенко запросив свого колегу відвідати Київ із офіційним візитом.
Такий характер візиту означає, що сторони вже провели підготовчу роботу, знайшли точку дотику, і можна очікувати підписання ряду двосторонніх угод.
Це буде третя особиста зустріч Петра Порошенко в статусі Президента України із Олександром Лукашенко – вперше вони зустрілися у Києві у грудні 2014 року. Тоді зустріч проходила у закритому для преси режимі.
Про що говоритимуть
Тематика нинішнього візиту не буде сильно відрізнятися від інших двосторонніх зустрічей останніх років. В ході перемовин у форматі «один на один» та в розширеному складі президенти обговорюватимуть:
Попри вибухове оголошення цього тижня ватажками так званої ДНР створення «Малоросії», в центрі візиту Лукашенко, найімовірніше, будуть економічні питання. Після кризи 2008 року Білорусь активно шукає ринки збуту для свого експорту, тому з транспортно-логістичних міркувань українські порти для неї неабиякий інтерес.
Динаміка зовнішньої політики Лукашенко показує, що він взяв курс на посилення торгівлі з Європою і в перспективі – навіть на безвізовий режим.
Саме для відкриття перспективи безвізу із ЄС білоруси вже кілька років обговорюють питання належного облаштування кордону спільного з нами кордону. У 2014-2015 роках уже було демарковано майже 600 км. українсько-білоруського кордону, і ця робота продовжується. Тема кордону була однією із ключових під час візиту міністра закордонних справ Білорусі Володимира Макея в Україну два роки тому.
У безпековій сфері, можливо, Лукашенко повернеться до озвученої минулого року ідеї заново відкрити офіс ОБСЄ у Мінську, для того щоб «оживити» переговори в тристоронньому форматі.
Економічна взаємодія Білорусі та України
Динаміка товарообігу із нашими сусідами говорить про те, що Україна завжди купувала у Білорусі більше, ніж продавала туди. За період відновлення після кризи 2008 року негативне сальдо доходило до $2 млрд на користь Білорусі. Але у 2015 році воно зменшилося і склало лише $332 млн.
За даними Міністерства економіки України, спад торгівлі між країнами почався ще у 2013 році, до Майдану, внаслідок стагнації української економіки. У 2014 році у порівнянні із попереднім роком експорт з Білорусі збільшився, а імпорт з України впав.
На початку 2015 сталося драматичне падіння фактично до показників кризового 2008 року, коли експорт ще більше скоротився (майже на 48%), а імпорт впав на 43%.
Питання, які залишаються чутливими у економічній площині – бажання Білорусі зменшити впливи від санкцій проти Росії на свою економіку та дискусія про можливість розрахунків за білоруські товари у гривні.
Якщо сукупно скласти ефект від санкції, торгового ембарго та обвалу ринків, втрати білоруської економіки склали більше $3 млрд.
Деякі українські експерти пропонують всерйоз говорити про перехід на розрахунок за білоруський експорт у гривні. Серед очевидних вигод для української сторони можна називають зменшення потреби у валюті та збереження рівня імпорту соціально чутливих категорій товарів (продовольство).
Для Білорусі вигода може бути більше і це також пов’язано із санкціями щодо Росії. Наприклад, можливість реекспортувати куплені у гривні українські товари та харчові продукти у конвертованій валюті. Або створення спільних підприємств із Україною, яка вже користується перевагами Угоди про Асоціацію з ЄС. Дехто навіть пропонує залучити білорусів до приватизації українських підприємств.
Якщо меркантильні інтереси Лукашенко візьмуть верх над дипломатичними міркуваннями, ми побачимо найбільші зрушення у переговорах саме в економічній сфері.
Риторика Лукашенко щодо України
Офіційний Мінськ не визнав ні анексії Криму, ні так званих «ДНР» та «ЛНР». Очевидно, через побоювання загарбницьких мотивів Росії щодо самої Білорусі. Втім, впродовж останніх років від Лукашенка лунав цілий спектр кон’юнктурних заяв щодо ситуації на сході України.
У жовтні 2014-го після Мінську-1 він пропонував ввести білоруських миротворців. Також певний час він підтримував риторику Росії про внутрішньо український конфлікт, і про необхідність діалогу київської влади із "ДНР/ЛНР".
Вже під час підписання Мінську-2, Олександр Лукашенко пропонував президенту Європейського банку реконструкції та розвитку Суму Чакрабарті вивести українські війська з-під Дебальцеве під власні гарантії.
Дипломатична гра Олександра Лукашенко спрямована на підвищення власної легітимності. В чомусь його зовнішню політику можна порівняти із політикою «багатовекторності» за часів українського президента Леоніда Кучми.
Досягнення балансу у зовнішній політиці дає Лукашенку мандат невтручання інших держав у внутрішню політику Білорусі.
Втім, лише ескалація конфлікту в Україні допомогла президенту Білорусі дещо підзабути сумнівний титул «останнього диктатора Європи».
Хоча США продовжують старі санкції по темі корупції та обмеження прав людини, ЄС у серпні 2015-го року зняв санкції з цілого ряду білоруських чиновників, та відновив діалог у правозахисній площині.
Імідж «модератора» Мінських домовленостей, посередника та миротворця, зменшує, хоча і не знімає із порядку денного питання про дотримання стандартів демократії, порушення прав людини і політичні репресії усередині Білорусі.
Висновки
Олександр Лукашенко усвідомлює, що основа його довготривалого правління – збереження (або пом’якшення падіння) економічного достатку та рівня життя білорусів. Розмови про посилення економічних зав’язків чи навіть перспективи безвізу із ЄС також слугують для стримування протестних настроїв.
Навряд чи Петро Порошенко прямо буде піднімати питання порушення прав людини, стандартів демократії та політичних в’язнів які залишаються у Білорусі.
Спільний вихід Білорусі та України на ринки країн ЄС та третіх країн є перспективним, підвищує конкурентоздатність товарів та послуг, ефективність використання та інвестиційну привабливість української транспортної інфраструктури. Хоча на даний момент скоріше йтиметься про відновлення докризовних (рівня 2008 року) об’ємів торгівлі.