Пережив голод та війну, став найкращим футболістом світу і президентом Ліберії. Неймовірна історія Джорджа Веа

Новим президентом Ліберії обрали Джорджа Веа – легендарного у минулому футболіста і єдиного гравця з Африки, який здобув найпрестижніший індивідуальний трофей світового футболу – "Золотий м'яч".

За результатами голосування 51-річний Веа випередив чинного віце-президента країни Джозефа Бокая.

Це вже був другий похід екс-футболіста у президенти країни. У 2005 році Веа балотувався на пост президента Ліберії. Перемігши в першому турі, у другому - він програв Елен Джонсон-Серліф, яка стала першою в історії Африки жінкою-президентом та отримала Нобелівську премію.

Чому Веа не мав шансів вибитися у люди

Джордж Веа та Арсен Венгер (справа)

Між тим, Джорджу Веа було складно не лише стати тим, ким він став, але й просто вижити. Він народився у багатодітній родині де було 15 дітей, та ще й одній із найбідніших країн світу – Ліберії.

У часи юності Джорджа - з 1980 до 1989 року у цій державі панувала військова диктатура сержанта Семюеля Доу. А після того, як диктатора жорстоко скинули та вбили повстанці – каструвавши, примусивши з'їсти власне вухо та знявши це на відео – у Ліберії спалахнула громадянська війна.

Вона тривала до 1996 року та знову спалахнула у 1999 – 2003 роках, забравши сотні тисяч життів. У тому числі й життя рідного брата футболіста.

Веа не любить розповідати про своє дитинство. "У мене було дуже важке життя, часом у нас не було навіть їжі, але я не люблю озиратися назад. У мене більше немає батька, матері чи бабусі. Я дивлюся вперед", - каже Веа.

Як футбол став порятунком

Гол Веа у ворота "Динамо"

Вижити у нетрях ліберійської столиці - Монровії - хлопчині, якого у дитинстві частіше кликали на інше його ім'я – Оппонг, допоміг футбол.

Коли хлопчаки ганяли на вулиці зробленого зі сміттєвого пакета та ганчірок м'яча, дорослі влаштовували тоталізатор та частину грошей віддавали команді, що виграла. На ці копійки Джордж купував якусь їжу, а згодом футбол почав годувати усю його родину.

У 15 років обдарованого юнака помітив місцевий тренер Панпі, ім'я якого Веа пізніше вигравіював на власному будинку у Мілані. Джордж спочатку грав за місцеві клуби та став чемпіоном Ліберії з "Інвінзібл Елевен". Потім виграв золото чемпіонату Камеруну в "Тонері" і швидко попав на олівець до європейських скаутів.

Французький тренер збірної Камеруну Клод Леруа порадив Веа тренеру "Монако" – нині славетному Арсену Венгеру, який зробив із талановитого, але необтесаного форварда, найкращого футболіста світу.

У "Мілан" Веа також зміг стати клубною легендою, та, у не найкращі для команди часи, виграти у Італії два чемпіонства. Цікаво, що правонаступником Веа у міланській атаці став не хто інший, як українець Андрій Шевченко, якому ліберієць навіть давав настанови.

Потім Веа потрапив й у Англію. Але у 33 роки адаптуватися до тамтешнього футболу не зміг, зігравши лічені матчі за "Челсі" та "Манчестер Сіті". Закінчив у 2003 році у "Аль-Джазірі" із ОАЕ.

За що Веа дали "Золотий м'яч"

Найяскравішим у футбольній кар'єрі Джорджа Веа виявився 1995 рік. Того сезону він виблискував у складі ПСЖ, за який поруч з ним грали два інших виданих футболіста – француз Давид Жінола та бразилець Раї.

З цим неймовірним тріо ПСЖ дійшов до півфіналу Ліги чемпіонів, де поступився потужному італійському "Мілану". Сам ліберієць із сімома голами став кращим бомбардиром турніру. Два м'ячі він забив у ворота Олександра Шовковського у матчах групового раунду проти київського "Динамо".

Трофей Веа отримував вже, як гравець "Мілану", до якого він перейшов влітку 1995 року. За італійський суперклуб ліберієць забив у чемпіонаті Італії один із найкращих голів у історії світового футболу, пройшовши з м'ячем через все поле.

Треба відзначити, що Веа значною мірою пощастило, що він отримав "Золотий м'яч". У 1995 році якраз змінили правила конкурсу і на трофей вперше претендували футболісти з інших континентів, які виступають за європейські клуби.

Як Веа став ліберійським ідолом

Самотня зірка – це прізвисько збірної Ліберії, яке з'явилося через те, що на прапорі держави зображено одну зірку. Пізніше воно причепилося й до Веа, який у своїй національній збірній також був самотньою зіркою.

Ліберія, на відміну від багатьох інших африканських держав, зовсім не футбольна країна. Достатньо сказати, що саме Веа вперше вивів ліберійців у 1996 році до фінальної частини Кубка Африки.

Він утримував команду за свої гроші, платив за екіпіровку, харчування та перельоти. ФІФА за це відзначив Веа премією Fair play у 1996 році. У організації не змінили рішення навіть після того, як наприкінці року з форвардом стався неприємний інцидент під час матчу Ліги чемпіонів.

Після гри з "Порту" Веа буцнув головою у підтрибунному приміщенні португальця Жорже Кошту та розбив йому брову, за що був дискваліфікований на шість матчів.

Зазвичай розсудливий ліберієць пізніше пояснив, що причиною агресії стали расистські висловлювання суперника.

Як Веа опинився у політиці

У 1996 році Джордж Веа почав займатися громадською діяльністю та став послом ЮНІСЕФ. Про можливість присвятити себе політиці Веа став замислюватися ще під час виступів за "Мілан".

Підштовхнув його приклад тодішнього президента легендарного клубу - Сільвіо Берлусконі, який кілька разів ставав прем'єр-міністром Італії. Ліберієць часто розпитував італійця про політичне життя та цікавився ним.

Проте у 2005 році поради Берлусконі не допомогли Веа під час першого походу у президенти Ліберії. Його досвідченіша опонентка - Елен Джонсон-Серліф у другому колі виборів виставила Веа неосвіченою людиною, якій бракує знань та досвіду, аби керувати країною.

У 2014 році Веа взяв реванш вже у сина Джонсон-Серліф, випередивши його на окрузі під час виборів до сенату. Вже тоді Джордж Веа став фаворитом президентської гонки. Саме володар "Золотого м'яча" її у підсумку переконливо виграв.