7 геніальних українських художників, які відомі на весь світ

Українське мистецтво регулярно ставало заручником політичних обставин, що призвело до його законсервованості й зосередженості на внутрішніх проблемах. В Україні, яка знаходилася під владою інших держав, не було умов для розвитку, саме тому більшість митців ставали відомими вже після еміграції.

Якщо представники реалізму чи модернізму ще мали змогу на власні очі побачити роботи своїх сучасників чи старих майстрів, то Залізна завіса, цензура та панування соцреалізму за СРСР на довгі десятиріччя унеможливили будь-який поступ.

Проте були і винятки - унікальний період українського авангарду, який вплинув на світове мистецтво. Він тривав приблизно від 1910 до 1929 року, коли після вказівки Сталіна розпочалося винищення творчої інтелігенції.

Супрематизм, футуризм, конструктивізм - ці потужні мистецькі явища, що й досі продовжують впливати на світовий дизайн й архітектуру, виникли завдяки українським митцям, тому їм надалі  буде приділено максимум уваги. 

Олександр Архипенко

Один із засновників кубізму в скульптурі, митець, виставки якого відбувалися від Нью-Йорка до Токіо. Олександр Архипенко народився 1887 року в Києві, навчався у Київському художньому училищі. 1906 році мав першу виставку, організовану з іще одним видатним українським авангардистом Олександром Богомазовим.

За кілька років емігрував у Францію. В Парижі мешкав у тогочасному культовому місці для митців з різних країн - “Вулику”, резиденції для бідних митців, що лише починають свій творчий шлях. Там жили і творили Хаїм Сутін, Соня Делоне, Марк Шагал та багато інших.

У столиці світового мистецтва Архипенко знайомиться з Амедео Модільяні, Пабло Пікассо, Марселем Дюшаном. Постійно займаючись самоосвітою, вивчаючи в Луврі скульптуру Давньої Греції та Єгипту, Архипенко шукав свій власний стиль, що сформувався після того, як митець увійшов до “групи Пюто” - об’єднання кубістів.

Вже 1912 року відбулася його іноземна персональна виставка у художньому музеї німецького міста Хаген. Далі - США і дуже активна творча, викладацька діяльність. Олександр Архипенко одним з перших почав працювати зі світлом і порожнинами у скульптурі.

Він порушував принципи класичного мистецтва, доводячи, що з різних форм можна скласти цілісний образ. Його власний творчий метод “архипентура” пропагував спонтанність, рефлексивність і динаміку. Роботи скульптура вплинули на подальший розвиток пластичного мистецтва й дизайну.  

Казимир Малевич

Один з найвідоміших художників у світі, знакова постать в історії мистецтва, філософ і теоретик, що сформулював принцип безпредметного живопису й “довів малярську й концептуальну абстракцію до її абсолютної межі”.

На жаль, навіть на теренах України Малевича багато хто вважає російським художником - настільки потужним виявилося бажання іншої держави привласнити собі генія. Втім, є чимало наукових підтверджень, що без українського традиційної візуальної культури не було би великого Казимира.

Майбутній митець народився у Києві 1879 року. Мешкав із батьками в різних куточках України. Дитина інженера, Казимир звик до міста, машинного світу, робочих. Коли ж він опинився в українському селі, то відчув справжній естетичний шок.

Дитиною Малевич допомагав селянам розписувати хати, милувався барвистим вбранням, особливо візерунками вишиванок, всотуючи світ кольорів. Не маючи професійної художньої освіти, Казимир Северинович був справжнім самородком, який ще й мистецтвом вирішив зайнятися всупереч волі батька.

Почавши з наслідування французького імпресіонізму, у 31 рік Малевич докорінно змінює свій погляд на мистецтво, відсікаючи все, що було раніше, бо його мета - віднайти шлях до “безодні буття”, Космосу.

Супрематизм Малевича - “перевага чистого художнього почуття” - був викликом, проявом творчої свободи, яку, на жаль, дуже швидко придушили сталінські репресії.   

Василь Кандинський

Художник, який першим у світі створив абстрактну роботу. Кандинський народився у Москві, але свої дитячі роки провів в Одесі, де займався у Художній школі ім. Грекова. Маючи неабиякі інтелектуальні здібності, вступив до Московського університету, де вивчав юриспруденцію та економіку.

У 30 років Кандинський відмовляється від кар’єри викладача, щоб повністю присвятити себе мистецтву. Він навчається у Мюнхенській академії, виїжджає на пленер в Альпи, захоплюється музикою Вагнера.

Він все більше подорожує Європою, пише картини, які вражають кольорами. Втім, до 1910 року не втрачає зв’язку із одеським товариством художників, навіть беручи участь у виставках.

Все більше уваги Кандинській приділяє теорії мистецтва, його роботи про абстрактний живопис ставали визначними подіями у Європі. Спроба митця привнести дух авангардизму у культурне життя Москви закінчилася звинуваченнями в індивідуалізмі та буржуазності, після чого Кандинський залишив Росію.

Розквіт дослідницької роботи митця припав на його викладання у Баугаузі, де він продовжував формулювати поняття лінії, точок, контрастів тощо.

Коли школу скасував нацистський уряд, Василь Васильович виїхав до Парижа. Вже там він працював над картинами, які представили філософію “абсолютної суб’єктивності“, за якою митець є пророком, особистістю, що здатна передбачити майбутнє.

Соня Делоне

Народилася 1885 року у містечку Градизьк, що нині входить у Полтавську область. Завдяки своїй енергії та цілеспрямованості, Делоне стала художницею, що змогла перенести здобутки авангардного мистецтва у світ речей.

Крім того вона стала першою жінкою, яка за життя здобула велику честь - персональну виставку у Луврі. Біографія Соні - це пригодницький роман, в якому є місце трагічним випадковостям, ризику й впертості, божевільному коханню і славі.

Ще дитино вона втратила батька, мати Соні попросила свого брата всиновити дівчинку і забезпечити їй належне виховання. Так з Полтавщини вона опинилася в Санкт-Петербурзі в родині правника, який любив мистецтво й усіляко підтримував племінницю у її пошуках життєвого шляху.

Коли 20-річна Соня приїхала на навчання до Парижа, то відразу зрозуміла, що академічна освіта - це не її царина. Галереї, в яких виставлялися роботи її улюбленого Ренуара, незвичних Гогена та Дерена - ось місця, де дівчина здобувала художню освіту.

Коли родичі почали вимагати повернення додому, Соня швиденько вийшла заміж за галериста Вільгельма Уде, який організував її першу персональну виставку. У цей час мисткиня захоплюється фавізмом, впевнено експериментує з кольорами. За два роки вона виходить заміж за талановитого митця Роберта Делоне, у подружжя народжується син.

Існує легенда, що якось Соня вирішила пошити для хлопчика ковдру зі шматочків тканини, так, як робили це селяни в Україні. Її колеги-художники побачили у чітких геометричних формах ознаку кубізму, а у поєднанні кольорів - авторську рису Делоне.

Після цього випадку Соня активно працювала з тканинами, одягом, театральними костюмами та навіть автомобілями. Мотиви її творчості й досі використовуються у дизайні, з’являються  на фешн-показах.

Олександра Екстер

Її часто називають “амазонкою авангарду”, адже Олександра Екстер дійсно була однією з перших на теренах тоді Російської імперії, та й Європи також, кого захопила свобода і потужна вітальна сила нового мистецтва.

Народилася у Польщі, але виросла й навчалася у Києві. Разом з Олександром Богомазовим Екстер здійснювала своєрідні поїздки-розвідки українськими селами, де вивчала народну творчість, те, як інтуїтивне, наївне мистецтво поєднує кольори.

Її київська майстерня, незважаючи на часті поїздки художниці в Москву, Відень, Париж, стала осередком культурного життя Києва. Частими гостями Екстер були Вадим Меллер, Анатоль Петрицький, Анна Ахматова, Осип Мандельштам.

У Парижі Екстер подружилася з Пабло Пікассо та  Жоржем Браком. 1914 року вона виставила кілька своїх робіт у Салоні незалежних, підкресливши приналежність своєї творчості до орфізму, близького до кубізму напряму, що тяжів до динаміки руху, поєднання візуального й музичного образу.

Втім, головним здобутком Екстер, що високо цінується у світі, є її сценографія. Мисткиня вважала, що необхідно відійти від площини й створити такі декорації, які б могли стати повноцінними учасниками вистави.

Екстер працювала і над дизайном театральних костюмів, адаптуючи їх під вимоги футуризму. Вона експериментувала з тканиною як повноцінним мистецьким матеріалом.

1924 року Екстер з чоловіком переїхали на постійне проживання до Парижа. Там вона викладала, працювала у книжковому видавництві, брала участь у виставках і дуже сумувала за Києвом, влаштовуючи для своїх друзів вечори з українськими трунками та наїдками. 

Яків Гніздовський

Колись дві роботи Гніздовського висіли в кабінеті президента США Джона Кеннеді, але це лише свідчення слави художника, а не її причина. Яків народився 1915 року й був нащадком шляхетного роду. Отримав хорошу освіту, навчався у Варшавській Академії мистецтв, що спонсорував митрополит Андрей Шептицький, потім в Зіґребі.

Гніздовський дійсно жив мистецтвом, міг не помічати звичайних речей, “завжди був заклопотаний” і мало зважав на ті соціально-політичні події, що розгорталися в передвоєнній Європі. Джерелом натхнення для художника були роботи  Альбрехта Дюрера.

1944 року з’явиться перший дереворит, або ксилографія - гравюра на дереві, що визначить художній стиль митця. Перебуваючи у Мюнхені у таборі для переміщених осіб, Гніздовський займається графікою. 1949 року емігрував до США.

За спогадами митця, він чимало подорожував, жив у багатьох країнах, але ніде не відчував себе емігрантом, радше туристом. Все та ж відданість мистецтву й бажання стати самостійним художником дали свої результати. Гніздовський виграє кілька престижних арт-премій і переїде до Нью-Йорка. Відтоді він стане відомим у світі митцем, чиї виставки збиратимуть зачудованих глядачів у Лондоні, Парижі, Німеччині, Японії.

Ілля Кабаков

Між плідним періодом українського авангарду і сучасним мистецтвом є кілька десятиліть панування соцреалізму, в межах якого ми мали геніальну Тетяну Яблонську, видатних монументалістів-шістдесятників, як то Алла Горська чи Віктор Зарецький.

Перебудова вивільнила мистецький простір від цензури і контролю, а передчуття великих змін спонукало митців до небаченого свавілля, яким було, скажімо, заснування у Києві арт-сквоту “Паркомуна”. Згадаємо одеських і харківських нонконформістів.

Втім ці мистецькі явища так і не змогли сягнути кордонів своєї локальності, за виключенням кількох митців. Борис Михайлов, Арсенал Савадов, Олександр Гнилицький - імена, які добре відомі якщо не широкому іноземному загалу, то поціновувачам пострадянського мистецтва, колекціонерам і галеристам точно.

Втім, наостанок можна виділити творчість Іллі Кабакова, який народився у Дніпропетровську, навчався у Москві, у 1960-х належав до дисидентів і нонконформістів. Пізніше Кабаков почав працювати з графікою, експериментувати з інсталяціями.

1975 року емігрував у США. Виставки його робіт проходили в Італії, Парижі, Берліні, Москві, Нью-Йорку. Цього року куратори Національного павільйону України на Венеційській бієнале сучасного мистецтва вели переговори з Іллєю та Емілією Кабаковими щодо їхньої участі у престижному арт-форумі.

Проте через стан здоров’я Іллі митці відмовилися від проекту. У жовтні у престижній лондонській галереї  Tate Modern було відкрито масштабну ретроспективну виставку Кабакових “У майбутнє візьмуть не всіх” - дослідження на тему митця у міжчассі.